9 міфічних істот з Татр
У татранських легендах і переказах можна зустріти зміїного короля, дивожон, планетників, вовкулак та інших фантастичних істот. Знайомимося з дев’ятьма найцікавішими героями гуральського фольклору.
Безмежне розмаїття образів
Picture display
standardowy (864px desktop)
Казимир Пшерва-Тетмаєр, «Казковий світ Татр», с. 5-6, за виданням 1928 року (Polona).
У 1906 році вийшов друком прекрасний «Казковий світ Татр» Казимира Пшерви-Тетмаєра (1865–1940). Як добре знаний читачеві автор, польський поет популяризував не лише ніцшеанську філософію, а й гуральський фольклор.
Він народився в Людзьмежі – селі, яке вважають найстарішим на Підгаллі – і багато років вивчав місцеву культуру й традиції, щоб у 1914 році видати ґрунтовну серію розповідей і коротких оповідань під назвою «На скелястому Підгаллі». Молодший на кілька років «Казковий Світ…», насамперед зосереджується на фольклорі Підгалля, віруваннях гуралів, історії розбійників і на… міфічних місцевих бестіях.
Тетмаєр вважав, що краєвиди найвищих польських гір, від яких перехоплює подих, спонукали гуралів заселити ці простори фантастичними бестіями:
Text
З незапам'ятних часів гори стимулювали людську уяву, її творче багатство, сприяли фантазії людини. Саме завдяки горам перед людськими очима з’являлися надзвичайні, досі ніде не бачені й щоразу різні образи. Коли вдивлятися з вершини або гірського перевалу в дощовий, бурхливий день, коли долинами й скелястими ущелинами через галявини в’ється кольорова мла – скільки ж там можна угледіти привидів, істот, сцен!
Author
Казимир Пшерва-Тетмаєр, «Казковий світ Татр», с. 5-6, за виданням 1928 року (Polona).
У своїй книжці Тетмаєр описує багатьох міфічних створінь, які ожили в уяві підгальських гуралів. Нижче ми перелічуємо дев'ять найцікавіших із них, які, за легендою, мешкають у гірських нетрях.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Ілюстрація з книжки Артура Оппмана «Казка про Югася та Короля-Змія», 1929, фот. Національна цифрова бібліотека Polona
Почнімо з істоти, яка, без сумніву, є однією з найвизначніших міфічних створінь Татр. Король зміїв походить із популярної місцевої легенди, знаної в кількох версіях, зокрема в друкованих. Окрім книжки Тетмайєра, іншим її прикладом є «Татранська казка про Короля-Змія» (1905) Казимира Лапчинського.
Цей Король був велетенським змієм із короною на голові. Його зброєносці – чорні лицарі – грабували татранські села й викрадали молодих жінок. Зміїному королю протистояв лише якийсь Перлович – відважний герой, в народженні якого загадкову роль відіграла магічна перлина, яку проковтнула його мама (!). Після багатьох пригод Перлович переміг Короля зміїв і прогнав його з натовпом лицарів у підземелля.
Text
Змії мали свого короля, настільки великого, що той міг обвити велику скелю, його луска сяяла всіма кольорами, а на голові був золотий гребінь – корона. […] Люди часто бачили, як у спекотні дні коронований змій грівся на сонці. Тоді він увесь мерехтів і виглядав так, наче веселка лягла на скелю.
Author
Казимир Пшерва-Тетмаєр, «Казковий світ Татр», с. 25-26.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Морське Око в Татрах, фот. Jan Włodarczyk / Forum
Як і Король зміїв, наступне міфічне створіння також величезне. Згідно з притчами, які наводить Тетмаєр, гігантська риба начебто жила у Морському Оці – одному з наймальовничіших озер регіону.
Text
Мешкаючи в Морському Оці, ця величезна риба з баранячою головою викрадала чорних овець. Кажуть, що в її голові між очима був великий діамант. Відомо, що покійний Войтек Самек, якого я знав з дитинства, «стріляв у цю рибу».
Author
Казимир Пшерва-Тетмаєр, «Казковий світ Татр», с. 7.
Однак слід додати, що далі в тексті Тетмаєр припускає, ніби жахлива риба насправді була видрою. Тварина, яка пливла через Морське Око, могла здатися комусь чудовиськом – звідси й вся ця історія.
Качка, яка несе золоті яйця
Picture display
standardowy (864px desktop)
Писана скеля в Косцеліській долині, фот. Jerzy Opioła / Wikimedia.org
Ще одна чарівна істота, що мешкає в татранських водах. Тетмаєр згадує, що міфічна качка живе у ставку під Писаною скелею. Щороку птах відкладає одне-однісіньке золоте яйце, але, на жаль, ніхто ніколи його не бачив.
