Не соромно – польська комедія стає популярною | Article

Не соромно – польська комедія стає популярною

tesciowie-rez-kuba-michalczuk.jpg, default, Кадр з фільму "Свати" Куби Міхальчука, фот. Next Film

Упродовж останніх років польська комедія зазнала революційних змін. Тривалий час молоді митці обділяли її увагою, однак сьогодні саме їм вона завдячує своєю популярністю. Що висміює це нове кіно? І чи вдасться молодим режисерам зробити польську комедію популярною?

Десятиліттями це була сфера, зарезервована за старими майстрами і телевиробниками, яких запрошували в комедійні проєкти як гарантів якості. Це були митці, які, може, й не возносили фільм на вершину кумедності, але могли якісно екранізувати запропонований їм сценарій. Це вони стояли за камерами під час зйомок більшості романтичних комедій і популярних серіалів, на зразок «Листів до М.». Поряд із ними, ніби на інших засадах, своє комедійне поле орали майстри, з яких наймолодшими були все-таки зовсім немолоді Юліуш Махульський і Марек Котерський.

Без усмішки

Picture display

standardowy (864px desktop)

Кадр із фільму «Самі свої. Початок», режисер Артур Жмієвський, 2024, фот. Jarosław Sosiński/Next Film

Picture image

sami_swoi._poczatek.jpg

Водночас молоді режисери радше цуралися знімати комедію. Вони сприймали її як мінне поле, де легко зазнати невдачі, але також як жанр, який недостатньо цінують, щоб ризикувати. Коли наставав час їхнього дебюту, вони, як правило, обирали психологічні драми, аби можна було змагатися з соціальними проблемами, власними демонами та одержимістю. Молоді митці вважали, що лише особисте, художнє кіно дозволить їм втриматися на кіноринку і тільки завдяки йому вони зможуть проявити свою оригінальність. Все це накладалося на стагнацію ринку комедійних фільмів. Стагнацію, про яку сьогодні можемо говорити в минулому часі.

Останні роки – це час ренесансу кінокомедії. Про це свідчать цифри, оскільки кількість комедій молодих творців істотно зростає. Переломним був великий успіх «Планети самотніх», романтичної комедії молодого режисера Міті Окорна, а також комедійний дебют Ґжеґожа Ярошука «Кебаб і гороскоп», який вийшов двома роками раніше і став доказом того, що у Польщі є митці з унікальним почуттям гумору й тонкі насмішники, які творять комедію на свій лад.

Шаленства смішності

Video embed

Wszyscy moi przyjaciele nie żyją | Oficjalny zwiastun | Netflix

У наступні роки можна було помітити перші сліди ментальної відлиги, яка звільняла комедію від стереотипу прісного жанру, що обмежував авторське самовираження. Сигналом до змін стали прем'єри з логотипом Netflix. «Всі мої друзі мертві» (2020) Яна Белцла, — божевільна комедія про те, як новорічна вечірка перетворюється на жорстоке видовище на кшталт «кривавого весілля» з «Гри престолів», а також самоіронічна стрічка «Сьогодні в лісі ніхто не засне» Бартоша М. Ковальського, комедійна варіація класичних фільмів жахів, яка показала, що польська комедія більше не повинна бути чемною та передбачуваною, що їй не обов’язково носити одноманітну чи романтичну одіж, і що є в ній місце для авторської візії і режисерського божевілля. Раніше, у 2018 році, на екрани кінотеатрів вийшов «Юліуш» Александра Пєтшака, знятий у тісній співпраці з продюсерами Міхалом Хацінським і Радославом Драбіком. Цей фільм показав, що можливо поєднати очікування ринку з авторським баченням.

Усі ці назви підготували ґрунт для нової хвилі польських комедій, які створили дебютанти. Вони зуміли поєднати надзвичайно різні жанри та звернутися до найрізноманітніших джерел гумору. За останні два кіносезони з’явилося безліч нових комедій молодих режисерів, що є доказом того, як пандемія коронавірусу вплинула на вибір тем. Шукаючи можливості втечі від важких тем і йдучи на зустріч ескапістським потребам глядачів, кінематографісти нарешті звернулися до комедії. І завдяки їй вони досягли успіху.

