Я ніколи не належав до жодних груп, – заявив він Барбарі Голлендер, авторці книжки «Від Вайди до Комаси». – Така в мене вдача. Я не хотів виступати в хорі чи бути причепленим до локомотива вагончиком. Зрештою, я не відчував єдності з поколінням.
У той час як на початку 1980-х польський кінематограф жив моральним неспокоєм, а режисери все частіше конфліктували із репресивною системою, Махульський шукав свій шлях. Він вирішив заповнити прогалину в польському кінематографі, створюючи розважальні фільми за американськими зразками.
«Ва-банк», 1981 рік
Сценарій для свого дебютного фільму він написав ще в 1970-х роках. Кінострічку мав знімати Януш Маєвський, але у нього не було часу займатися текстом режисера-початківця. Розгляд сценарію відклали. Студія «Тор» хотіла віддати його Мареку Півовському, але Махульський вирішив, що створить фільм самотужки. У 1981 році йому, за підтримки Єжи Кавалеровича, вдалося зняти «Ва-банк».
Історія про грабіжника сейфів Квінто (Ян Махульський), який після звільнення з ув’язнення планує помститися банкіру Крамеру (Леонард Пєтрашак), з вини якого його заарештували, довела, що в Польщі можна зняти жанрове кіно в американському стилі. Махульський, уникаючи політичних аналогій, переніс дію фільму в 1930-ті роки, а кримінальну історію інкрустував комедійними елементами.
Критики розхвалювали:
Крім зайвої сцени вбивства на стадіоні (зайвої, бо вона наче взята з якогось іншого кривавого детектива) – «Ва-банк» переглядаєш так, як американські фільми, що обросли традиціями, спеціалістами та доларами – тобто без нудьги, легко, з напругою та усмішкою водночас, мимоволі поглинаючи повчальний зміст. Часи зараз важкі, а «Ва-банк» – це якісна розвага, яку можна назвати мистецтвом. Це вже чимало, – написав один із рецензентів (цит. за Filmpolski.pl).
Для Махульського «Ва-банк» був початком кар’єри у великому кіно. Режисера стали запрошувати на фестивалі. Саме завдяки своєму дебютному фільму в січні 1982 року Махульський потрапив на Перший міжнародний кінофестиваль у Манілі. Його картину показували у конкурсній програмі разом із фільмами Франсуа Трюффо, Пітера Віра та Карела Рейша. Оскільки на той час у Польщі було запроваджено воєнний стан, глядачі чекали на стрічку, яка б торкалася політичних потрясінь того періоду. «Ва-банк» запропонував їм щось абсолютно інше: яскраву інтригу, що гарантувала прекрасну розвагу. За свій дебют Махульський отримав нагороду і, спостерігаючи за реакцією азіатських глядачів, зрозумів, що «кіно не знає ні кордонів, ні воєнних станів».
«Сексмісія», 1983 рік
Незважаючи на це, наступний фільм Махульського виявився більш «політичним». І навіть дотепнішим. У 1983 році, лише через два роки після прем’єри «Ва-банку», режисер зняв «Сексмісію» (в радянському прокаті фільм мав цензуровану назву «Нові амазонки» – прим. ред.). Цю комедію в стилі наукової-фантастики подивилося понад 11 мільйонів поляків. Стрічка стала одним із найбільших касових хітів у історії польського кінематографу.
Не всі сподівалися аж такого успіху. Єжи Кавалерович, тодішній керівник студії «Кадр», не хотів займатися виробництвом «Сексмісії». Він побоювався, що в польського кінематографа недостатньо можливостей, щоб зняти наукову фантастику. Кавалерович пропонував знімати фільм разом із чеськими кінематографістами, але чехи відмовилися з ідеологічних міркувань.
Дія фільму відбувається у 2044 році, коли на світі вже нема комунізму. Чехи запропонували перенести дію в 2344 рік, але я не міг з цим погодитися», – написав режисер у своїй автобіографії.
Проте «Сексмісія» все ж відбулася. Вона довела, що успіх «Ва-банку» — не випадковість, а свідчення режисерського таланту Махульського. Історія Макса (Єжи Штур) і Альберта (Ольгерд Лукашевич), які заради наукового експерименту погодилися на гібернацію, щоб через багато років повернутися до життя у світі, яким керують жінки, виявилася незвичним жанровим гібридом. Фільм, у якому комедія поєдналася з науково-фантастичною антиутопією, водночас став сатирою на тоталітарну систему та фемінізм.
