Естетика символізму перед лицем жаху: «Ми і війна» Едварда Окуня

Написаний у сецесійному стилі в 1917–1923 роках автопортрет із жінкою «Ми і війна» – це відповідь художника на драматичні події того часу, від Першої світової до польсько-більшовицької воєн. Найвідоміший твір художника – одна з ікон молодопольського мистецтва та лебедина пісня belle époque («прекрасною епохою» називають період європейської історії між 1890 і 1914 роками).

Декоративна композиція Окуня — це образ, побудований на характерному контрасті між реалістично переданими постатями та фантазійним, барвистим і плоским тлом. У цьому випадку займенник «ми» — це художник і його дружина Зофія Ванда Толкеміт. Їхні постаті наповнюють центр композиції: одягнені в елегантні чорні шати, взуті в начищені черевики і вкриті чорним плащем, вони злегка згорблені і стурбовані крокують серед химерних агресивних бестій. Загрозу, яка на них чатувала, художник зобразив на кількох рівнях. Верхівки пелюсток латаття, яке постать митця тримає в руках, пофарбовані в червоний колір, наче закривавлені. До подружжя підкрадається і хапає за поли їхнього плаща стара сива жінка зі зловісним виразом обличчя, боса, одягнена в нічну сорочку і коричневу накидку, схожа на архетипну відьму. Вона є уособленням війни та голоду, хоча її також трактували й по-іншому – Джулія Геншоу в контексті женоненависницьких тем у мистецтві на зламі століть бачила в ній втілення чоловічого страху перед жінками.

Але передусім художник показав жах війни – метафорично, з фантазією, навіть казково через декороване, барвисте, пласке тло. Його наповнюють клубки драконів у вигляді крилатих вужів із блакитно-бірюзовою лускою та крилами метеликів і молів, які ростуть із їхніх черепів. Їхні тіла з’єднані в тугі клубки, а бестії щирять ікла й кидаються одна одній на горлянки. Тло контрастує з парою героїв не тільки з огляду на фантазійний мотив, а й за способом його малювання. Навіть якщо чорні шинелі злегка сплощують силуети, постаті художника, його дружини і старої, що уособлює війну, зображені реалістично, детально, з дотриманням правил світлотіньового моделювання. Клуби змій-драконів на задньому плані нагадують ілюстративну графіку або навіть кольоровий вітраж, вони абсолютно плоскі і щодо них не застосовано принципу перспективи. Художник використовував також характерний для символістів метод «макросомії» — перебільшення окремих мотивів, зазвичай рослинних або тваринних, які посилюють декоративний і емоційний ефект твору.

Авторка монографії про художника Малґожата Бернацька порівняла цей спосіб протиставлення постатей нереальному, орнаментальному тлу з «Портретом Фелікса Фенеона» Поля Сіньяка. Подібність, як зазначає дослідниця, стосується і способу зображення постатей: чоловіки на обох картинах зображені в профіль і з квітами в руках (у Сіньяка це орхідея). Проте наскільки відривання від реальності тла у творчості французького неоімпресіоніста йде ще далі – місце фігуральних мотивів у цьому випадку займає абстрактний геометричний візерунок, настільки сам контраст між постаттю та тлом, намальований із використанням однорідної пуантилістичної техніки, тут менш помітний, ніж у творчості Окуня. Подібності до цього композиційного вирішення можна знайти і в близькому Окуню сецесійному мистецтві, особливо на картинах Ґустава Клімта, наприклад «Юдит з головою Олоферна», де реалістична постать розміщена на декоративному, орнаментальному, в цьому випадку ще й позолоченому тлі. Потрактовані з сецесійною декоративністю чудовиська Окуня пов’язані з символікою середньовічної іконографії. У ній дракон є, серед іншого, символом сатани, змії, які кусають одна одну, символізують зло, а моль – смерть.

«Ми і війна» також є останнім автопортретом Окуня з дружиною. Ця тема повторювалася в його роботах з раннього періоду, і в подальших її інтерпретаціях видно різні джерела натхнення художника. Для митця стилю art nouveau, який співпрацював, зокрема, з мюнхенським тижневиком «Jugend» і польською «Химерою», це не була єдина вихідна точка. На його живопис вплинуло, зокрема, мистецтво італійського Відродження, а також живопис прерафаелітів. Пізніше важливим орієнтиром для художника став також Єгипет, який він відвідав взимку 1914 року. Окунь домігся, щоб його поїздку організувало та профінансувало видавництво «Gebethner i Wolff», яке замовило йому ілюстрації до «Фараона» Болеслав Пруса – поїздка до Єгипту мала бути необхідним елементом підготовки видання. Можливо, сліди цих натхнень також можна знайти на картині «Ми і війна» – як припускала Бернацька, чорний плащ, що покриває фігури, можна інтерпретувати як відтворення мотиву чорних крил сокола-Гора, який повторювався у кількох роботах художника, як-от втрачена картина «Ангел війни», яку демонстрували у 1920 році в «Захенті».

