Мечислав Фоґґ – голос, з яким Варшава йшла на барикади

Один із найвідоміших польських співаків XX століття пройшов шлях від церковного хору до міжнародних гастролей і легендарного статусу. Його спів лунатиме на фронтах, у варшавських кав’ярнях, під кулями в укриттях і на найбільших сценах світу. Вірний Варшаві до кінця життя, він став символом міста і живою пам’яттю про пісенну Польщу міжвоєнного періоду.

Header picture

fogg mieczyslaw portret forum_7077271.jpg

Tytuł w nagłówku

Мечислав Фоґґ –

голос, з яким Варшава

йшла на барикади

Picture size

small

Podpis obrazka (umieszczony pod zdjęciem)

Мечислав Фоґґ, фот. Lucjan Fogiel / Forum

Польський вокаліст, ліричний баритон. Майстер сентиментальної пісні, легендарний артист старих варшавських кабаре та ревю-театрів, надзвичайно популярний і після війни. Відомий своєю виконавською майстерністю та елегантністю. Його кар'єра тривала 60 років: виступав до 86-річного віку – безпрецедентне досягнення в історії польської естради.

Фоґґ, тобто Мечислав Фоґєль, народився 30 травня 1901 року в Варшаві, де й помер 3 вересня 1990 року. Похований на Брудновському кладовищі. Завжди вірний своєму рідному місту Варшаві, він мав успіх у кількох поколінь слухачів у Польщі та в усьому світі. Його виконання відомих танго було неповторним, а пісень про кохання – зворушливим. Серед найвідоміших хітів Фоґґа – «Танго мілонга», «Ця остання неділя», «Осінні троянди», «Малий білий будиночок», «Вже ніколи» та «Пісня про маму».

«Пам'ятаю дні»

Мати Мечислава мала магазин у будинку на розі вулиць Длуґої та Фрета. Батько був першокласним машиністом на залізниці, «навіть керував експресами до Санкт-Петербурга», згадував син. Навчався у гімназії на вулиці Єзуїцькій. У 1910 році вступив до польських скаутів. Своє доросле життя розпочав із добровільної служби у Польському війську (1919–1921) та участі у польсько-радянській війні у складі 23-ї польової автоколони. Брав участь у визволенні Вільнюса та в боях на литовсько-білоруському фронті.
У 1922 році почав працювати у Варшавській дирекції Польської державної залізниці (PKP). Він зробив це, щоб задовольнити амбіції батька, який вважав, що син має стати інженером-залізничником.

Мєтек будуватиме нові залізничні колії, – любив говорити він, – а я вестиму по них потяги». Ці батьківські фантазії було мені чути неприємно, оскільки моєю справжньою пристрастю був… спів. З цього погляду в сім’ї я був дитиною-виродком. Ніхто із моїх братів і сестер […] не виявляв найменшого інтересу до співу – професії, яка на той час не гарантувала стабільного заробітку. Зрештою, у них не було такого таланту. А я у свій талант щиро вірив.

Спочатку він співав у церковних хорах: у соборі св. Яна, в костелі св. Антонія і в храмі сестер-візитанток. У грудні 1922 року органіст костелу св. Анни та суфлер Опери Болеслав Ших запросив його на репетицію колядок Людвіка Семполінського. Прослухавши «Погляньте, брати», Семполінський сказав хористу Мєтеку: «Ви повинні серйозно зайнятися вокалом. Будуть з вас люди».
Він скерував його до Яна Лисаковського, професора вокального факультету Музичної школи імені Фридерика Шопена. Його наполегливість і талант, помножені на довгі, виснажливі тренування – ноти, діафрагма, ноти, діафрагма – дали результат. Наступними музичними наставниками соліста-початківця були Євгеніуш Моссаковський (1926–1928), Міхал Ардатті (1928–1929), Анна Флоріані-Збєжховська, Вацлав Бжезінський, Іґнацій Диґас, Стефан Беліна-Скупєвський, Станіслав Копф та Адам Дідур. Мечислав Фоґєль почав заробляти співом на весіллях і похоронах. До Оперного театру потрапляв за п’ятдесят грош – стільки треба було дати швейцару за вхід на гальорку. Там він часто зустрічав Яна Кепуру.

