Войцех Коссак народився 31 грудня 1856 року в Парижі. Перші уроки малювання він отримав від свого батька, Юліуша Коссака. Художню освіту Войцех здобув у 1871-1873 роках у Краківській школі образотворчих мистецтв під керівництвом Владислава Лущкевича. У 1873-1875 роках продовжив навчання у Мюнхенській академії мистецтв у майстернях Александра Штреюбера, Александра Ваґнера та Вільгельма Лінденшміта. Однак найбільший вплив на його мистецьке світобачення мав Юзеф Брандт. Після річної військової служби у краківському уланському полку (1876-1877) Коссак вирушив до Парижа, де вдосконалював свою майстерність у Вищій школі образотворчих мистецтв (École des Beaux-Arts) під керівництвом Леона Бонна та Александра Кабанеля. У 1884 році, повернувшись до Польщі, він одружився з Марією Кісельницькою і оселився у Кракові в родовому палацику, відомому як «Коссаківка». Як ілюстратор співпрацював із популярними виданнями: «Клосами», «Ілюстрованим тижневиком», «Літературною бесідою», «Світом» і «Мандрівником».
У 1895 році Войцех Коссак поїхав до Берліна, щоб разом із Юліаном Фалатом (за участю Антонія Піотровського, Казимира Пуласького, Яна Станіславського та Міхала Вивюрського) створити панораму «Перехід Наполеона І через Березину в 1812 році». Виставлена у Берліні (1896), Варшаві (1898), Кракові та Києві (1900),«Березина» здобула приголомшливий успіх, приваблюючи натовпи глядачів і захоплюючи критиків (фрагмент твору нині зберігається в Національному музеї в Познані).
Завдяки цьому, зокрема, Коссак користувався покровительством імператора Вільгельма ІІ до 1902 року. Він отримав у своє розпорядження майстерню в замку Монбіжу й численні замовлення, а також здобув визнання придворних кіл як видатний баталіст та портретист. Однак, зазнавши критики польських публіцистів за співпрацю з оточенням імператора-загарбника і розчарувавшись у зростаючій антипольській політиці Вільгельма, Коссак у 1902 році залишив Берлін. Репутація талановитого портретиста дозволила йому отримати вигідні замовлення у Відні (1903-1904) та Лондоні (1905). У 1908 році став співзасновником групи Zero, яка заперечувала домінуючу мистецьку позицію Товариства польських художників «Мистецтво» (Towarzystwo Artystów Polskich „Sztuka”). У 1909 році увійшов до дирекції Товариства друзів образотворчих мистецтв (Towarzystwo Przyjaciół Sztuk Pięknych), а в 1913 році став його президентом, обіймаючи цю посаду до 1916 року. Після початку Першої світової війни його призвали до австрійської армії, а з 1918 року Войцєх служив у польському війську як майор 3-го уланського полку.
Незважаючи на військові обов’язки, у 1915 році його призначили професором батального живопису у Варшавській школі образотворчих мистецтв, де він викладав до 1919 року. Після війни повернувся до Кракова, хоча часто бував у Варшаві, де з 1921 року орендував у готелі «Брістоль» художню майстерню, що дозволяло виконувати численні замовлення. Кілька разів відвідував Сполучені Штати (1920, 1927, 1928-1929, 1930, 1932, 1934), де користувався великою популярністю серед американської еліти як чудовий портретист. Художник подорожував від Флориди через Нью-Йорк і Чикаго до Лос-Анджелеса та Сан-Франциско, створюючи портрети видатних політиків, фінансистів, кінозірок, фермерів і поляків, що емігрували за океан. Визнанням його успіху стало заснування польською діаспорою The Kossak Art Society – товариства, що займалося популяризацією його мистецтва. Втім, головними покровителями та меценатами художника залишалися представники польської аристократії та поміщицьких кіл, чиї маєтки він відвідував разом із сином Єжи. Після початку Другої світової війни Коссак залишився в окупованому німцями Кракові. Тоді він знову обійняв посаду президента Товариства друзів образотворчих мистецтв, сподіваючись домовитися про захист польської культурної спадщини.
