Брати Квей: Всесвіт Шульца в мініатюріt-type:name]

Брати Квей: Всесвіт Шульца в мініатюрі

brothers_quay_4.jpg, default, Брати Квей, фот. Piotr Wołodźko / IAM, Брати Квей: Всесвіт Шульца в мініатюрі

Куди подорожують автори унікальних анімаційних фільмів? Чого ми можемо очікувати від їхнього фільму про Бруно Шульца?

Знятий за мотивами збірки оповідань Бруно Шульца «Санаторій під клепсидрою» — це поєднання мультиплікаційного та художнього фільму. Прем’єра нового фільму Стівена та Тімоті Квей відбулася на Венеціанському кінофестивалі, де вони отримали спеціальну премію Musa Cinema & Arts Award для міждисциплінарних митців. Це третя повнометражна робота братів Квей; їхнім останнім повнометражним твором був "The Earthquake Tuner" у 2005 році. Оператором «Санаторію під клепсидрою» є Бартош Бенєк. Музику до фільму написав Тімоті Нельсон, а також у ньому використані пісні Альфреда Шнітке. У художній частині знімаються Тадеуш Янішевський, Віолетта Копанська та Анджей Клак. Співвиробником фільму є Інститут Адама Міцкевича.

Філіп Лех: Мабуть у численних інтерв’ю польським ЗМІ ви вже сказали майже все про Бруно Шульца та його натхнення польською культурою. Проте я хотів би запитати, як змінилося ваше трактування творів Шульца після того, як ви зняли «Вулиці крокодилів» у 1986 році?

Стівен і Тімоті Квей: Це досить цікаво, тому що відразу після зйомок «Вулиці крокодилів» ми почали працювати над сценарієм за мотивами «Санаторію під клепсидрою». Проєкт лежав роками, нічого не відбувалося, ми не могли його розвинути.

Я підозрюю, що відтоді не було жодного дня, щоб ми не думали про Шульца. Кіно – це мистецтво образів, ми намагаємося бути вірними оніричності, закладеній у його літературі, цей тип уяви дає художнику велику свободу. Проте зазначимо, що ми точно відокремлюємо літературу від кіно, ми не створюємо дослівну екранізацію «Санаторію...». Ми використовуємо світ Шульца як театральну рамку, через яку просвічує наше бачення. Це робота, яка містить багато суб’єктивності, ми намагаємося не піддавати сумніву свої інтерпретації на кожному кроці, діючи інстинктивно та спонтанно.

Батьки читали вам казки, коли ви були дітьми?

Ні, ніколи. Я думаю, що в дитинстві найближчим досвідом до слухання казок для нас були діснеївські фільми. Я відчуваю, що ми відкинули цей світ у належному віці.

Picture display

standardowy (864px desktop)

Стоп-кадр із фільму «Санаторій під клепсидрою» братів Квей, фот. рекламні матеріали

Picture image

4_sanatorium_under_the_sign_of_the_hourglass_c_quay_brothers.jpg

Ви близнюки, то може ви самі розповідали один одному якісь історії?

Ми виросли у візуальному світі, образи завжди були нам ближчими, ніж світ літератури, який ми відкрили лише в коледжі, читаючи «Щоденники» Франца Кафки. Це перший раз, коли ми стикаємося з таким інтенсивним, дуже суб’єктивним всесвітом. Не дивно, що згодом світ Бруно Шульца здавався нам таким близьким.

«Щоденники» Кафки були першою книжкою, яка на вас вплинула?

Так, якщо мова йде про серйозну літературу. Коли ми навчалися в коледжі у Філадельфії, ми прочитали статтю про певний плакат, автор описав його як «кафкіанський». Ми пішли до бібліотеки, щоб запитати, що означає «кафкіанський», бібліотекар сказала нам шукати це в словнику. У словнику такого запису не було, але через два тижні ми знайшли на полицях тієї ж бібліотеки книжки Кафки. Це було велике відкриття, і воно чудово показало, яким відсталим містом тоді була Філадельфія — навіть бібліотекар не знав Кафку.

«Щоденники» Кафки – книжка, до якої можна повертатися щодня.

Так, ви можете взяти книжку з полиці та відкрити її на випадковій сторінці, і ви завжди знайдете щось цікаве. Щойно вийшов новий переклад англійською мовою, який також містить фрагменти, цензуровані Максом Бродом. Його зробив Росс Бенджамін, ми ще не мали нагоди прочитати цей переклад, але з нетерпінням його чекаємо.

«Книга ідолопоклонства Бруно Шульца» в Кракові [галерея]

Embeded gallery style

display gallery as slider

Ви мали нагоду побувати в Дрогобичі.

Так, але ми були дуже розчаровані, від Шульца там не залишилося й сліду. Ми майже відчули вакуум, спричинений цією відсутністю. Українці не винні, для них він був чужинцем, непотрібним їм елементом. Там ми зустріли Альфреда Шраєра, Шульц був його вчителем у середній школі. Шраєру тоді було вже 85 років, він розповідав про дитинство, спогади були туманними. Він згадував, що Шульц розповідав їм казки.

На виставці в Музеї літератури у Варшаві була представлена надзвичайна фотографія: Шульц сидить у класі, оточений учнями. Це фото показує, якими були його будні. Був учителем образотворчого мистецтва та рукоділля, показував, як виконувати прості столярні роботи тощо. Він не викладав мистецтва, як ми могли собі уявити. Учні не здаються зачарованими уроком, але Шульц виглядає так, ніби він здатний загіпнотизувати їх своєю історією.

