Світловий театр «Сонце» — довоєнний мультиплекс | Article

Світловий театр «Сонце» — довоєнний мультиплекс

teatr swietlny slonce poznan 1928 polona 89844743-2.jpg, default, Світловий театр «Сонце», фот. Polona.pl

Десятки кошиків із хризантемами творили сценографію урочистості, до якої приєдналося все познанське світське товариство. У вівторок, 20 грудня 1927 року, о 14.00 відбулося відкриття найбільшого на той час кінотеатру в Польщі – Світлового театру «Сонце», який міг вмістити понад 1500 глядачів.

Бурхливі оплески

Програмка світлового театру «Сонце», фот. Polona.pl

Наступного дня видання «Kurier Poznański» опублікувало замітку про подію, згадавши про «численну участь найвидатніших діячів Познані». Розкішні кошики з квітами надіслали поважні гості та друзі власника «Сонця» — Стефана Каламайського, познанського купця та підприємця, який займався галантерейними виробами та тканинами. Його ідея відкрити світловий театр — як тоді називали кінотеатри — була реалізована в будинку, зведеному у дворі кам'яниці на Площі Свободи (Plac Wolności, 6). Рік по тому підприємливий Каламайський відкрив хімчистку «Барва» в одному із найстаріших міст Великопольщі — Мосіні. В ній знайшли роботу понад кількасот працівників. «Нарешті в супроводі бурхливих оплесків», — писав «Кур'єр...». Він говорив доволі довго, щоразу зриваючи бурю оплесків. Окрасою церемонії стала презентація «Казки» Монюшка у виконанні оркестру під батутою Вінцентія Кульчинського. Колектив з сімнадцяти учасників творив музичний фон у «Сонці» аж до народження звукового кіно.

Перший поцілунок в польському кіно

«Поклик моря», режисер — Генрик Шаро, зображені: Марія Маліцька, Єжи Марр, 1927 р., фот. Instytut Audiowizualny / fototeka.fn.org.pl

Своєю чергою видання «Dziennik Poznański» опублікувало рекламу такого змісту: «Хто любить польське море / хто любить Познань / хто любить мистецтво / той поспішатиме цього тижня до Світлового театру «Сонце». Він уже відкритий!!!» Чому реклама була адресована любителям моря і яке відношення має Балтійське море до Познані? Що ж, першим показом у «Сонці» став «Поклик моря» Генрика Шара, свіжа продукція німого кіно, прем’єра якої відбулася лише два місяці тому і яку називають «першим польським морським фільмом». Його реконструкцію здійснено у 2013 році за двома знайденими копіями (із 3200 метрів стрічки збереглося 2218; фільм знаходиться в цифровій колекції Цифрового репозиторію Національного кіноархіву, доступ безкоштовний). «Поклик моря» був екранізацією сценарію драматурга та прозаїка Стефана Кєджиньського та представляв історію Стаха, який слідує своїй мрії стати моряком і переживає романтичні перипетії. Кшесимир Дембський — автор музики до реконструйованої версії фільму Шара — згадав в одній із розмов, що у «Поклику моря» є не лише дуже сучасні кадри з повітря, зображення з нещодавно збудованого порту Ґдині, але також, мабуть, перший в історії польського кіно поцілунок в уста.

Півмільйона глядачів

Через рік після відкриття кінотеатру Каламайського двотижневий кіножурнал «Srebrny Znak» рекламував його як «Найвишуканіший світловий театр в Польщі». Заклад на Площі Свободи мав запам’ятатися тодішнім любителям десятої музи як ексклюзивне місце, унікальне в усіх відношеннях, що випереджало за своїм стилем інші вітчизняні кінотеатри. Бюлетень «Сонця», опублікований через чотири місяці після першого кінопоказу, описує його як «найпопулярніший палац кіномистецтва в Польщі», місце, «побудоване ціною мільйона, прикрашене європейським блиском і комфортом» — панегірики на честь кінотеатру мали заохочувати тих, хто прибув з усієї країни на Познанський ярмарок, що розпочинався в той час. У бюлетені читаємо, що за чотири місяці після відкриття «Сонця» його відвідало аж півмільйона людей! «Милуйтеся цим новим, чудовим храмом десятої музи, де щодня на кіноекрані демонструють найбільші кіношедеври, де тисячі мешканців нашого міста щодня переживають тонкі та прекрасні відчуття», — закликали власники кінотеатру. Треба визнати, що промоційні стратегії «Сонця» іноді були досить видовищними: мешканці Познані могли дізнаватися про існування цього «розкішного храму» не лише з хвалебних бюлетенів, а й з... листівок, які скидали з літаків, що пролітали над містом. Мабуть, деякі з них були з безкоштовними квитками на сеанси.

Сто тонн

Кінотеатр «Сонце» у Познані, фот. audiovis.nac.gov.pl

«Сонце» загальною площею понад дві з половиною тисячі квадратних метрів було збудоване на місці кінотеатру «Палац», знесення якого розпочалося 2 травня 1927 року. При будівництві балкона в залі «Сонця» були використані залізні конструкції — загалом дев’ять елементів загальною вагою майже сто тонн (!), — завдяки чому вдалося уникнути його опори на колони, що закривають екран. Електричні кондиціонери були встановлені всередині кінотеатру, і загалом по всьому кінотеатру було використано 27 кілометрів ізольованих повітроводів. Стелю прикрашало величезне сонце, позолочене фірмою відомого міжвоєнного теслі Стефана Петлінського. У коридорах і приймальні касира використаний справжній мармур, а на сходах — його імітація. Сидіння у глядацькій залі для «Сонця» виготовила філія відомого концерну Thonet-Mundus у Новому Радомі (Міхаель Тонет був піонером промислового виробництва гнутих дерев’яних меблів і автором одного із найзнаковіших дизайнів меблів, яким є зігнутий стілець № 14). У кінотеатрі Каламайського також був показаний перший у Польщі пневматично-електричний орган, який «імітує всі оркестрові інструменти та всі голоси природи», виготовлений найстарішою фабрикою в країні, що спеціалізується на будівництві органів — компанією, заснованою Гуго Бернацьким. Після його смерті (до речі, засновник трагічно загинув під час будівництва органу у 1884 р.), нею керував його син Домінік. Єдиний у країні кіноорган імітував, зокрема, зозулю (завдяки двом маленьким сопілкам), щебет птахів (двадцять шість неналагоджених сопілок) чи кулемет із міха, палиці та резонатора.

Усі виконали чудову роботу, від власників компаній до робітників, усі працювали наполегливо, вдень чи вночі, і результатом їхніх зусиль є величезна будівля, яка була зведена в рекордний для Польщі час, лише за пів року і, що слід підкреслити — з будівельним страйком, який перервав роботу на шість довгих тижнів.

— йшлося у рекламному бюлетені «Сонця» з нагоди Познанського ярмарку.

Рекламні оголошення на діапозитивах

«Магічне посвідчення веде мене всередину», — писав таємничий журналіст під псевдонімом «w.binek», який описав у виданні «Nowy Kurjer» свій візит до «Сонця» у 1938 році. Текст є барвистим літературних фрагментом, який зображує познанський кінотеатр як надзвичайне, майже фантастичне місце. Автор навіть вдається до помпезних метафор, називаючи кінотеатр «Королевою», а фільм «Королем» (у межах цієї поетики показ стає «аудієнцією у Королеви»). Опис відвідин операторської «Сонця» є цінним документом, який свідчить про високорозвинену техніку цього закладу, яку автор називає однією із найкращих у Польщі. Досить сказати, що дві проекційні камери кінотеатру коштують 150 тис. злотих, а в будівлі встановлено 3600 лампочок, які живляться від власної внутрішньої електростанції. Стаття з «Nowy Kurjer» — приклад архіву, який нагадує нам, що реальність столітньої давнини не обов’язково кардинально відрізняється від сьогодення: автор пише, наприклад, про рекламу, яку показують перед показом. Образи проектувалися через діапозитиви, а музика для рекламних роликів звучала з грамофона. З третього дзвоника розпочинався сам показ.

Він дихає польськістю

Зал світлового театру «Сонце», фот. Polona.pl

Цей показ був оголошений як «найбільша мистецька сенсація Познані». Десяту річницю відновлення незалежності відзначили у «Сонці» прем’єрою «Пана Тадеуша» за концепцією Ришарда Ординського, режисера та сценариста, який раніше співпрацював із берлінським Deutsches Theater та нью-йоркською Метрополітен-опера. «Поема виконана з великим пієтетом, з неймовірними коштами, за участю всіх провідних артистів польських театрів і натовпів статистів», — хвалилися представники кінотеатру в одній із брошур. Дійсно, «Пан Тадеуш» Ординського користувався винятковою популярністю в Познані, вранці та вдень організовувалися додаткові сеанси для дітей і підлітків, приїжджали також до «Сонця» організовані групи з навчальних закладів воєводства. Репортаж за кадром прем’єрного показу, який відбувся 10 листопада, опубліковано в ранковому випуску «Kurier Poznański» – директор кінотеатру в інтерв’ю журналісту зазначив, що фільм Ординського – «перший монументальний польський фільм», що «дихає польськістю». Першому показу «Пана Тадеуша» у Познані передував виступ Еміля Зегадловича, одного з найплідніших, але й найскандальніших поетів міжвоєнного періоду.

Унікальна історія Світлового театру «Сонце» завершується 1945 роком. Ця, мабуть, найяскравіша крапка на міжвоєнній карті польської кінематографічної інфраструктури перетворилася на руїни в результаті важких боїв, які призвели до знищення більше половини Познані, в тому числі майже всієї забудови Старого міста.

Джерела: A. K. Bigosiński, «Muzyczne tajemnice Poznania – kino Słońce i jego wyjątkowe organy», Przegląd Archiwalno-Historyczny, том VII, Poznań 2020; A. Łysakowska, «Między kinem a polityką. Film Pan Tadeusz z 1928 roku w reżyserii Ryszarda Ordyńskiego»; архівні номери журналів («Kurjer Poznański», «Dziennik Poznański», «Nowy Kurjer») та бюлетнів кінотеатру «Сонце».

Переклад Анастасії Канарської

Мова Ukrainian

світловий театр сонце

кінотеатр сонце

кінотеатр сонце в познані

міжвоєнне кіно