Плата за уроки співу була високою. Фоґєль підробляв оперним клакером у групі легендарного Рудого Бронека, який також займався спекуляціями з квитками, але борги зростали. Астрономічну суму 500 злотих він сплатив Беліні-Скупєвському лише зі своїх перших сценічних гонорарів. «У мене були талановитіші учні, але чесніших не було», – згадував педагог.

У 1926 році Мечислав Фоґєль взяв сценічний псевдонім Фоґґ. Як соліст вперше виконав кілька оперних арій 10 грудня 1928 року в концертному залі на вулиці Кредитовій, 14. З 1928 року – учасник хору Дана (Владислава Даніловського). З цим квінтетом, відомим під іспанським ім'ям «Coro Argentino V. Dano», він 29 березня 1929 року дебютував в легендарному варшавському театрі «Qui Pro Quo». Пізніше «данівці» виконували гуральські та ловіцькі пісні в джазовому аранжуванні..

Після одного з виступів до нас за куліси зайшов один доброзичливо усміхнений глядач. «Мені дуже сподобалися народні пісні в джазовій інтерпретації», – сказав він із захопленням. «Це був Шимановський», – згадував Фоґґ.

«Бути молодим і більш нічого»

Chór Dana. Od lewej: Mieczysław Fogg, Tadeusz Bogdanowicz, Wincenty Nowakowski, Władysław Daniłowski, Adam Wysocki.

Хор Дана. Зліва направо: Мечислав Фоґґ, Тадеуш Богданович, Вінцентій Новаковський, Владислав Даніловський, Адам Висоцький, 1932, фот., 1932, fot. Jerzy Benedykt Dorys / Nowa Cyfrowa Biblioteka Narodowa Polona

Перші студійні записи Фоґґ зробив з хором Дана у липні 1929 року, а як соліст — у березні 1930 року. До самого початку він щороку поновлював контракт на ексклюзивний запис свого співу зі студією «Syrena Record». У 1931 році екстерном склав іспит Спілки польських сценічних артистів з правом на сольні виступи..

У Берліні з хором Дана записав пісню «Плотогони» (пол. «Flisacy») для фільму «Десятеро з Пав’яка» (1931) Тоді ж данівці підписали двомісячний контракт із найбільшим в Європі берлінським вар’єте «Scala». Вони виступали в Естонії, Латвії, СРСР, Фінляндії, Швеції, Норвегії, Австрії, Чехословаччині, Румунії, Франції, Італії. Пропозиції й далі надходили. По дорозі до США на трансатлантичному лайнері «Іль-де-Франс» хор Дана змагався з найкращими американськими артистами квартету «The Mills Brothers». За кількістю виконаних на біс пісень поляки виграли з рахунком 3-1.
У 1931 році Фоґґ брав участь у музичних програмах, організованих видавничою фірмою «Ґебетнер і Вольф». Почав давати радіоконцерти. Виступав на естрадних концертах з оркестром Станіслава Наврота під акомпанемент Людвіка Урштейна. У театрі «Qui Pro Quo» працював до 1933 року. Пізніше співпрацював із багатьма театрами та ревю: «Banda», «Rex», «Polonia», «Cyrulik Warszawski», «Wielka Rewia», «Małe Qui Pro Quo», «Tip Top», «Hollywood», «Ali Baba».
Фоґґ покинув хор Дана й вирішив повністю присвятити себе сольній кар’єрі. Співак записував до 150 пісень на рік.

У 1930-х роках я підписував контракти на сто пісень на рік. Цей ліміт я перевершував на п'ятдесят пісень. (Мене називали «співаючою мурахою») – згадував він.