Фільм зразу розтягнули на цитати. «На Схід! Там повинна бути якась цивілізація!», «Тут були наші», «Може, Кюрі-Склодовська теж була жінкою?», «Бачу темряву, темряву», «Нас? Героїв? Струмом?!», «Постійне стеження» чи плаксиве «Жінка мене б’є» – усі ці вислови Єжи Штура назавжди увійшли в розмовну польську мову.
«Ва-банк II, або Удар у відповідь», 1984 рік
Після величезного касового тріумфу «Сексмісії» планка, яку поставив собі Махульський, піднялася ще вище, ніж після дебютного «Ва-банку». Тож режисер шукав ідею для фільму, який би став запорукою успіху та матеріалом для ще однієї цікавої історії. До пошуків теми також долучився Ян Махульський, чудовий актор і батько режисера, який завжди підтримував сина.
Одного весняного дня 1984 року Махульський-старший зателефонував синові і попросив швидше приїхати, щоб зустрітися з людиною, який нібито має ідею для фільму. Там Махульський познайомився з ексцентричним літнім паном і його помічницею, з Маестро та панною Лі, як він назвав їх у своїй автобіографічній книжці. Маестро хотів, щоб Махульський зняв фільм про його... собаку, який, за його словами, вмів малювати.
Коли за Маестро та панною Лі двері зачинилися, я повернувся до Янека. – «Вибач, що крутив тобі голову пошуком теми для нового фільму. Добре. Підімо найлегшим шляхом. Зробімо той “Ва-банк 2”», – так Махульський згадував обставини, за яких з’явилася друга частина історії про зломщика Квінто, Дуньчика (Данця) і Крамера, який після втечі з в'язниці хоче поквитатися зі своїми заклятими ворогами.
«Ва-банк 2, або Удар у відповідь» не мав такого успіху, як перший фільм Махульського, але показав, що режисер вміло користає з жанрових схем і може гратися ними. У «Ва-банку II» були посилання на інші фільми Махульського, а також алюзії на «Аферу» Джорджа Роя Гілла та «Хрещеного батька» Френсіса Форда Копполи.
«Кінгсайз», 1987 рік
Наступного фільму шанувальникам Махульського довелося чекати три роки. Але воно було того варте, тому що Махульський повернувся з прекрасно стилізованою картиною, яка нічим не нагадувала його попередні кінострічки.
«Кінгсайз» — це історія мешканців таємничої країни Шуфляндії, де серед шухляд, швидкозшивачів та іншого офісного обладнання живуть гноми на чолі з надначальником на прізвисько Зловредний (Кілкуядек), якого грає Штур. Він стежить за тим, щоб ніхто з його підлеглих не розкрив таємницю «кінгсайзу», еліксиру, завдяки якому крихітні гноми можуть перетворитися на звичайних людей і жити у світі homo sapiens. Проте одного разу алхіміку Адасю вдається роздобути рецепт бажаного еліксиру...
Достатньо короткого змісту фільму, аби зрозуміти, що «Кінгсайз» став для Махульського стрибком у невідомість. Сюжети з Джонатана Свіфта переплітаються тут з ідеями Славоміра Мрожека, а елементи фентезі – з комедією абсурду. І це ще не все: четвертий фільм у доробку короля польської комедії також завдав іронічного удару по тоталітарній системі ПНР
Про вплив жанрового кіно на творчість Махульського сказано багато (...). Однак нечасто згадують, що фільми автора «Кілера» мають і більш польські корені. Коріння, зв’язок з якими він так і не розірвав. Дія його комедій завжди відбувається «тут і зараз», навіть якщо вони одягнені в історичні чи фантастичні костюми, – писав Бартош Журавецький у виданні «Dwutygodnik», і «Кінсайз» є, мабуть, найкращим доказом цієї тези.
Тези, з якою Махульський ніколи не сперечався, а в своїй автобіографічній книжці «Кілер» («Hitman») визнав: «... чесно кажучи, усі мої фільми дуже польські».
«Дежавю», 1989 рік
Незважаючи на «польськість» його фільмів, світ дедалі більше цікавився польським генієм комедії. А він і сам мріяв знімати в Голлівуді. Ця мрія привела Махульського до Джадда Бернарда, продюсера з «фабрики снів», який хотів співпрацювати з польським режисером.
