Преса яскраво описувала «Бал моди», «де немає нічого надто красивого чи надто дорогого для тих, хто насолоджується карнавалом». Про найкрасивіші вбрання писали такі журнали, як «Театр і витончене життя» («Teatr i Życie Wytwórne»). Підприємства з пошиття ексклюзивного одягу змагалися за право одягати володарку титулу «Королева моди», оскільки мало що могло так прорекламувати їхню продукцію.
На відміну від вищих прошарків суспільства з їхніми елегантними раутами, богема робила ставку на спонтанність, винахідливість і на карнавальні проступки, окутані туманом абсурду та горілки. «Залиште вдома фраки й підтяжки, одяг – абиякий, а головне — пляшки», — закликав напис на афіші балу «Byczybal literancki» (досл. «Літературний бал биків») у краківській кав’ярні «Яма Міхаліка». Окрім згаданих вище розваг, у програмі також були джаз і футуристичні декорації. Шляхтича, який випадково з’являвся на такому балу в піджаку або, що ще гірше, у смокінгу, наказували. Його піджак вивертали навиворіт, сорочку та обличчя розмальовували, а у волосся встромляли пір’я чи інші прикраси.
Краківська Академія образотворчих мистецтва влаштовувала «Бал дикунів», завсідники якого переодягалися в костюми екзотичних племен. Щороку в Академії образотворчих мистецтв у Варшаві відбувався гучний «Бал ганчірників». Ось як про однин з них розповідав Ярослав Івашкевич:
Obmyśliłem sobie kostium "poławiacza pereł". Wanda Telakowska opowiada, że byłem całkiem nagi, ale to jest nieprawda, miałem tylko obnażone ramiona. A zresztą wszystko było przykryte gęstą siatką sztucznych pereł”.
Я придумав собі костюм "ловця перлів". Ванда Теляковська казала, що я був повністю голий, але це неправда – оголеними у мене були лише плечі. А все решта – вкрите щільною сіткою штучних перлів».
З часом почали з’являтися спеціальні танцювальні заклади. Культовим місцем нічного життя міжвоєнного періоду стала варшавська «Адрія», яку відкрили в 1929 році.
У підвалі був танцювальний зал на 1500 місць, з обертовим танцмайданчиком і двома барами. Там по черзі грали аж «три першокласних оркестри — справжній аргентинський, джаз-бендовий та салонний». А ще «великий зал-кав’ярня (на 300 осіб) у віденському стилі (...), відокремлений живоплотом із квітучих кактусів від першого у Варшаві зимового саду під скляним дахом. Багато квітів, екзотичних птахів, красивий фонтан у мармуровому обрамленні та приглушене світло…», – писав тижневик «Świat».
У робітничих районах були свої заклади і свої розваги. Влітку у Варшаві влаштовували танці «na dechach» (пол. «на естраді»), зокрема у Сілецькому та Празькому парках та на пляжах по обидва боки Вісли. Платили не за вхід, а за кожен танець. Взимку теж треба було десь розважатися. У своїх спогадах «Босоніж, але зі шпорами» Станіслав Ґжесюк описав танцмайданчик Товариства друзів району Чернякув, відомий на весь Нижній Мокотув (один із районів Варшави – прим. перекл.). Вечірки відбувалися за неписаними правилами, і горе було «міському фраєру», який, не знаючи про це, їх не дотримувався:
Пар не було. Кожен міг танцювати з будь-якою дівчиною. Жінок для всіх не вистачало, тому було звичним відбити партнерку під час танцю. (…) Не віддаси – будь впевнений, що скандал неминучий.
Не обходилися без танців і на курортах, у тому числі й в Закопаному, яке стало відпочинковою столицею Польщі. У кожному поважному закопанському дансінгу «пронизливий джаз-бенд розігрівав танцювальні пари, що громадилися в центрі залу». Під час літнього і зимового сезону тут гастролювали найкращі музичні колективи Другої Речі Посполитої: Карасінського й Каташека, Едді Рознера, Фреда Мелодиста чи група «Jolly Boys». Танцювальні майданчики тріщали по швах, коли танцювали чарльстон, фокстрот, ламбет-волк, шиммі. Ось як ті шалені закопанські ночі згадував Вітольд Ґомбрович:
Світанок. Пари не хочуть зупинятися, танцюють, хоча музика замовкає (…) Нарешті вечірка закінчується, дзжазбендисти складають інструменти, люди одягаються біля виходу, накидають пальта та калоші, коли раптом щось знову ними закрутило, вони знову кружляють в танці, музика знову шаленіє, розвіваються пальта та шарфи. Такої забави, яка часто тривали до ранку, я ще ніде не бачив.
Забава "nur für Polen"
Розважальні заклади в Закопаному. На фото: танцювальна пара. На задньому плані за столиками сидять гості, 1932 рік, фот.. www.audiovis.nac.gov.pl (NAC)
Письменник Казімєж Брандис згадував, що в перших числах вересня 1939 року єдиною зміною в житті варшавських клубів було те, що їхні завсідники носили протигази. Співачка Вєра Ґран розповідала:
У перший день воєнної метушні я була впевнена, що в кафе не буде живої душі. Однак зал був набитий вщент! Незважаючи на те, що уже обов’язковим було світломаскування, а місто швидко завмирало, бо трамваї їхали в депо о десятій вечора, у нас постійно було багатолюдно, і так тривало до останнього дня моїх виступів.
Після вересневої кампанії німецька влада Генерал-губернаторства розділила всі заклади на «nur für Deutsche» і «nur für Polen». Спочатку вони функціонували навіть на території гетто, найвідомішим з яких було кафе «Sztuka», де зокрема співав Анджей Власт, а акомпанував йому Владислав Шпільман.