Плетиво естетичних захоплень Окуня, з яких була виткана його власна живописна мова, є на тлі інших молодопольських художників абсолютно унікальним і водночас має виразну космополітичну ознаку. У Польщі Окунь провів останні роки свого життя, до того мешкаючи переважно в Італії. Він залишив країну на початку своєї кар'єри – у 1897 році одружився з Зофією Вандою Толкеміт, яка походила з родини землевласників, відразу після цього пара виїхала до Мюнхена, потім до Угорщини, а наступного року – до Рима, де вони жили з перервами до 1920 року. Саме тоді Окуні повернулися до Польщі і поселилися в кам'яниці на варшавському Старому місті. Тому символізм Окуня не обмежується, як у Мальчевського, Подковінського чи Вайсса, рідними пейзажами і міфологією (за поодинокими винятками, як на картині «Мазурка Шопена»). Це світ, населений лицарями, химерами та сфінксами прямо з полотен, наприклад, Гюстава Моро, зазвичай в нереальному, казковому краєвиді.

Італійське натхнення мистецтвом кватроченто дало про себе знати в ранньому «Автопортреті з дружиною на тлі Антіколі Коррадо». Обидві постаті зображені в напівпрофільних бюстах, одягнені в стилізовані ренесансні костюми, а на задньому плані над їхніми головами височіє мальовнича панорама італійського міста на пагорбі. Звертаючись до ренесансної традиції портретного зображення з пейзажем на задньому плані, Окунь водночас її актуалізує і замість характерної для XV століття замкненої, трохи ієратичної, композиції використовує принцип майже фотографічного кадру, як і в численних своїх італійських пейзажах. «Ми і війна» є своєрідним реверсом цієї картини, в якій виявляються інші, почерпнуті із символізму та сецесії, джерела натхнення і водночас епілог, що увінчує певну епоху.

Обраний раніше напрямок Окунь розвивав до кінця, поєднуючи натхнення, але не вносячи значних стилістичних змін. У міжвоєнний період його ім’я стало синонімом мистецтва fin de siècle. На той час художник мав сильні позиції в Польщі, але в загальній свідомості його творчість ставала свідченням минулої епохи. Як писала Малґожата Бернацька, зі смертю Окуня в 1945 році символічно завершилася доба Молодої Польщі. Проте вже на момент написання картини «Ми і війна» він був одним із останніх представників світу, що відходить. Велика війна та жовтнева революція ознаменували остаточний кінець belle époque, а з нею фінал не лише соціально-політичного ладу, що панував у Європі на зламі століть, а й мистецького ландшафту. Роботу над полотном Окунь розпочинав в Італії, у час, коли закінчувалася нищівна війна, зароджувався фашизм і відбувалася революція в Росії, а закінчив її у вже незалежній Польщі, невдовзі після польсько-більшовицької війни, походу Муссоліні на Рим і вбивства Ґабріеля Нарутовича 16 грудня 1922 року, безпосереднім свідком якого він був як віце-президент Товариства заохочення образотворчого мистецтва – саме він підтримував тіло президента, який падав.

У той час як воєнні травми виражалися в насильницьких формах, різких кольорових контрастах і суворих лініях експресіоністів, Окунь постійно залишався на естетичних позиціях, які прийняв у молодості. Фовізм і футуризм викликали у нього шалений супротив, він не менш неприязно ставився до мистецтва Сезанна. І хоча на картині «Ми і війна» йдеться про екзистенційну драму, пов’язану не стільки з внутрішніми переживаннями, скільки з реальними і жахливими політичними подіями, вони були послідовно виражені мовою символізму та сецесії, наближеною до таких картин, як створена близько 1900 року «Боротьба Добра і Зла», – стилізованої декоративної композиції, що зображує зіткнення сил світла і темряви у формі кінного поєдинку лицарів у стилізованій під Середньовіччя збруї. Тому «Ми і війна» – це унікальна спроба розповісти про жах війни мовою, сформованою у світі, який усе ще здавався стабільним і впорядкованим. У постатях, що ховаються під великим плащем, ніби під щитом, чітко відображена перспектива самого Окуня – не одного з тих митців, які пішли на фронт і на власні очі побачили окопне жахіття, а художника, який живе в Римі та мандруючи Європою, здалеку спостерігає за крахом свого світу.

Переклад: Тарас Лильо

Автор: Пьотр Поліхт

Молода Польща

сецесія