Вражаюча Писана скеля розташована в Косцеліській долині і має близько 12 метрів заввишки. Біля її підніжжя є водяна печера, з якої витікає струмок. Ця печера пов'язана з кількома іншими татранськими легендами. Дехто стверджує, що колись розбійники зберігали там крадене золото. Можливо, золоте яйце – не єдиний скарб у Водяній печері під Писаною!
Згідно з іншою популярною легендою, у цій печері перебувають сплячі лицарі. Занурені у вічний сон, вони прокинуться у потрібний момент, щоб вирушити на порятунок Польщі. Звертаючись до цієї легенди, у 1896 році скульптор Юліуш Белтовський вирізьбив сплячого лицаря на скелі над входом до печери – його роботу можна побачити там й сьогодні. Однак за іншою легендою, полк сплячих лицарів радше спочиває в печері десь поблизу Ґевонта.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Обкладинка книжки «Історія про планетника: Добірка оповідань» Владислава Оркана, 1926, фот. Національна цифрова бібліотека Polona
Ще одна міфічна й пов'язана з водою істота – планетник – це демон, володар дощу, граду і загалом погоди в горах. Тетмаєр називає його «одним із найцікавіших і найфантастичніших плодів гуральських уяв» (с. 15).
Планетників зазвичай було кілька, їх уявляли як чоловіків у солом'яних капелюхах і плащах, по яких стікає вода. Планетник затягав небо хмарами й носив наповнені градом мішки, розсипаючи його по землі. Він міг бути добродушним або злим, залежно від свого ставлення до конкретних людей. Якщо планетник незлюбив певне село, то міг знищити градом весь посів його мешканців. З іншого боку, він захищав тих, кого вважав друзями.
Іноді планетник спускався з гір і проводив час із людьми. У своїй книжці Тетмаєр розповідає чарівну історію про планетника, який мешкає у водяному млині і якого підгодовує один із робітників, Собанка. На знак подяки за гостинність демон завжди попереджає Собанка про наближення дощу. Зрештою, він остаточно залишає млин і повертається до своєї роботи на небі. Однак перед відходом попереджає гураля про особливо небезпечну хмару, яка одного разу накриє млин. Це дозволяє Собанку зробити необхідні приготування.
Picture display
standardowy (864px desktop)
«Дивожона» Яна Стифі, ілюстрація з видання «Tygodnik Ilustrowany», 1864, фот. Antykwariat Biz / Wikimedia.org
У той час як планетник може бути дружньою істотою, дивожона завжди стоїть на боці зла. Це поганий демон у жіночій подобі, відомий тим, що викрадає новонароджених і молодих жінок. Тетмаєр каже, що дивожон у татрах не бракувало.
Text
По курганах, ямах над потоками, у ярах, на гірських пасовищах сиділи дивожони. Вони ходили голі, схожі на жінок, дуже потворні, волохаті, з очима, які світилися, як каганці. […] На головах носили червоні шапочки або вінки з жовтця.
Author
Казимир Пшерва-Тетмаєр, «Казковий світ Татр», с. 10.
Дивожони дошкуляли гуралям не лише викраденням людей, а й іншими крадіжками. Вони «прославилися» схильністю красти всілякі речі: від музичних інструментів до картоплі й пива. Дивожони також висмоктували молоко у корів і овець.
Дивожони були небезпечними, але мали одну суттєву слабинку – боялися квітів дзвіночків. Демонів можна було відігнати, тримаючи в руці букет дзвіночків або виходячи на поляну, де вони цвіли. Тетмаєр називає дивожонів «абсолютно оригінальним витвором гуральської уяви» (с. 9).
Picture display
standardowy (864px desktop)
Брокенський привид у Татрах, фот. Wojciech Strozyk / Reporter / East News
Ще один поганий привид, цього разу схожий на ченця, який нібито викрадає молодих жінок і скидає їх у татранські прірви. За словами Тетмаєра, чернець з'являвся в горах перед самими повенями. Іноді мандрівники в Татрах бачили його постать, яка пливла в тумані над долинами й озерами.
Коли придивитися на це явище, можливо, виявиться, що це оптична ілюзія, відома як Брокенський привид. Ось як це описує «Енциклопедія Британіка»:
Text
Брокенський привид – це дуже збільшена тінь від спостерігача, яка при низькому Сонці падає на поверхню хмар, які зависли нижче гори. Видиме збільшення розміру тіні є оптичною ілюзією […]. Це явище часто спостерігають на гірських вершинах, але в літературі його переважно пов’язують з вершиною Брокен, що розташована в горах Гарц.
