Вижили
Щоби вижити у тих нелюдських умовах, необхідно було мати неабияку витривалість, корисні знайомства і неймовірне щастя. Оскільки Польща і сусідні території, захоплені Гітлером і Сталіном, стали одним із найнебезпечніших місць на землі, то найліпшим способом вижити, безумовно, була еміграція.
Коли 17 вересня 1939 року Радянський Союз ввів свої війська в Польщу, польському уряду довелося евакуюватися через Румунію в Західну Європу. Деякі письменники, передовсім ті, котрі були пов'язані з міжвоєнним істеблішментом, рушили за ним. Знамениті поети Юліан Тувім, Антоній Слонімський, Казімєж Вєжинський, Ян Лехонь змогли добратися до Франції, де певний час почувалися безпечно.
Все раптово змінилося влітку 1940 року, коли Франція капітулювала. Розуміючи, яка небезпека їм загрожує (і Тувім, і Слонімський, і Вєжинський походили з асимільованих польсько-єврейських сімей), Тувім і Лехонь виїхали до бразильського Ріо-де-Жанейро, де трохи згодом до них приєднався Вєжинський. Потім усі троє переїхали в Нью-Йорк, де і провели решту війни.
Інші літератори, наприклад, Мечислав Ґридзевський чи сатирик Маріян Гемар — котрий, як і Мельхіор Ванькович, вступив до польської «Армії Андерса» і пройшов із нею весь шлях з Близького Сходу — опинилися в Лондоні, також доволі далеко від континентальних жахів Голокосту.
Зрозуміло, можно було вирушити і на схід. Та от далі все вирішував випадок: або чудесний порятунок, або не менш трагічний розвиток подій. Наприклад, письменник Ґустав Герлінґ-Ґрудзінський провів два роки в совєтському ГУЛАГу. Проте для багатьох польських громадян з єврейським корінням — зокрема, Юзефа Гена — втеча до СРСР залишалась єдиним порятунком від нацистів.
Вижити в окупованій Польщі було значно складніше, але можливо. Чеслав Мілош і Ярослав Івашкевич всю війну прожили в Польщі, проте безпосередньо не брали участі в русі спротиву. Натомість інші — наприклад, Тадеуш Ружевич, котрий вступив до лав підпільної Армії Крайової у віці двадцяти одного року, чи Тадеуш Боровський, який пройшов через табори Аушвіц і Дахау, набули травматичного воєнного досвіду, який вплинув на всю їхню подальшу творчість.
Обох звинувачували в нігілізмі, обидва добились граничної лаконічності у своїй прозі. Боровський вчинив самогубство в 1951 році, встигнувши написати збірку оповідань, які вважаються одними з найкращих розповідей про Голокост у світовій літературі. Ружевич прожив довге життя, писав вірші, п'єси та оповідання, помер у 2014 році. Кожен із них по-своєму розповідав про пережите в роки Другої світової війни.
Вдалося вижити також уродженці Збаража Іді Фінк. Досвід Голокосту у рідному Збаражі і Львові (майбутня письменниця вчилася у Львівській консерваторії), пронизує її «писані пошепки» повість «Подорож» та оповідання. Ці тексти становлять важливе джерело, коли йдеться про історію Другої світової війни на теренах України.