Він виступав на концертах і записував пісні з відомими артистами кабаре: Ганкою Ордонувною, Стефцею Гурською, Зулею Погожельською та Адольфом Димшею. А ще Фоґґ став довоєнним рекордсменом – понад 100 000 проданих примірників платівки «Ця остання неділя».
У 1937 році переміг у загальнонаціональному опитуванні слухачів Польського радіо щодо звання найпопулярнішого співака, отримавши майже 50 000 зі 150 000 голосів. У березні 1938 року, після 10-річного ювілею, Фоґґ покинув хор Дана. У березні та липні 1938 року гастролював з Мірою Зімінською і Тадеушем Сиґєтинським у 48 польських містах.
12 жовтня 1938 року Фоґґ дав сольний концерт у Нью-Йорку та розпочав 14-тижневий тур по США: співав у театрах «Rivoli» в Буффало і «Congress» в Чикаго (концерти транслювала компанія NBC на 16 американських станціях), а також у Детройті, Клівленді, Бостоні та Філадельфії. Записав альбоми для відомого лейблу RCA Victor.
Фоґґ був першим польським артистом, який виступив на телебаченні. У 1939 році він співав у лондонській телестудії.

«Кохана, я повернуся»

Напередодні війни Фоґґ виступив у кабаре «Алі-Баба» в ревю «Орел чи Решка» в ролі Чемберлена. 31 серпня 1939 року афіші запрошували глядачів на нове ревю «Факти і пакти». 4 вересня театр зруйнувала бомба. У перші дні Другої світової війни Фоґґ виступав на концертах для військовослужбовців.

1 вересня мені подзвонила Ганка Ордонувна: «Мєцю, – сказала вона схвильовано, – йдемо співати на вокзали для поранених солдатів!» […] Щойно прибув перший поїзд з пораненими, ми почали ходити від вагона до вагона й співати пісні. Солдати, часто перев'язані, були виснажені, але не падали духом. «Ми не здамося!» – кричали вони.
6 вересня 1939 року Фоґґ разом з групою акторів-членів Спілки театральних діячів (ZASP) виїхав з Варшави. Він дістався Львова. Тут до 29 жовтня 1939 року виступав по радіо та у концертах-ревю в кінотеатрі «Стильний» (пол. «Stylowy»). Повернувся до Варшави, де провів роки окупації. На початку листопада ZASP зняв заборону на виступи польських артистів у «закладах зі столиками». Фоґґ виступав у кафе, доступних для польської публіки: «Café Bodo», «Swann», «U Aktorek», «Lucyna».
Спонтанна реакція публіки на першу окупаційну пісню Фоґґа «Кохана, я повернуся» (музика Тадеуша Мюллера, вірші Євгеніуша Житомирського) привернула увагу п'яного офіцера гестапо, який націлив на виконавця пістолет. Фоґґ не відреагував, бо мав короткозорість. Німець наздогнав його ззаду, але, на щастя, жінка, з якою він прийшов, вихопила у нього з руки пістолет. Артиста викликали до гестапо.

Під час мого першого «візиту» на вулицю Шуха гестапівець з «Café Bodo» з порогу закричав на мене: «Підбурювач поляків! Польщі більше ніколи не буде, і жодні поляки сюди не повернуться! Хіба ти не розумієш?! Ти ж інтелектуал». Я охоче схопився за це слово й хитро відповів, стримуючи хвилювання: «Я артист, я співаю заради мистецтва». Шваб підозріло подивився на мене, не знаючи, чи я його висміюю, чи виставляю себе повним ідіотом, який не може збагнути, про що йдеться. На щастя, він, мабуть, обрав другий варіант.

Армія Крайова попередила співака, що німці пильно стежать за кожним його виступом. Він тимчасово перестав виступати й влаштувався офіціантом. Виклики на вулицю Шуха припинилися.