Цікаво, що про Брокенський привид іноді польською мовою називають «ченцем». Тому не можна виключати, що це є причиною появи цієї легенди. Варто додати, що, згідно з нею, людина, яка побачить ченця, помре в горах. Однак цього прокляття можна уникнути, побачивши його більше одного разу. Тоді гірські мандрівки більше не є загрозливими.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Панорама гірського масиву Горце, фот. Marek Podmokły / AG
Брокенський привид – не єдине явище, яке нагадує ченця у казковому світі Татр. Тетмаєр також згадує примару в такій іпостасі, яка начебто виходила з пня дерева:
Text
На поляні Центиж (пол. Centyrz), тобто Цвинтар (пол. Cmentarz), також був величезний дерев’яний пень, з якого вночі виходив привид у вигляді ченця в білому габіті й капюшоні. Коли він ступив на землю, то був крихітним, як маленький гриб, але одразу ріс і невдовзі ставав заввишки як молода смерека.
Author
Казимир Пшерва-Тетмаєр, « Казковий світ Татр», с. 24.
Варто зазначити, що галявина Центиж розташована в гірському масиві Горце, приблизно за 30 кілометрів на північ від Татр – ймовірно, привид з Горце був включений до числа татранських видінь через свою близькість до обох гірських хребтів.
Привид із Центижа, як вважали, був духом ченця, який покинув свій монастир і скоїв якийсь смертний гріх. Позбавлений життя бандою головорізів, він мав покутувати це гріхопадіння блуканням по землі. Цей дух з'являвся нечасто і ніколи не завдавав смертним шкоди. Одного разу з ним зустрівся побожний чоловік. Побачивши духа, він жахнувся і вигукнув: «Кожен дух славить Господа Бога!» На що дух відповів: «Я теж славлю Його», а потім зник, щоб ніколи не повернутися.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Фрагмент картини «Танець смерті» Бернта Нотке, 1475–1499, фото: Художній музей Естонії / Wikimedia.org
Як і привид із Центижа, три смерті з'являються вночі. Це міфічне тріо блукає нетрями Татр. Його боялися, бо воно змушувало людей… танцювати. Спіймані трьома смертями змушені були гарцювати з ними всю ніч по кущах та ялівцях. Кажуть, що цей танець був настільки виснажливим, що залишав жертву на межі смертельного виснаження. Після нічних гулянок їхнє взуття та одяг також були в лахмітті. Під час своїх пекельних присядок-голубців три смерті начебто співали таку пісню:
Text
Ми, три сестри-смертоньки,
Без мами роджені,
Щоб душити людоньок,
Що Богом сотворені.
Author
Казимир Пшерва-Тетмаєр, «Казковий світ Татр», с. 14.
Люди підглядали за трьома смертями здалеку, з острахом, бо, ймовірно, там, де вони скеровували свою ходу, хтось невдовзі помирав. На жаль, Тетмаєр не надає жодних подробиць про вигляд трьох похмурих женців.
«Вовкулака» Лукаса Кранаха Старшого – чорно-біла ілюстрація 1512 року, фот. Герцогський музей у місті Гота, Німеччина
Останніми в нашому списку є істоти, про які знають і в інших куточках світу. Татранські вовкулаки мало чим відрізнялися від своїх побратимів з інших країн – це люди, які через прокляття перетворилися на жорстокі створіння, кожне з яких було наполовину людиною, наполовину вовком. Це прокляття було покаранням за значний проступок. Людина, яка страждала від татранського вовкулацтва, мала людське тіло і вовчу голову.
Тетмаєр описує їхнє інтригуюче перетворення так:
Text
Така людина-вовкулак, коли настає час перетворення, вилазить на пень зрубаного дерева, стрибає звідти, робить в повітрі сальто й стає вовкулаком.
Author
Казимир Пшерва-Тетмаєр, «Казковий світ Татр», с. 8.
Незважаючи на таку грайливу вдачу, татранських вовкулаків дуже боялися, оскільки вони нападали й навіть вбивали і людей, і худобу.
Це не єдині міфічні істоти, які Казимир Пшерва-Тетмаєр описав на сторінках «Казкового світу Татр». Серед них є кровопийці-демони – стригони – й богиньки, які набували жіночу подобу й били байдики. Тепер, коли ми точно знаємо, яких дивних істот можна побачити на татранських стежках, пам’ятаймо, що не варто вирушати в гори без належної підготовки!
Переклад: Тарас Лильо
