Найцікавіші картини «Молодої Польщі», про які ви навіть не здогадувалися
Польське модерністське мистецтво межі ХІХ-ХХ століть, яке ще називають «Молодою Польщею», має велику популярність і сьогодні. Ми розкажемо вам про менш знані твори цього періоду, які несправедливо потрапили у затінок картин Виспянського, Мальчевського і Хелмонського.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Picture image
przy_swiecy_konrad_krzyzanowski_1914_muzeum_narodowe_w_warszawie.jpg
Конраду Кшижановському, якого учні та друзі називали «Кшижаком» («Хрестоносцем»), мабуть, пощастило найменше серед інших польських модерністів. Справжній новатор, він, з одного боку, був пов’язаний із «Молодою Польщею», а з іншого – сміливо експериментував у експресіонізмі. Студенти любили його за яскраву індивідуальність і такий несхожий на академічний консерватизм метод викладання. Молодого Кшижановського відрахували з Петербурзької академії мистецтв після сварки з її консервативним ректором. Колеги по перу та критики, які виступали за збереження традицій, кепкували, що він «рубає пензлем» і «малює багном». Сьогодні він відомий насамперед історикам мистецтва.
Тим часом незвичні портрети Кшижановського належать до тих «молодопольських творів», які напрочуд добре пройшли випробування часом. Синтетичні композиції, плоскі кольорові плями, сміливі й підкреслено фактурні мазки, вкраплення яскравих, насичених кольорів на тлі переважно похмурих тонів – все це вкладається у особливу візуальну мову Кшижановського, якого неможливо сплутати з жодним іншим художником епохи. Картина «При свічі» («Przy świecy») представляє улюблений жанр Кшижановського – портрет у інтер’єрі, зануреному в морок і освітленому, немов у іспанських та нідерландських барокових майстрів, лише полум’ям свічки. Проте з минулим польського художника пов’язує лише іконописна традиція, а з художнього погляду – він не має нічого з ним спільного.
Конрад Кшижановський, «Дорога до Верки», 1907 рік
Picture display
standardowy (864px desktop)
Конрад Кшижановський, «Дорога до Верки», 1907 рік, фот. Muzeum Narodowe w Warszawie
Picture image
droga_do_werki_konrad_krzyzanowski_1907_mnw.jpg
Краєвиди Кшижановського близькі до пейзажного живопису Яна Станіславського, але, знову ж таки, він пішов на крок далі: його роботи більш синтетичні й водночас експресивніші. Кшижановський малював переважно буколічні краєвиди кресів (він сам був міцно пов’язаний із Віленщиною), які абсолютно не нагадують банальні ідеалістичні картинки. Якщо в його портретах переважає темна гамма кольорів, характерна для похмурих, захаращених міщанських інтер’єрів домодерної доби, то в пейзажах Кшижановський дозволяє собі повне кольорове шаленство. Чисті, гранично насичені кольори у поєднанні з лаконічним, але впевненим рухом пензля надають ідилічному пейзажу надзвичайного драматизму.
Схильність художника до експериментів простежуємо в композиції окремих пейзажів. На відміну від більшості своїх колег, Кшижановський не надавав переваги якомусь одному улюбленому вирішенню, наприклад, домінуванню неба (як у Рущиця), землі (як у Слевінського) чи рівновазі між ними (як у Станіславського). У Кшижановського композиційні рішення змінюються від картини до картини і часто викликають у глядача подив.
Фридерик Паутш, «Етюд про селян», 1913 рік
Picture display
standardowy (864px desktop)
Фридерик Паутш, «Етюд про селян», 1913 р., фот. Muzeum Narodowe w Warszawie
Picture image
studium_chlopow_pautsch_fryderyk_1913_muzeum_narodowe_w_warszawie.jpg
Характерне для мистецтва «Молодої Польщі» поєднання хлопоманії з любов’ю до експресії властиве й творчості Фридерика Паутша. Водночас захоплення митця фольклором не набуло карикатурних форм, як у «Весіллі» Станіслава Виспянського, а зберігало справжню глибину. Як наслідок, від намалював чимало етнографічних етюдів, зокрема образи гуцулів, за життям яких художник спостерігав, проводячи кілька місяців на Покутті.
У «Етюді про селян» («Studium chłopów») помітна характерна для Паутша вузька композиція, вільна, майже «пастельна» техніка і схильність до живих, контрастних кольорів. Мистецтвознавиця Ірена Коссовська писала про Паутша так:
Text
Жанрові тематичні мотиви він насичував посиленою експресією, а інколи й брутально їх деформував. (...) Завдяки емоційному заряду композицій Паутша його творчість опинилася на межі течій реалізму та експресіонізму, вирізняючись своєю стилістикою в рамках молодопольського мистецтва; у символічність його робіт вписані універсальні смисли, які порушують тему злиття людського існування з ритмами природи та підпорядкування людського буття трансцендентній реальності.
