Як зазначено в архіві Бюро інформації та пропаганди Армії Крайової, під час повстання співак дав сто чотири концерти в укриттях, польових госпіталях, на барикадах. Був кілька разів поранений, нагороджений Хрестом Доблесті і став четвертим поляком, який отримав від Лондонського уряду Золотий Хрест Заслуги з мечами. Повстанська пов'язка Фоґґа зберігається в Музеї Варшавського повстання.
Митці повстанських сцен
W szeregach powstańczych znalazło się wielu artystów polskiej sceny i ekranu. У повстанських рядах було багато артистів польського театру і кіно. Тадеуш Фієвський, який воював в угрупованні «Конрад», долучився до роботи повстанської театральної трупи, якою керував Леон Шиллер. Він був серед акторів, які 15 серпня 1944 року виконували «Кантату на відкриття Національного театру» (автор та режисер Леон Шиллер). Виступ, який відбувався в кафе «У акторок», перервало бомбардування та руйнування кав'ярні.
Відомий актор довоєнного кіно Адам Бродзіш, псевдо «Бонзо», був офіцером саперної роти полку «Башта». Його дружина Марія Богда, відома кіноактриса, працювала в цій же роті санітаркою. Зв’язковою Військової жіночої служби була Марія Горчинська, ще одна зірка екрану. Танцівниця Аліна Яновська, псевдо «Аліна», зв’язкова 8-ї роти батальйону «Кілінський», почала акторську кар’єру одразу після війни.
Артисти, які на момент спалаху повстання підпорядковувалися Відділу пропаганди головної комендатури Армії Крайової, а також мобілізовані вже під час боїв працювали під керівництвом Броніслава Рутковського (псевдо «Корицький»), Тадеуша Охлевського (псевдо «Охлік») і Юзефа Вишомірського (псевдо «Альбін»). У доповіді від 22 серпня 1944 р. зазначалося, що до цього часу проведено 35 концертів для солдатів, з яких половину підготували працівники Бюро інформації та пропаганди, а решта були організовані стихійно. На повстанських сценах з-поміж інших виступали: Галина Балінська, Галина Бєльська-Пореда, Тадеуш Бохенський, Вєслав Бродзінський, Ганка Бжезінська, Яга Домбровська, Ірена Дубіска, Ян Екєр (псевдо «Яносік»), Мєчислав Фоґґ, Ірена Гадейська, Юлія Гожеховська, Станіслав Яськевич, Станіслав Казуро, Владислав Кендра, Барбара Костжевська, Збіґнєв Круковський, Йоанна Крисінська, Марія Кулей, Ірена Квятковська (псевдо «Бася»), Зиґмунт Латошевський, Олександр Левандовський, Кароліна Любєнська, Йола Мадейська, Єва Порайська, Яніна Романувна, Леон Шиллер, Данута Шафлярська (псевдо «Мельниківна»), Збігнєв Турський, Галина Загорська, Міра Зімінська, Ольга Жеромська.
Повстанською санітаркою була також інша популярна акторка театру та кіно Ганка Бжезінська. Ось уривок із її спогадів:
На третій день повстання мені довелося вийти з дому на вулиці Фоха, 8. Взяла з собою коц, хутро, згорток нот, флакон духів Chanel 5 ... і пішла через підвали до Старого Міста. Разом зі своїми друзями: Юзефом Орвідом, Юзефом Кемпою та сином Басі Гальмірської ми дійшли до сховища на вулиці Кілінського, 1 [...] 6 серпня до нашого підвалу прийшов офіцер скаутського батальйону «Вігри» і запропонував організовувати концерти. Ми охоче погодилися. [...] Таких концертів було, мабуть, кільканадцять, аж до пам’ятного 13 серпня. Того дня наші захопили танк і приїхали ним на вулицю Кілінського. Ніхто не підозрював, що це пастка, що танк був начинений вибухівкою. [...] Я стала біля цього танка разом із Юзефом Орвідом. Вирішила трохи відійти, щоб попити води, коли піднялася по сходах, почула страшний вибух. […] На мить знепритомніла. Коли я прийшла до тями і вибігла на вулицю, то побачила таке, що важко уявити. Сотні розірваних тіл, людські шматки звисають з балконів. [...] Тоді загинули Юзеф Кемпа, син Басі Гальмірської та Юзеф Орвід, які чекали на мене біля танка. З того дня я перестала співати. З дня на день Старе місто перетворилося на море руїн і вогню. Я допомагала пораненим, втішала, як могла, особливо тих, у кого вже не було шансів вижити. Дивно, але мені в цьому допомагав флакон моїх улюблених парфумів Chanel 5. У задусі підвалу, серед брудної постілі, яка пахла нафтою, я скроплювала цими парфумами своїх поранених. Вони затримували мене і просили: «Пані Ганю, пройдіться ще раз, такий гарний запах...». Коли 1 вересня я відходила з військом до каналізаційних стоків, один із колег показав на стіну сусідньої кам'яниці. На ній залишилися обривки плакатів і напис олівцем: «Ганка Бжезінська співає в Міністерстві юстиції».
