Сім дивних польських похоронних звичаїв
Культурні звичаї народів та етнічних груп залежать від безлічі чинників: від
геополітики, панівної релігії, її зв'язку з іншими системами вірувань до етнічного
складу суспільства. З погляду польських похоронних звичаїв місцева система
переконань, забобонів і вірувань відображає унікальне поєднання слов'янських,
єврейських та християнських впливів.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Два гробарі під час споживання їжі, кадр із фільму «Халтура» (пол. «Fucha») Міхала
Дудзевича, фот.: Studio Filmowe Kadr / Narodowe Archiwum Filmowe /
www.fototeka.fn.org.pl
Сучасні похоронні ритуали сформувалися на основі давніх традицій. Спочатку
найпоширенішими були слов'янські звичаї, які з часом адаптувалися до вимог
католицизму. Найвідомішою з цих давніх традицій була Pompa Funebris (з лат.
похоронна пишнота).
Pompa Funebris – це пишна й коштовна поховальна церемонія польської шляхти. Найбільшого поширення вона набула у XVI-XVII століттях, коли шляхта відігравала провідну роль у польському суспільстві.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Типова трапеза польської шляхти, кадр із фільму «Підгалля у вогні» режисерів Яна
Баторія та Генрика Гехткопфа, фот.: Jerzy Stawicki / Narodowe Archiwum Filmowe /
www.fototeka.fn.org.pl
Ця церемонія відбувалася строго за правилами й процедурами. Вона складалася з
розкішної вечері й поклоніння померлому, для якого будували спеціальний катафалк
під назвою castrum doloris (лат. «замок смутку»). Похоронні звичаї нижчого класу були
набагато скромнішими, але це не означає, що селяни не відзначали похорони. Подалі
від будинків шляхти популярними були й інші звичаї, хоча деякі з них суворо
забороняв католицький костел.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Натовп гостей і гусарів під час похорону Міхала Володийовського, кадр із фільму
«Володийовський» режисера Єжи Гофмана, фот.: Jerzy Troszczyński / Narodowe
Archiwum Filmowe / www.fototeka.fn.org.pl
Усі суспільні верстви мали однакові забобони щодо смерті. До моменту поховання
померлих сприймали як лімінальні буття – такі, що не належать ні до цього світу, ні до
потойбіччя. З цієї причини тіло померлого не могло контактувати з кимось, хто був
здатний породити нове життя. Вагітним жінкам забороняли торкатися тіла, а воду,
якою його обмивали, не можна було виливати на родючий ґрунт. У Середньовіччі в
черепи померлих часто забивали сталеві цвяхи, щоб захистити їх від повернення у
вигляді вампірів.
Жалоба була такою ж важливою, як й інші ритуали посвяти – весілля чи хрещення.
Також важливого значення надавали першим ночам, які називали «пустими» і які
проводили в молитві й чуванні за померлими. У більшості сіл ці заходи тривали три
доби. У панському дворі чування над покійником і його оплакування іноді могли
тривати кілька тижнів, а для виконання цих обов'язків наймали групи
оплакувальниць.
Кількість пов’язаних зі смертю в стародавній Польщі забобонів, вірувань та звичаїв
була величезною й дуже різнилася залежно від регіону. Деякі з них збереглися
донині, їх досі практикують. Ми попросили мисткиню Береніку Ковальську
проілюструвати нам найцікавіші забобони.
Picture display
standardowy (864px desktop)
«Лоретанська дзвіниця й перевернуті стільці», ілюстрація Береніки Ковальської,
витинанка, 34 x 46 см, олівець на папері, 2012, фото люб’язно надала мисткиня
Лоретанська дзвіниця – це невелика дерев'яна дзвіниця, пов'язана з культом
Лоретанської Богоматері. З пілігримок до Лорето в Італії паломники привозили
дзвони, які начебто мали захисну силу. У дзвони били, щоб відігнати бурю, а також
після смерті, щоб символічно сповіщати про неї і відлякувати демонів та злих духів
від душі покійника.
2. Перевертання стільців догори ногами
Цей звичай походить із єврейської традиції. Згідно з нею, душа померлого хоче
залишитися на землі якомога довше, тому не слід створювати для цього умови.
Перевертання стільців має цьому запобігти.
Picture display
standardowy (864px desktop)
«Накривання дзеркал», ілюстрація Береніки Ковальської, витинанка, 34 x 46 см,
олівець на папері, 2012, фото люб’язно надала мисткиня
Цей звичай також має єврейське коріння. Як і вищезгаданий, накривання дзеркал у
приміщенні, в якому хтось помер, має сприяти тому, щоб душа швидше покинула
землю. Якби дзеркало не було закрите, душа могла б в ньому залишитися і лякати
живих своїм відображенням.
Picture display
standardowy (864px desktop)
«Клепсидра», ілюстрація Береніки Ковальської, витинанка, 34 x 46 см, олівець на
папері, 2012, фото люб’язно надала мисткиня
Традиційним способом повідомлення про смерть близької людини є публікація або
розміщення некролога. Цей звичай, поширений у більшості країн світу, в Польщі
набуває цікавої форми. Поряд із оголошенням, розміщеним у вигляді так званої
клепсидри на дверях будинку, також з’являються маленькі хрести, зображення
святих, чорні стрічки, березові гілки і навіть золоті прикраси.
Picture display
standardowy (864px desktop)
«Зупинка годинників і вкладання громничної свічки в долоні», ілюстрація Береніки
Ковальської, витинанка, 34 x 46 см, олівець на папері, 2012, фото люб’язно надала
мисткиня
У момент останнього подиху людини необхідно зупинити розташовані поруч
годинники. Цей звичай має два пояснення: по-перше, сприяє усвідомленню того, що
час покійника закінчився. По-друге, запобігає магічному збою в механізмі годинника, а
саме зворотному відліку часу, який залишився у живих родичів до кінця їхнього життя.
6. Вкладання в руки покійника свічки-громниці
Громниця – це спеціальна свічка, яку використовували в костельних обрядах. Вперше
вона з'явилася на польських теренах близько XII століття. Відтоді громниця
супроводжувала незліченну кількість людей протягом усього їхнього земного життя.
Вперше її використовували під час хрещення, а пізніше також під час першого
причастя, миропомазання й шлюбу. Ну і звісно, під час прощання з померлим. Родина
вкладала свічку в руки покійника, щоб полегшити шлях душі до вічного життя.
Picture display
standardowy (864px desktop)
«Смертельниця», ілюстрація Береніки Ковальської, витинанка, 34 x 46 см, олівець на
папері, 2012, фото люб’язно надала мисткиня
Безпосередньо перед похороном або кремацією тіло покійника необхідно було
одягнути в спеціальний похоронний одяг, який має свою гарну, хоч і дещо тривожну
назву – смертельниця (пол. śmiertelnica). У Середньовіччі його шили з товстого білого
льону. Сьогодні замість смертельниці померлих одягають в елегантні, прості сукні або
костюми.
Текст уперше опубліковано англійською мовою.
Авторка: Дагмара Стаґа, 28 вересня 2015 року.
Переклад: Тарас Лильо.
Джерела: Staropolskie obyczaje w XVI-XVII wieku.,M. Bogucka, PIW, Warszawa 1994;
Obyczaje Staropolskie, Z. Kuchowicz, Wydawnictwo Łódzkie, Łódź 1975; Ludzki i Boży
wymiar śmierci w świetle kultu zmarłych, ks. J. Decyk, Wydawnictwo Naukowe UKSW,
Warszawa 2000.