Її батько, Вінцентій Шимборський, працював управителем володінь графа Владислава Замойського, спочатку в Закопаному, де лікував легені. Чергова хвороба, цього разу серця, змусила його залишити гори. Разом із дружиною Анною Марією, уродженою Роттермунд, і донькою Навою він переїхав до Курніка, де народилася його друга донька, Віслава. Після смерті графа в 1924 році Шимборські переїхали до Торуня, а через п’ять років — до Кракова.
З містом під Вавелем поетка пов’язала решту свого життя. Вона відвідувала гімназію сестер-урсулинок, під час війни ходила на підпільні заняття, а випускні іспити склала в 1941 році. Прагнучи уникнути депортації до Рейху, у 1943 році вона стала співробітницею на залізниці.
Надзвичайний мистецький талант дозволив їй проілюструвати нове видання підручника Яна Станіславського «Перші кроки в англійській мові» («First steps in English»). Вона продовжувала писати і в 1945 році дебютувала в краківському виданні «Dziennik Polski» віршем «Шукаю слово» («Szukam słowo»). Через рік Шимборська почала студіювати польську філологію в Яґеллонському університеті, потім перейшла на соціологію, але через важке матеріальне становище була змушена припинити навчання.
Поетка і редакторка
У 1948 році Шимборська вийшла заміж за поета Адама Влодека. Вона переїхала до нього в Будинок письменників на вулиці Крупничій, 22, де щодня зустрічалася з видатними літературними діячами. Шлюб із Влодеком тривав до 1954 року, але й після розлучення вони залишилися друзями. Через 15 років Шимборська зв’язала своє життя з письменником Корнелем Філіповичем, хоча вони не одружилися і жили окремо.
У 1952 році поетка видала свій перший збірник віршів «Чому ми живемо» («Dlatego żyjemy), і того ж року стала членкинею Спілки польських письменників. Написані в дусі епохи вірші ані з цієї, ані з наступної збірки «Питання, поставлені собі» («Pytania zadawane sobie», 1954) авторка ніколи не включала до пізніших добірок чи антологій. Єжи Ілльґ у книзі «Про нобелівських лауреатів, кабаре, дружбу, книжки і жінок» (2009) цитує відповідь авторки на звинувачення людей, які дорікали їй за лівацькі погляди.
Що ж, я мала нещастя бути колись істотою молодою, довірливою і погано обізнаною у справах, які мусила належним чином оцінювати від самого початку. Проте дехто має право суворо мене за це судити — якщо вони справді переконані, що кілька написаних тоді віршів важать більше, ніж усе, що було написано мною потім.
У 1953-1966 роках Шимборська очолювала відділ поезії у виданні «Літературне життя» («Życie Literackie»), разом із Влодзімєжем Мацьонґом редагувала рубрику «Літературна пошта» і писала фейлетони «Додаткове читання» («Lektury nadobowiązkowe», 1967-1981), які згодом публікувала також в інших періодичних виданнях. З 1983 року вона співпрацювала із «Загальним щотижневиком» («Tygodnik Powszechny»), а трохи згодом — також із аудіожурналом «NaGłos». З 1988 року вона була членкинею ПЕН-клубу, а з 2001 року — почесною членкинею Американської академії мистецтва і літератури.
Всесвітня популярність
У Сполучених Штатах, де поетичні томи зазвичай продаються накладами по 2000 примірників, перша після Нобелівської премії добірка «View with a Grain of Sand» у перекладі Станіслава Бараньчака та Клер Кавана досягла накладу в 120 000 примірників. У Німеччині били рекорди 60-тисячні видання в перекладі Карла Дедеція, а у Швеції — кільканадцятитисячне в перекладі Андерса Будегорда.