Нова хвиля

Picture display

standardowy (864px desktop)

Кадр із фільму «Небезпечні джентльмени» режисера Мацєя Кавальського, 2023, фот. Łukasz Bąk/Kino Świat

Picture image

niebezpieczni_dzentelmeni_8.jpg

Отож, Мацєй Кавальський дебютував із блискучими «Небезпечними джентльменами», в яких пригодницько-кримінальна історія про Боя, Конрада та Віткація перетворюється в комедію, стилізовану під кіно Ґая Річі. Даніель Ярошек, який утверджується у повнометражному кінематографі, підкорив серця глядачів зворушливою комедією «Джоні» про дружбу священника Яна Качковського зі злодієм із золотим серцем, а пізніший дебютант Якуб Скочень у « Хрестинах» поєднав сімейну трагікомедію з історичною розповіддю про воєнний стан.

Нова польська комедія не піддається легкій класифікації та приховує під дотепною одежею елементи інших кіножанрів. Вона сміливо використовує історичні костюми, йде в ногу з кримінальним фільмом чи біографічною драмою, щоб розповісти особисті історії, важливі для молодих творців. Їхні комедійні дебюти – це не виріб із конвеєра, а художні розповіді про світ, проблеми та кіно як простір для розмови з глядачем.

Комедії польських дебютантів ефектно поєднують різні стилі. Ба більше, вони також є самосвідомим жанром – адже молоді режисери дедалі сміливіше граються з комедією, трактуючи її як елемент гри з традиційними цінностями. Достатньо згадати «Наймро» та «День матері» Матеуша Раковіча чи фільми Мацєя Бохняка («Диско Поло», «Магнезія»), щоб переконатися, що ми дочекалися кіно постмодерністської розваги в дусі Тарантіно, розваги, в якій комедія стає запобіжним клапаном і своєрідними лапками, що дозволяють легко говорити про складні та важливі речі.

Нам смішно

Video embed

Noc w przedszkolu | Oficjalny zwiastun | Netflix

Але у дебютних комедіях є дещо спільне: акцент на відмінностях, які сьогодні розділяють наше суспільство. Навколо них вибудовано сюжет комедії «Криптонім Польща» Пьотра Куміка – розповіді про підляського націоналіста, який закохується в гіпстерку лівих поглядів.

Саме на класових поділах зосереджена увага творців комедій, які впевнено входять у великий кінематограф. Розділена за класовим принципом Польща стає об’єктом глузувань у «Сватах» Куби Міхальчука, одній із найпопулярніших комедій останніх років, де у весільному залі зустрічаються сім’ї з великого міста та провінції. Про розділену Польщу, яку ми бачили в кривому дзеркалі, розповідає Рафал Скальський у дуже успішній «Ночі в дитячому садку» – історії про парадокси дорослого життя та класові тріщини, що є ознакою нашого соціального ландшафту, а також в «От халепа» («Masz ci los») – комедії режисера Матеуша Ґловацького про сім’ю, яка бореться за виграшний лотерейний квиток, похований у труні разом із найстаршим членом родини. Якщо до цього додати дуже недооцінений «Білий потік» Міхала Ґжибовського, малобюджетну комедію про мешканців елегантного житлового масиву для молодих освічених людей із великих міст, то отримаємо добірку безжального та дошкульного зображення соціальних проблем.

Молоді польські режисери трактують комедію як можливість розповісти про те, що на душі. Якщо протягом десятиліть польська комедія спеціалізувалася на показі напруженості між селом і містом (доказом чого є стрічки «Самі свої», «Коґель-Моґель» і «У Бога за пазухою»), то сьогодні лінія соціальних поділів пролягає деінде – між «містечком Віланув» і варшавською Прагою, між мегаполісом і провінцією, між керівництвом корпорації та перукарнею в маленькому містечку.