Також у Варшавському повстанні загинули актори Францішек Броднєвич і по-звірячому вбитий Маріуш Машинський, режисер Мечислав Кравіч, режисер та продюсер фільмів Станіслав Шебеґо.
Образотворче мистецтво – жага національних символів
Першим символом повстання були біло-червоні прапори. Ян Новак-Єзьоранський (псевдо «Зих»), відомий кур’єр із Варшави, згадує:
У брамі навпроти з’являється сторож із біло-червоним прапором на древку. Полотно безжально зім’яте. – Я п'ять років у підвалі зберігав! – кричить на всю вулицю. У відповідь чути оплески. Він тріумфально вивішує прапор над брамою.
Тоді був широкий суспільний запит на національну символіку. Невдовзі організовано художні майстерні Бюро інформації та пропаганди Головної комендатури Армії Крайової. Художники-графіки, живописці та декоратори створювали державні герби, попереджувальні написи, інформаційні таблички та навіть елементи однострою повстанської армії. В одній із майстерень було намальовано офіційний плакат із білим орлом на червоному тлі та гаслом: «Хай живе уряд Речі Посполитої – Слава доблесній Армії Крайовій – 1 VIII 1944».
З перших годин повстання діяла група художників при відділі пропаганди Головної комендатури Армії Крайової. В основному це були люди, пов’язані з підпіллям, або вояки-митці, відрізані від своїх військ. Сектор графіки очолював Мечислав Юрґелевіч (псевдо «Нарбут») разом зі своїм заступником Станіславом Томашевським (псевдо «Межа»). До колективу художників входили, між іншими: Леон Міхальський, Генрик Хмєлєвський (псевдо «Юпітер»), Станіслав Фішер, Ян Марцін Шанцер, Александер Солтан, Зофія Сємашко та Ян Хжан.
Багато митців билися зі зброєю в руках у різних частинах міста. До складу повстанських загонів входила й молодь, чиї таланти засяяли після війни. Це були, між іншим: Анна Бонковська, Кристина Бєджицька, Тадеуш Богданський, Анджей Гайдріх, Анджей Ковалевський, Тадеуш Кубальський, Юліуш Кулеша, Барбара Массальська, Єжи Міллер, Вєслав Новак, Маріан Стахурський, Роман Терліковський, Мацєй Урбанєц і Лех Загорський.
У воєнних типографіях друкували кольорові плакати, ілюстровані стінгазети, державні герби, різноманітні ілюстрації та поштові марки. Вони були надруковані кількома кольорами тиражем 13 тисяч екземплярів (проєкт Станіслава Томашевського (псевдо «Межа») та Маріана Сіґмунта). Повстанські друкарні весь час працювали в різних районах міста, змінюючи розташування і поповнюючи штат новими добровольцями. За ці два місяці було надруковано понад сто сорок найменувань повстанської преси різного політичного спрямування.
На стінах і огорожах з'являлося все більше кольорових плакатів, малюнків, розпоряджень, стінгазет і списків осіб, яких розшукували. На поштових скриньках відновили державні герби. У цих місцях збиралися люди, які цікавилися будь-якою інформацією від повстанської влади.