«Пісня про мою Варшаву»

Фоґґ був членом Армії Крайової (АК), старшим стрільцем І Штурмового батальйону «Відплата» (пол. «Odwet») угрупування «Гольський». Став одним із організаторів підпільних занять у гімназії імені Стефана Баторія. Під час Варшавського повстання своїм мистецтвом піднімав дух як бійців, так і цивільного населення столиці.

15 серпня – У Варшаві з нагоди Дня солдата в різних місцях міста, де тривали бойові дії, відбулися урочисті виступи акторів для повстанців. Наприклад, М. Вижиковський декламував у будівлі банку ПКО на площі Варецькій, М. Зімінська та М. Фоґґ дали концерт для інших підрозділів...
[Станіслав Марчак-Оборський, «Театр часів війни 1939–1945», Варшава 1967]

В архівах Бюро інформації та пропаганди Армії Крайової записано, що Фоґґ 104 рази виступив в укриттях, польових шпиталях, на барикадах. Кілька разів був поранений. Співака нагородили Хрестом Доблесті; крім того, він став четвертим поляком, якого Лондонський уряд нагородив Золотим Хрестом Заслуги з мечами. Повстанська пов'язка Фоґґа зберігається в Музеї Варшавського повстання.

Одне з моїх найсильніших вражень під час повстання пов’язане з виконанням відомого «Маршу Мокотова», який для мене написав мій друг й акомпаніатор часів окупації Ян Марковський (поручик Кшиштоф) на слова вже покійного офіцера Армії Крайової Мірослава Єзерського. […] Пісня, натхненна боями на Мокотові, написана на заплямленому нотному папері звичайним олівцем й передана мені каналізаційним шляхом до мого помешкання на вулиці Кошиковій. Я дуже швидко вивчив нову пісню, менш ніж за три дні. Від її актуальності стискалося серце. Зрештою, треба було її швидко вивчити, щоб ще встигнути заспівати, бо навколо щедро жнивувала смерть.

ід час окупації Мечислав Фоґґ переховував у своїй квартирі друзів-євреїв. Після втечі з Варшавського гетто у нього таємно проживав капельмейстер «Qui Pro Quo» Іво Весбі з дружиною, танцівницею Лолою Берлінерувною, та їхньою восьмирічною донькою. Пізніше Фоґґ знайшов для них інше житло. Він також допоміг їм отримати фальшиві документи, з якими вони змогли виїхати з країни. Єрусалимський Інститут Яд Вашем нагородив його медаллю «Праведник народів світу».
Після повстання співак покинув Варшаву разом із цивільним населенням. Він оселився в селі Злотоклос поблизу Тарчина, але 18 січня 1945 року повернувся до міста. З 1945 по 1946 рік серед руїн будинку 119 на вулиці Маршалковській Фоґґ виступав з концертами у своїй арт-кав’ярні, першому такому закладі на лівобережній частині міста. «Зайшов до кав’ярні Фоґґа. Через брак електрики – карбідні лампи», – зазначив Семполінський у своїх спогадах («Друга половина життя», Варшава, 1985). Господар «Café Fogg» прославився виконанням написаної в останні дні повстання «Пісні про мою Варшаву» Альберта Гарріса.

[…] Jak pragnąłbym krokiem beztroskim
Przemierzyć przestrzeni twej szmat,
Bez celu się przejść Marszałkowską,
Na Wisłę napatrzeć się z mostu,
Dziewiątką pojechać w Aleje,
Krakowskim się wpleść w Nowy Świat.
I ujrzeć jak dawniej, za młodych mych lat,
Jak do mnie, Warszawo, się śmiejesz. […]
["Piosenka o mojej Warszawie", музика та слова: Альберт Гарріс]

З «Café Fogg» Польське радіо транслювало перший післявоєнний «Підвечірок при мікрофоні», а шведське радіо транслювало аудіорепортаж «Кав’ярня серед руїн».