Махульський розповів Бернарду такий сюжет: наприкінці 1980-х років американський найманий вбивця прилітає з Чикаго до пеенерівської Варшави, щоб ліквідувати гангстера, який втік зі США. Тут американський вбивця стикається з цивілізаційними бар’єрами та бар’єрами в спілкуванні, а коли йому не вдається виконати завдання, він сам просить посадити його до в’язниці, щоб розчаровані замовники його не вбили.
Махульський розповідав історію п’ятнадцять хвилин. Коли він закінчив, Бернард підняв телефонну трубку, набрав номер і через деякий час сказав співрозмовнику:
Сем? Це Джад Бернард! У мене є молодий, до біса талановитий режисер із Польщі, який має геніальну ідею для фільму!
На жаль, цей задум реалізувати не вдалося. Але свій перший закордонний фільм Махульський таки зняв, тільки не в Місті янголів, а в СРСР. Американський вбивця приїжджає не до Варшави, а до Одеси, а дію фільму з 1986 року перенесено у 1924 рік. Так з’явилося «Дежавю», один із тих фільмів Махульського, до якого можна повертатися багато разів і завжди відкривати для себе щось нове.
Коли картину Махульського показали на одному зі швейцарських фестивалів, режисер зустрівся там із Єжи Косінським, автором скандального «Розмальованого птаха», який високо оцінили голлівудські режисери. Після показу «Дежавю» Косинський і Махульський мали важливу розмову, про яку режисер «Кілера» розповів так:
Цей фільм нагадує мені величезний лайнер, – сказав Косинський. – Трансатлантичний. Прекрасно обладнаний і так далі. Тільки він ніколи не покине порт. А знаєш чому? – він несподівано перейшов зі мною на «ти». Я не знав. – Тому що ніхто не зрозуміє, чому такий американський фільм знятий російською. Єжи делікатно натякнув, що для того, аби досягти чогось у кіно чи, як він, у літературі, потрібно творити англійською мовою. І я знав, що він правий».
«Кілер», 1997 рік
Початок 1990-х був особливим періодом у польському кіно. З приходом вільної ринкової економіки кінематограф став занепадати, виникли серйозні проблеми з фінансуванням фільмів, а режисери не могли підібрати слова, які б змогли переконати нового польського глядача. Махульський (разом із Пасіковським) був одним із винятків. Захопившись американською масовою культурою, він майстерно використав її зразки для своїх фільмів. Глядачі ж після похмурого комуністичного періоду хотіли яскравих, динамічних фільмів світового рівня. Сам Махульський в той час знімав то кращі, то гірші фільми, а переломною картиною цього періоду його творчості став «Кілер».
Герой фільму – варшавський таксист Єжи К., якого заарештовують як одного з найжорстокіших найманих убивць. У в'язниці таксиста-невдаху починають приймати за всесвітньо відомого вбивцю на прізвисько Кілер. Невдовзі кілька польських гангстерів звільняють його з тюрми, і Юрек Кілер тепер повинен відчути наслідки своєї слави.
Так починався «Кілер», один із найбільших хітів Махульського та одна з найбільш невибагливих польських комедій 1990-х.
Я намагався зробити все можливе, щоб цей фільм подарував глядачеві півтори години веселощів, – сказав режисер Барбарі Голлендер.
Глядачі гідно оцінили старання режисера. В кінотеатрах «Кілера» переглянули понад два мільйони глядачів. Цей успіх знову привернув увагу американських продюсерів. Студія Діснея вирішила викупити у Махульського права на зйомки американського рімейка "Кілера".
…у ЗМІ завирувало. Почалися спекуляції: чи змінить Пазуру Джим Керрі, а, може, Вілл Сміт? Сяру гратиме Денні Де Віто, а Касю Фігуру замінить Мелані Гріффіт? Єдине, що вони знали «напевно», так це те, що режисером фільму буде Баррі Зонненфельд, який щойно відзняв успішних «Людей у чорному». «Серйозні газети та жовта преса хотіли взяти у мене інтерв’ю, нечисленні тоді ще телеканали запрошували на ток-шоу, а Ніна Терентьєв була готова присвятити людям «Кілера» випуск програми «Безлюдний острів», — писав Махульський у автобіографії.
Американський «Кілер» досі не вийшов на екрани. Натомість знята в Польщі друга частина картини стала останнім касовим хітом режисера. Митця, який, як ніхто інший, вміє підібрати ключ до сердець і гаманців польських глядачів, про що свідчать не лише вражаючі хіти минулих десятиріч, а й успіхи його наступних робіт: «Вінчі», «Скільки важить троянський кінь» чи «Вольта».
Джерела: