Тобто це справляє враження.
За задумом воно й має справляти враження. Структурним елементом усієї оповіді є те, щоб у тебе перехопило подих. Щоб ти був приголомшений і ошелешений кількістю подій, щоб тебе це пригнітило, а передусім затягнуло. Ти маєш злитися з цією реальністю – незалежно від того, перебуваєш ти на сцені чи в глядацькій залі.
Де починається і на чому закінчується титульна історія Польщі?
Вистава починається, звісно, з оповіді про Леха, Чеха, Руса та хрещення Польщі. Далі показано вбивство єпископа Станіслава Болеславом Сміливим, яке подається так, що Сміливий, убиваючи єпископа, підняв руку на віру, через що Польща скочується у двісті років безкоролів’я. Моралі з цих коротких епізодів очевидні та дуже прозорі. Далі йдуть поділи, хрестоносці, оборона Ясної Гори, відсіч під Віднем – тобто протиставлення ісламові, так само як ми протиставляємося росіянам у Варшавській битві. Завершується все Іваном Павлом II. Це ті моменти, у яких віра переплітається з військовою історією, що є основоположним для польської національної міфології, вкоріненої в романтизмі – про це, між іншим, писала Марія Янiон. Легко було б указати на те, чого в цій історії немає. Це ініціатива, яка має на меті конструювати національно-католицьку ідентичність через спрощене оповідання минулого Польщі.
Другим елементом вистави є сцени, що показують польськість, незалежну від часу, яка існувала завжди й завжди залишиться, доки ми будемо поляками. Це те, що вплітається в історичну оповідь, порушує лінійність часу, адже намагається показати нам польський народ і культуру в їхній есенції. Це стереотипні репрезентації, які всі ми впізнаємо. Я, наприклад, був священником, який освячує великодні кошики.