Чи є у братів Квей своє улюблене місце на світі?

Це дуже дивне питання, ніхто ніколи не ставив нам цього питання. Ми працювали над сценарієм «Санаторію» в багатьох місцях світу, під час лекцій та кінопоказів. У Римі нам працювалося найкраще, я не знаю чому, але це місто сприяло нашому писанню. Ми не могли писати в Лондоні.

В якій частині Риму?

Ми жили біля Пьяцца Навона та Кампо де Фіорі. Ми йшли до винного бару, розкладали свої записки на столі й просто розмовляли. Увечері ми поверталися до помешкання, де були більш точними та зосередженими.

Що вас захоплює в Римі?

Ми регулярно приходимо на одноденні заняття до американських студентів з Університету Темпл у Філадельфії – показуємо їм свої фільми, спілкуємося. Ми завжди залишаємося на кілька днів довше. Робота в університеті – це привід продовжувати творчу роботу у сприятливих умовах. Рим дає свободу, якої немає в Лондоні, і відчуття виконання домашнього завдання зникає. Ми тут, щоб досліджувати, і ми не любимо нічого на світі більше, ніж блукати міськими вулицями. Це безпрецедентним чином впливає на нашу уяву, адже ми раптом помічаємо деталь, яку можемо обговорити, відкриваючи в своїй свідомості ящики, про які раніше не підозрювали.

Picture display

standardowy (864px desktop)

Стоп-кадр із фільму «Санаторій під клепсидрою» братів Квей, фот. рекламні матеріали

Picture image

3_sanatorium_under_the_sign_of_the_hourglass_c_quay_brothers.jpg

У мене склалося враження, що ви більше любите залишатися в місті, ніж на лоні природи.

Однозначно, набагато більше. Місто допускає випадкові зустрічі та випадковості. Ви повертаєте за ріг і раптом відбувається щось дивне, чого ви не очікували. Природа не дає такої можливості, немає вузеньких вуличок, куди можна звернути. Не можна повертатися, тому що все перед тобою – це дуже велика і далека перспектива.

А як щодо Лондона? Ви живете там понад півстоліття, вам подобається це місто?

У Лондоні ми працюємо в нашій студії з маріонетками, там наші фільми починають формуватися. Це не обов’язково був Лондон, але саме там ми навчалися і почуваємося як вдома. Ми просто не любимо Сполучені Штати. І оскільки ми не говоримо на інших мовах, ми обрали Англію. Нам сподобалося, що Великобританія була на краю Європи. Тепер вона на межі нічого.

Це велике місто.

Ми постійно в студії, іноді проводимо там по 18 годин. Студія стала нашим світом, фабрикою нашої творчості, фундаментальним місцем. Ми там створюємо всесвіт у мініатюрі, намагаємося зробити його більшим за реальність.

Отже, у вас немає улюбленого лондонського пабу.

Ні, точно ні. Крім того, ми ходимо тільки в ті паби, де є великий вибір бельгійського пива, бо англійське ми не любимо.

Навіть «Гіннеса»? Очевидно, це ірландське пиво, але його, мабуть, можна купити в кожному пабі...

Так, ми можемо зробити виняток для «Гіннеса».

Ви любите подорожувати?

Дуже! Візит до Польщі – наша перша поїздка за три роки – під час пандемії ми не їздили. Найчастіше ми їдемо у справах, у зв’язку з якоюсь ретроспективою, наприклад, у Парижі. Це чудове місто для прогулянок. Під час роботи над «Інститутом Бенджамента» (1995) ми подорожували Швейцарією, були в Цюріху, Берні та Базелі – знайомство зі всесвітом Роберта Вальзера було дуже цікавим. Подібним чином ви можете відвідати світ Бруно Шульца, який також охоплював Відень, де він перебував як біженець від війни, а потім як студент.

Ми відвідали значну частину Польщі. Нам дуже подобається Лодзь, залишки промислових об’єктів у цьому місті надзвичайно інтригують.

Фільм «Санаторій під клепсидрою» на світлинах Войцеха Плевінського [галерея]

Embeded gallery style

display gallery as slider

Більшість ваших історій крутяться навколо роботи. Ви коли-небудь їздите у відпустку?

Іноді (сміх). Іноді ми розходимося, щоб відпочити в іншому місці. Наприклад, у якомусь північному італійському місті, як Больцано. Такі місця схожі на майданчик для розуму, вони забезпечують необхідні стимули та атракціони. Це також можуть бути Барселона, Мадрид, Флоренція, Сієна – міста, де ми можемо знайти надзвичайні музейні колекції. Особливо нам подобається Кватроченто, італійський Ренесанс.

Чи є у вас мрії, пов'язані з подорожами?

Ні, не дуже. Подорож завжди веде нас до мистецтва, повертає до студії. Мандрівка чужими країнами схожа на подорож бібліотеками. До речі, відвідування бібліотеки – один із найкращих способів подорожувати. Так само, як піти в кіно або послухати музику. Відчуття музики, кіно, старовинного та сучасного мистецтва – це процес постійного відкриття чогось нового.

Мова Ukrainian

Бруно Шульц

Дрогобич

Санаторій під клепсидрою

брати Квей

Wywiady Culture.pl