У серпні 1944 року, коли Ірена Покшивніцька малювала «Матір Божу Армії Крайової», міномет обвалив стелю майстерні у Варшаві, поранивши художницю. Картину видобули з уламків і після завершення виставили на польових вівтарях. На руїнах своєї майстерні художниця зробила кілька тисяч відбитків, які роздала повстанцям. Ірену Покшивніцьку нагороджено Срібним Хрестом Заслуги з мечами.
У своїх роботах художники намагалися зафіксувати сцени боїв, переживання вояків і мирних жителів, а також увіковічнити образи товаришів. Станіслав Копф (псевдо «Маляр») згадував:
Моя повстанська «творчість» почалася вже в перших числах серпня, коли хтось із колег застав мене за малюванням. Потім мене принагідно просили намалювати «карикатуру на пам’ять». […] Одного разу, під час патрулювання на схилах саду Замойських, начальник поста вручив мені дивний альбом для віршів із проханням: — Я буду записувати в ньому важливіші події, а ти мені намалюєш портрети деяких колег. Якщо я помру, можливо, хтось збереже щоденник. [...] Власник щоденника пережив повстання, а альбом із колекцією понад сорока малюнків знайшли через тридцять років.
Оком камери – відстань: безконечність
Фоторепортери та кінематографісти повстанської Варшави виконали велику роботу, зберігши для нащадків образ Варшавського повстання. Завдяки їм одне з найбільших збройних зіткнень Другої світової війни увійшло в число найкраще задокументованих.
У годину «W» одночасно зі штурмовими відділеннями на вулиці міста вирушили знімальні групи та патрулі воєнних фотокореспондентів. До складу кіногруп входили: керівник – режисер Антоній Богдзєвіч (псевдо «Віктор»), головний оператор Єжи Зажицький (псевдо «Пік») та оператори Стефан Багінський (псевдо «Стефан»), Северин Крушинський, брати Едвард і Ришард Шопе, Генрик Власак і Антоній Вавжиняк, до яких під час повстання приєдналися Анджей Анцута (псевдо «Черва»), Станіслав Баля (псевдо «Гіза»), Єжи Ґабриельський та Казімєж Пишковський. Крім того, протягом усього періоду боїв у Мокотові тут працював оператор Роман Банах (псевдо «Ялина»). Основна база кінематографістів була розташована у приміщенні невеликого кафе на вулиці Шпитальній, 8, а приміщення FIP – німецької кінокомпанії на вул. Лещинської на Повіслі.
Фотокореспонденти мали свою базу в колишній німецькій фотофірмі на вулиці Мазовецькій, 8. Команду очолював Вацлав Жджарський (псевдо «Козловський»). Найбільше фотокореспондентів із пов’язками FSW працювало в Середмістi. Тут можна було зустріти Сильвестра Бравна («Кріс»), Євгеніуша Ханемана, брата і сестру Балів: Галину («Малгожата») та Станіслава («Гіза»), Лешека Рюгера та Йоахіма Йоахімчика («Йоахім»), Мар’яна Грабського («Вирва»).
Наприкінці повстання все частіше серед солдатів з’являлися аматори з камерами. Здебільшого вони знімали події на передовій. Серед них були надзвичайно талановиті люди: Євгеніуш Локайський (псевдо «Брок»), Вєслав Хшановський («Вєслав»), Лех Ґоншевський («Оріон»), Стефан Балюк («Кубусь»), Збігнєв Брим, Станіслав Соммер («Макіна») та багато інших. Їхні світлини вирізнялися динамічністю сюжетів і були свідченням особистої мужності та надзвичайної майстерності у володінні гвинтівкою та фотоапаратом.
За надзвичайну серію знімків, на яких зафіксовано попадання мортирного снаряду в хмарочос «Prudential» на тодішній площі Наполеона, ми вдячні пильності Сильвестра Бравна («Кріс»). 1 серпня 1944 року, після захоплення повстанцями хмарочосу, на його вершині було вивішено біло-червоний прапор, який німці намагалися збити протягом усього часу боїв. Для цього вони безперервно обстрілювали будівлю, влучивши в неї близько тисячі разів і спричинивши численні пожежі. Найбільш вражаючий вибух стався внаслідок потрапляння в будівлю снаряду мортири Karl Morser Gerät 040 Ziu. Автор світлин згадував: