Творчість Бачинського відзначається великою динамікою змін – еволюцією ставлення до дійсності, що зумовлювала трансформацію арсеналу художніх засобів. Писати він почав ще в гімназійні роки; до 1941 року триває його «ранній» період творчості, упродовж якого поет працював переважно під впливом Я. К. Вайнтрубера, поезії Юзефа Чеховича та віленської групи «Жаґаристів» (особливо Заґурського й Римкевича).
На перший план, поряд із типовою для катастрофістів космічною сценою, виходить контраст між ідилічним образом дитинства – втраченою Аркадією спокою і краси – та катастрофою, яка знищила цей світ. На відміну від митців, які надихали його, Бачинський був поетом здійсненого Апокаліпсису.
Кшиштоф Каміль Бачинський із собакою Фредом, близько 1931–1932 року, фот. Aleksander Jałosiński / Forum
Восени 1941 року в творчості Бачинського спостерігається перелом – поет переживає так зване «окупаційне потрясіння», яке зумовлює поворот до романтичної традиції (особливо до творчості Словацького і Норвіда). У його поезії простежується конфлікт двох мистецьких тенденцій – «чистої» лірики, що надає перевагу вільній грі уяви, та лірики залученої, яка займає активну позицію щодо поточних подій. Перевагу здобуває друга з них – на перший план виходить роль поета як натхненного пророка і будителя сумління.
Втім, зміст його поезії залишається багатозначним і мінливим: мова надзвичайно метафоризована, сповнена символів, ключових слів і несподіваних поєднань мотивів (одним із провідних є мотив води). Постійно переплітаються два стилі – інтелектуально-дискурсивний і візіонерсько-символічний, який використовує елементи казки, легенди, міфу та сну.
