«Ліс» нагадує ще один резонансний фільм минулого сезону. Фільм Лідії Дуди — це «Зона інтересів», але à rebours (навиворіт. - ред). Тоді як Джонатан Ґлейзер розповідав про те, як легко заплющувати очі на чужу трагедію, польська режисерка показує зворотний бік тієї ж монети, а її герої не можуть пасивно чекати й дивитися, як за їхнім парканом гинуть люди. Для Асі та Марека ліс — це «зона безкорисливості», простір, де торжествує людяність.
Однак їхня посвята має свою ціну. Через кризу біженців приватний рай Асі і Марека починає розпадатися. Діти, які повинні були безтурботно прожити роки в незайманому лісі, під час прогулянки знаходять документи, що належать приреченим на повільну смерть людям. У цьому фільмі є чудова і зворушлива сцена – троє дітей з набором кубиків Лего граються в транспортування біженців. Одна дитина «дзвонить» до таємничих «німців», щоб розповісти, де їх чекають з виведеними людьми, а потім вони відвозять своїх сирійських друзів на іграшковій машині туди, де вони будуть у безпеці. У Дуди цей образ має приголомшливий ефект. Він показує, що від навколишнього світу нікуди не втекти, а відводити погляд неможливо. Наприкінці гри старший із хлопців сумно заявляє: «Тільки біженці у нас не в Лего», і його дитячий вислів передає всю жорстокість описаної Дудою ситуації людей, яких немає не тільки в наборах Лего, а й на газетних шпальтах чи екранах телевізорів. Ці люди витіснені на маргінес і залишені наодинці з власними проблемами.