Приблизно через рік за рекомендацією лікаря я був змушений закрити кав’ярню. Працювати та співати в задимленому приміщенні було небезпечно для мого здоров'я, а отже, і для мого голосу.

«Сива волосина»

У 1947 році Фоґґ поїхав до Австрії на перші післявоєнні гастролі за кордоном. У 1948 році у своєму помешканні на вулиці Кошиковій, 69 він відкрив студію звукозапису «Fogg Record», на якій випустив понад 100 найменувань. «Наклад записаних на моїй студії платівок був невеликий. Таке собі немовля, яке так і не виросло. У 1951 році я закрив цей бізнес». Упродовж 1948-1950 років Фоґґ брав участь у розважальних заходах разом зі Стефанією Гродзенською та Стефаном Вєхецьким (Вєхом).
Наприкінці 1957 та на початку 1958 року Фоґґ гастролював у США (де йому найбільше запам’ятався прийом у Яна Кепури та Марти Еґґерт), Канаді, Великій Британії та Франції. У 1958 році він повторив свій успіх двадцятиоднорічної давнини – виграв конкурс Польського радіо на звання найпопулярнішого співака.
Наступне його гастрольне турне пролягло через Австралію, Нову Зеландію і Тасманію. По дорозі додому Фоґґ дав радіоконцерт у Джакарті. У 1961 році він виступив у Бразилії, 1963 року – у Фінляндії та вчетверте в США. Він також гастролював у СРСР. Виступав у Данії 1969 року. У 1970 та 1972 роках знову відвідав США. Після смерті Моріса Шевальє у 1972 році Фоґґ став найстаршим у світі співаком.
У Польщі він виступав як гість у театрі «Сирена», брав участь у численних розважальних програмах і шоу. Разом з «Оркестром з Хмільної» збирав кошти на відбудову Королівського замку у Варшаві.
За свою 60-річну кар'єру Мечислав Фоґґ, за словами обізнаних осіб, виступив на 16 тисячах концертах у 25 європейських країнах, а також у Бразилії, Ізраїлі, на Цейлоні, у центрах польської діаспори в Новій Зеландії, Австралії та неодноразово в США та Канаді. Семполінський називав його «невтомним вояжером». Його репертуар складався з-понад 2000 пісень. Співака часто називали «польським Бінгом Кросбі».
Востаннє Фоґґ публічно виступив у 1988 році. Його голос був увічнений на платівках у Польщі та за кордоном, зокрема у Великій Британії, США й Австралії. Тираж платівок з піснями артиста становить понад 25 мільйонів примірників. Він багато разів мав записи з оркестрами Зиґмунта Карасінського, Станіслава Наврота, Яна Цаймера, Владислава Кабалевського, Тадеуша Сиґетинського, Владислава Скорачевського, Єжи Гаральда, Стефана Рахоня, Пйотра Шимановського, Тадеуша Сухоцького, Єжи Абратовського та Марека Севена.
Він формував свій репертуар відповідно до віку, поступово переходячи до пісень про почуття літнього чоловіка, який згадує про своє кохання. Поруч із Семполінським Фоґґ був провідним продовжувачем міжвоєнної пісенної традиції. Серед пісень воєнного та післявоєнного періоду особливо популярними були «Пісня про мою Варшаву», «Пам’ятаю дні», «В старому кіно», «Сива волосина» та «Що нам залишилося з тих років».
Для багатьох поколінь Мечислав Фоґґ став символом польського пісенного мистецтва. Для польського радіо він записав 25 серій своїх спогадів. У 1971 році опубліковано щоденник артиста – «Від бевзеня до бельканто» («Od palanta do belcanta»). Книжку під редакцією Збіґнєва К. Роговського завершували запевнення вокаліста:

Заявляю вам, що я молодим був, є і таким залишуся стільки, скільки ви забажаєте...

«Що нам залишилося з тих років»

Молодший двоюрідний брат Мечислава Фоґґа, Александр Фоґєль, був актором, а син, Анджей Фоґґ, – винахідником та інженером-електроакустиком, автором книжки про грамофони «Адаптери». Ще одним популярним актором у родині є племінник співака, Ян Матияшкевич.
На хвилі так званого ретро-поп пісні Мечислава Фоґґа увійшли до репертуару артистів, які займалися клубною музикою: Cinq G, The Bumelants, DJ Twisters, а також Александри Нєсьпеляк, Марисі Садовської та Міки Урбаняк. Найпопулярніші пісні були записані на компакт-диску «Fogga Ragga» (Cinq G, 2006). Правнук артиста Міхал Фоґґ став ініціатором виходу альбомів «Café Fogg» (2008) та «Café Fogg 2» (2009) з реміксами й іншими аранжуваннями пісень Мечислава Фоґґа у виконанні різних вокалістів.

«Сила мого прадіда полягала в тому, що проходили десятиліття, змінювалася мода, а він залишався вірним своєму стилю», – каже Міхал Фоґґ. «Його неодноразово заохочували йти в ногу з часом, але він відмовлявся. Він перейняв багато нового, але єдиним компромісом, на який він погодився, була співпраця з бігбітовими гуртами «Klipsy», «Karaty», а пізніше «Baby Jagi», до творчості яких він додав свою сентиментальну ноту». [«Співаючий мураха», інтерв'ю Яцека Цєсьляка, «Rzeczpospolita», 27 вересня 2008 р.]

З 2004 року під патронатом міністра культури та сім’ї у Варшаві й Кракові проводять Загальнопольські фестивалі ретро-пісні імені Мечислава Фоґґа.

Усі висловлювання Мечислава Фоґґа є цитатами з його книжки «Від бевзеня до бельканто», Варшава, 2009.

Творчість
Альбоми (вибрані)

«Мечислав Фоґґ співає пісні своєї молодості» (1960, вінілова платівка – 33 об/хв, Muza SX 0187 – Polskie Nagrania),
«Спогади давніх часів» (1965, вінілова платівка – 33 об/хв, Polskie Nagrania XL 0272),
«Що нам залишилося з тих років...» (вінілова платівка, Polskie Nagrania),
«Зачарування» (1968, вінілова платівка, Polskie Nagrania, XL 0432 HI-FI),
«Забута пісня» (1969, вінілова платівка, Polskie Nagrania XL 0525),
«Кохана, я повернуся» (1981, вінілова платівка – 33 об/хв, Muza SX 2344),
«Незабутні хіти» (1987, вінілова платівка – 33 об/хв, Muza SX 2467),
«Старший пан» (1992, CD, Polskie Nagrania PNCD 198),
«Золоті хіти» (CD, AKAR AKCD-013),
«Золота колекція – Осінні троянди» (2001, CD, EMI),
«Ця остання неділя» (серія: Польські перли) (CD, Polskie Nagrania),
«Від пісні до пісні» (серія: Зіркова збірка розважальної музики, CD, Польське радіо),
«А я граю на грамофоні. Хіти Мєчислава Фоґґа 1933-1939» (CD, 4ever Music 2007),
«40 пісень Мечислава Фоґґа» (серія: 40 пісень) (2011, 2CD, Polskie Nagrania).

Мініальбоми, сингли (вибране)