«Краківське весілля на дорозі»; 1941; олія; полотно; 65 х 91 см., фот. Жултовська-Гуща Тереза / Національний музей у Варшаві
Коссак активно брав участь у виставковому русі як у Польщі, так і за кордоном. У Кракові він представляв свої роботи у Товаристві друзів образотворчих мистецтв (TPSP) (з 1877 року), на виставках Загального союзу польських художників (1912) та Верховного національного комітету (1916), у салоні К. Войцеховського (1925) і на виставці Незалежних (1927). У Львові брав участь у виставках TPSP (з 1877 року); у Варшаві демонстрував свої картини у Товаристві заохочення образотворчих мистецтв (TZSP) (з 1881 року), у салонах А. Кривульта (з 1881 року), С. Куліковського (1904), Ф. Рихлінґа (з 1914 року), С. Ясельського (1916), А. Ґутнаєра (1917, 1924) і Ц. Ґарлінського (1922, 1930), а також на Виставці спортивного мистецтва (1912), у редутних залах Великого театру (1919) та в Інституті пропаганди мистецтва (з 1934 року). Він також виставляв свої роботи в Познані (1895, 1903, 1911, 1914, 1925, 1926, 1930), Новому Сончі (1909), Любліні (1912, 1917, 1922, 1931, 1933), Тернополі (1912), Вільнюсі (1914, 1926), Закопаному (1920), Лодзі (1914, 1924, 1926, 1928), Ґрудзьондзі (1926), Каліші (1927, 1933), Сосновці (1931, 1934), Бресті над Бугом (1931), Катовицях (1931), Радомі (1932), Лешні (1932), Ґнєзні (1933), Перемишлі (1933), Пьотркові (1933), Станіславові (1936) та Жешуві (1937). Індивідуальні презентації творчості художника відбулися в Кракові (1931, 1933, 1936), Варшаві (1911, 1917, 1928, 1936), Ґданську (1935) та Познані (1936). У 1932 році була організована пересувна виставка творчості трьох Коссаків — Юліуша, Войцеха та Єжи. У Парижі публіка мала нагоду бачити роботи Коссака на Салонах (1878-1880, 1890, 1914, 1920, 1923, 1924, 1925), Всесвітній виставці (1900) та експозиції Association France-Pologne (1924). За кордоном він також демонстрував свої картини у Відні (1881, 1882, 1884-1889, 1891-1893, 1903-1905, 1910), Будапешті (1884), Мюнхені (1888, 1889, 1891, 1892, 1906), Празі (1893), Берліні (1898, 1899, 1900, 1902, 1937), Санкт-Петербурзі (1898), Лондоні (1905, 1906), Антверпені (1911), Римі (1911), Венеції (1920) та Буффало (1932). Він був удостоєний багатьох нагород і відзнак, зокрема нагороди Польської академії знань, заснованої з фонду Пробуса Барчевського (1914), лицарського хреста ордена Франца Йосифа I (1898), золотої медалі на міжнародній виставці мистецтва в Берліні (1899), французького Ордена Почесного легіону (1901), золотої медалі на виставці в Мюнхені (1906) та мистецької нагороди міста Варшави (1933, 1937). У 1923 році він був нагороджений Командорським хрестом ордена Відродження Польщі.
Войцех Коссак, Ольшинка Ґроховська; бл. 1931; олія; полотно; 90 x 145 см, фот. Жултовська-Гуща Тереса / Національний музей у Варшаві
Войцех Коссак залишив глибокий слід в історії польського мистецтва як провідний представник історично-батального живопису («Ольшинка Ґроховська», 1886-1887). Основною рисою його творчої позиції, сформованої під впливом мистецтва батька, Юліуша, був патріотизм, що проявлявся у серіях картин, присвячених Листопадовому повстанню 1831 року («Листопадова ніч», 1898; «Совінський на шанцях Волі», 1922), визвольним боям Легіонів під час Першої світової війни («Атака під Рокитною», 1916) та польсько-радянській війні 1920 року («Кінна батарея на позиції!», 1938). Художник оспівував велич видатних польських воєначальників від Владислава Локєтка («Локєтек і Флоріан Сірий після битви під Пловцями», 1909), Владислава Яґелла («Ґрюнвальд», 1931), Яна Собеського («Польська гусарія перед Яном III під Віднем», 1924), Тадеуша Костюшка («Присяга Костюшка на Ринку в Кракові», 1911) і Юзефа Понятовського («Юзеф Понятовський на Греблі Фаленцькій», 1913) до Юзефа Пілсудського («На трибуні під час параду кавалерії в Кракові», 1934). Славу польської армії він оспівував у міжвоєнний період, зображуючи відроджене Військо Польське («Шлюб Польщі з морем», 1931) та створюючи монументальні історіософські візії («Уланська рапсодія», 1935). Як і багато поляків, Коссак ідеалізував образ Наполеона («Хай живе імператор!», 1914), розширюючи його міф шляхом зображення його битв, поразок і трагічних відступів («Повернення Наполеона з Росії», 1904). Як співець наполеонівської епопеї, він прагнув підкреслити в ній польські мотиви («Взяття в полон Тадеуша Тишкевича під час відступу з-під Москви», 1888).