Кароль Тіхий, «Елегія», бл. 1900 року
Picture display
standardowy (864px desktop)
Кароль Тіхий, «Елегія», бл.1900 року, фот. Muzeum Narodowe w Warszawie
Picture image
elegia_karol_tichy_ok._1900_muzeum_narodowe_w_warszawie.jpg
Ім'я Кароля Тіхого не відразу асоціюється з живописом. Він став одним із провідних реформаторів польського промислового дизайну, але за освітою був художником і пробував свої сили на цьому полі. Хоча на перший погляд живопис Тіхого не має багато спільного з його скульптурним доробком, між ними можна простежити схожість щодо напряму творчих пошуків.
У дизайні меблів Тіхий дотримувався традиції модерну, але зводив орнамент до мінімуму. Він грався простими формами, а декоративність підкреслював за допомогою конструкції, а не прикрас. Своєю чергою, в його живописі помітні впливи французьких символістів та далеке відлуння формалістичних пошуків Вістлера. В «Елегії», одній із небагатьох збережених картин Тіхого (більшість його картин була знищена під час Варшавського повстання), бачимо багато характерних рис: настроєвість, м’який мазок, звужену колірну палітру, декоративність композиції. Як і в своїх проєктах промислового дизайну, Тіхий редукує деталі на користь тонкої гри ритмізованою композицією.
Властиміл Гофман, «Сповідь», 1906 рік
Picture display
standardowy (864px desktop)
Властиміл Гофман, «Сповідь», 1906 рік, Muzeum Narodowe w Warszawie
Picture image
spowiedz_hofman_vlastimil_1906_muzeum_narodowe_w_warszawie.jpg
За рік до написання картини «Сповідь» Властиміл Гофман, молодопольський художник із польсько-чеським корінням, приєднався до «Групи п’яти», авангардної для тогочасних реалій формації, яка намагалася втілити бодлерівську ідею відповідності мистецтв. Крім того, Гофман був одержимий ідеєю оновлення сакрального мистецтва. У поєднанні з типовою молодопольською хлопоманією Гофмана це призвело до створення таких картин, як «Сповідь». У них злилися сакральні й народні мотиви, композиційно навмисне спрощені та плоскі, а з погляду форми простежувався вплив Яцека Мальчевського.
Символізм Гофмана простий, безпосередній і такий, що обеззброює. У «Сповіді» Христос, який вислуховує гріхи селянина, — це дерев'яна фігура, що буквально ожила з розп'яття. До своїх програмних ідей Гофман ставився з надмірним трепетом, за що невдовзі й поплатився: за десять із гаком років із новатора він став твердолобим консерватором.
Вітольд Прушковський, «Падаюча зірка», 1884 рік
Picture display
standardowy (864px desktop)
Вітольд Прушковський, «Падаюча зірка», 1884 рік, фот. Muzeum Narodowe w Warszawie
Picture image
spadajaca_gwiazda_pruszkowski_witold_1884_muzeum_narodowe_w_warszawie.jpg
Близький друг Мальчевського Вітольд Прушковський фактично опинився між двома епохами. На його уяву вплинула образність і вразливість романтизму, а помер він в середині 1890-х років, у зеніті молодопольської культури. Формально він увібрав у себе майже все, що було в мистецтві в цей проміжок часу. Від мюнхенських художників, з якими він навчався, перейняв любов до передачі настрою, до зображення скороминущої грані між ніччю та світанком. Від імпресіоністів — вільний мазок, що вібрує, а від реалістів — увагу до конкретики, точно зображених деталей.
Навчаючись у Матейка, Прушковський брався за історичні теми, але які були просочені сильним романтичним духом. За основу він взяв легендарні сцени, а не історично достовірні сюжети, інколи доповнюючи їх надприродними мотивами. «Падаюча зірка» — один із прикладів захоплення Прушковського природою, однак природа у Прушковського не земна, а фантастична, таємнича й обов’язково зображена в напівперсоніфікованому вигляді.
Фердинанд Рущиц, «Старі яблуні», 1900 рік
Picture display
standardowy (864px desktop)
Фердинанд Рущиц, «Старі яблуні», 1900 рік, фот. Muzeum Narodowe w Warszawie
Picture image
stare_jablonie_ferdynand_ruszczyc1900_muzeum_narodowe_w_warszawie.jpg
Фердинанда Рущиц, навпаки, надавав перевагу чистому пейзажу. Правда, приземленість пейзажів Віленщини він доповнював художньою експресією та символічними відтінками. «Старі яблуні» — це одна з відносно маловідомих, але водночас найвидатніших картин художника. Рущиц любив малювати безкрає небо, яке різко контрастує з малим шматком землі, над якою клубочаться хмари, та цього разу він зосередився тільки на простому мотиві дерев у саду.
Подібно до бельгійського символіста Леона Спілліарта, Рущиц зумів надати простому мотиву надзвичайний емоційно-експресивний заряд. Оголені гілки яблунь, освічені надприродно яскравим місячним світлом, пронизують картину, як блискавки в нічному небі, вносячи елемент незвичайності й тривоги.
Переклад: Тарас Лильо