«Мєчислав Фогґ співає пісні своєї молодості» (EP N 145),
«Сива волосина» / «Кохана» (Pronit).
Фільмографія (вибране)
У міжвоєнний період Фоґґ знявся з хором Дана в таких фільмах:
1930 – «Небезпечний роман» (реж. Міхал Вашинський),
1930 – «На Сибір» (реж. Генрик Шаро),
1931 – «Страшна ніч» (реж. Костянтин Меґліцький),
1931 – «Десятеро з Пав’яка» (реж. Ришард Ординський),
1932 – «Улани, улани, мальовані хлопці» (реж. Мечислав Кравіч),
1932 – «Hsr 1914» (реж. Генрик Шаро),
1932 – «Палац на колесах» (реж. Ришард Ординський),
1932 – «Біла отрута» (реж. Альфред Нємірський) – фільм не зберігся,
1932 – «Сто метрів любові» (реж. Конрад Том),
1934 – «Парад резервістів» (реж. Міхал Вашинський),
1935 – «Вацлавчик» (пол. «Wacuś», реж. Міхал Вашинський),
1935 – «Пані з poste restante» (реж. Ян Новіна-Пшибильський, Міхал Вашинський),
1936 – «Додек на фронті» (реж. Міхал Вашинський),
1937 – «Варшавський парад» (реж. Конрад Том),
1939 – «Я тут керую» (реж. Мечислав Кравіч),
1939 – «Приїхали солдати в село» – фільм не зберігся.

Після війни:

1972 – «Сентиментальний пан», документальний байопік (реж. Людвік Перскі) – головний герой,
1976 – «Серцем співаний», документальний байопік (реж. Маріан Кубера) – головний герой,
1980 – «Дім» (реж. Ян Ломніцький), телесеріал, сер. 3: «Коси наших дівчат будуть білі» – роль: зіграв себе, власника «Café Fogg»,
1981 – «Любов тобі все пробачить» (реж. Януш Жешевський) – роль: глядач.
1995 – «Незважаючи на моду, тобто M. Фоґґ і його пісеньки» (реж. Ришард Волянський) – герой телепрограми-спогаду.
Йому присвячено статтю «Мечислав Фоґґ» у телевізійній версії «Лексикону польської розважальної музики» (серія 19).
Відзнаки
1944 – Хрест Доблесті,
1944 – Золотий Хрест Заслуги з Мечами,
1952 – Золотий Хрест Заслуги,
1954 – Лицарський Хрест Ордена Відродження Польщі,
1955 – Медаль 10-ї річниці ПНР,
1961 – Золотий Орден «За заслуги перед містом Варшава»,
1962 – Командорський Хрест Ордена Відродження Польщі,
1967 – Відзнака Тисячоліття,
1976 – Заслужений діяч культури,
1976 – Орден Прапора Праці 2-го ступеня,
1981 – Орден Прапора Праці 1-го ступеня,
1986 – Командорський Хрест із Зіркою Ордена Відродження Польщі,
1987 – Золотий Почесний Знак Товариства Полонія.

Нагороди, досягнення, звання
(вибране)

1957 – Вождь індіанців тускарора уклав кровний союз з митцем, надавши йому ім'я «Співаючий Білий Орел».
1964 – Золотий знак Суспільного фонду відбудови столиці.
1968 – Нагорода голови Комітету радіо та телебачення «За винятково цінні записи для Польського радіо».
1968 – Нагорода «Золотий баклан» на Ольштинському фестивалі естрадних колективів.
1969 – Золотий знак пошани за заслуги перед Варшавою.
1970 – Золота платівка за мистецькі досягнення – почесна нагорода від лейблу «Polskie Nagrania»
1970 – День Мечислава Фоґґа в Буффало (28 жовтня), оголошений мером міста,
1972 – звання найпопулярнішого співака року, яке присудили слухачі радіопрограми Боба Левандовського в Чикаго.
1976 – відзнака міністра закордонних справ.
1977 – Homo Varsoviensis – звання та нагорода, яку присуджують видатним варшав’янам.
1979 – Нагорода голови ради міністрів І ступеня в галузі творчого та виконавського мистецтва з нагоди 35-ї річниці ПНР «за видатні мистецькі досягнення».
1989 – Праведник народів світу – звання, яке надав Інститут Яд Вашем у Єрусалимі.
2000 – 8-е місце за результатами опитування видання «Gazeta Wyborcza» щодо звання «варшав’янин ХХ століття.

Переклад: Тарас Лильо

ретро-музика