Вільне водіння

Video embed

Być kimś / Be Somebody (reż. / dir. Michał Toczek)

Комедійний поворот у молодому польському кіно є одним із найцікавіших явищ, які спостерігаємо впродовж останніх років на внутрішньому ринку, і надією на його постійні зміни. Успіхи «Сватів», «Джоні», міжнародна слава стрічки «Всі мої друзі мертві» та популярність «Небезпечних джентльменів» є ознаками очікування глядачів на комедії, які ламатимуть шаблони і пояснюватимуть сучасність. Вони також позбавляють молодих митців розчарування, яке пов’язане з трактуванням комедії як упослідженого, неблагородного жанру.

Антоніо Ґальдамес, режисер комедійної стрічки «На твоєму місці», в інтерв’ю Рафалу Павловському для видання «Кіно» каже:

На нашому ринку комедію вважають низьким жанром. Таке трактування бере свій початок ще у Лодзькій кіношколі, де віддають перевагу похмурим і сумним темам. «Нас переконували, що справжнє мистецтво смертельно серйозне».

Сьогодні, теж завдяки успіху Антоніо Ґальдамеса, така візія комедії відходить у минуле. Це можна простежити, наприклад, у творчості наймолодших режисерів, студентів і нових випускників кіношкіл. Лише цього року на кінофестивалях можна було побачити кілька чудових, дотепних етюдів, зокрема короткометражку «Бути кимось» Міхала Точека про подружжя, яке влаштувало у своїй квартирі музей Леха Валенси, або «Гарну квіткову галявину» Емі Бухвальд. Якщо додати той факт, що в найближчі кілька місяців ми матимемо дебют комедійного серіалу Мацєя Бухвальда, стендап-коміка та режисера кількох чудових етюдів, майбутнє молодої польської комедії виглядає яскравим.

Бути, як Богуміл Грабал

Тим паче, що вона вже дочекалася молодих митців на чолі з Ґжеґожем Ярошуком, який після «Кебабу і гороскопу» завдяки наступним фільмам та серіалам доводить, що комедія може бути способом опрацювання найсерйозніших екзистенційних тем. У драматичній комедії «Близькі» молодий режисер (а також викладач згаданої кіношколи в Лодзі) вкотре показав, що сміх і емоції можуть йти пліч-о-пліч, а в польському кіно можна виробити власний стиль, де гротеск поєднується з ніжністю до героїв. В інтерв’ю Бартошу Марку для «Кіно» режисер зауважив:

Це почуття гумору, завдяки якому легше сприймати повсякденні абсурди. У ньому є щось комедійне і трагічне, смішне й серйозне водночас. Це допомагає нам приборкати наші слабкості та зберегти рівновагу. (…) Це дозволяє торкнутися багатьох тем, іноді болючих, і добути з них і трагізм, і комізм. Ця двозначність абсурду мене дуже цікавить. Завдяки цій двозначності глядачі можуть охопити обидві сторони одного досвіду і, як наслідок, дистанціюватися від героїв — і від самих себе. Тоді можна поглянути на реальність зовсім з іншої точки зору».

Мистецькі та комерційні успіхи молодих польських творців дають надію на зняття своєрідної анафеми з польської комедії. Польська комедія роками була предметом сором’язливого захоплення. З одного боку, до пандемії вона збирала в кінотеатрах кілька сотень тисяч глядачів, але не була належно оцінена ні критиками, ні глядачами. Досить поглянути на дискусії в Інтернеті щодо таких фільмів, як «Лейдіс» і «Тестостерон» Анджея Сарамоновича (безсумнівні комедійні хіти), або навколо польської стендап-комедії (набирає ваги, про що свідчать тисячі переглядів на YouTube), щоб побачити, як польський глядач роками соромився власного почуття гумору і ставився до рідної комедії, як до насолоди, за яку соромно. Сьогодні ця ситуація, здається, змінюється. Молоді кінематографісти перестали боятися комедії, а глядач її соромитися.

Автор: Бартош Стащишин

Переклад: Тарас Лильо

Мова Ukrainian

філософія