Побачивши її, стрункі сосни вклоняються й голосно шумлять. Сама схожа на одну з них – її вбрання є відображенням лісу: одягнена в шати кольору пня cосни, що перев'язана зеленим поясом із соснових голок, на голові у неї діадема з соснових шишок. Місцеві жителі називають цю добру стареньку «Боровою тітонькою» (укр. «тітонькою Пущі»). Згідно з місцевою демонологією, вона є добрим духом лісу. Тих, хто знищує дерева, перетворює на ялівець, а заблудлих людей гостинно приймає у своєму дерев'яному будиночку.
Століттями Тухольська пуща забезпечувала сировиною будівництво будинків на Помор’ї. З товстої, дешевої та легкої в обробці соснової деревини можна було зводити міцні конструкції, стійкі до вологи, мікробів і комах. До другої половини XIX століття Кашубія, особливо південна й центральна, а також Коцєвє були всіяні компактними дерев'яними хатами з двосхилими дахами, часто з характерними для регіону аркадами. Місцеві жителі називали їх «виставками», оскільки там виставляли різноманітне обладнання та інструменти. Перевагу надавали зрубам, балки яких складали, як пазли – їхні кінці були обтесані на кшталт риб'ячого хвоста (елементи з рівнобедреним трапецієподібним поперечним перерізом перекривалися, створюючи прямий кут). Невеликі вікна запобігали втратам тепла. Казімєж Карасевич, лікар і автор першого путівника по Тухольській пущі початку XX століття, писав:
Колись для будівництва дерев'яних будинків використовувалися великі соснові стовбури, які на поверхні зрізали сокирою, а потім на кінцях робили надрізи і складали один стовбур на інший (так звані будинки з колод). Проміжки між стовбуром дерев заповнювали глиною або мохом. Пізніше, коли ціни на деревину зросли, стовбури розпилювали навпіл. З цих половинок будували дешевші, але тонші стіни. […] Залізо в цих конструкціях не використовували; навіть цвяхи та дверні ручки були зроблені з дерева.
Перебуваючи всередині такої хати, можна відчути себе в лісі: побілені вапном соснові стіни, покрита дошками (їх називаються делами) підлога, кошики, стільці й навіть водонепроникні дзбанки, сплетені з коріння ялівцю, ялини і сосни. Інтер'єр зазвичай був однокімнатним (варіант для бідніших) з кількома коморами, які використовували як кухню і спіжарню. Дрібна шляхта могла дозволити собі більше кімнат, а її будинки називалися садибами. Окрім хатини, садиба складалася зі стодоли та інших господарських приміщень, які також будували зі зрубаних у навколишніх лісах хвойних дерев.
Хоча будівництво з цегли почали широко застосовувати в середині XIX століття, ще до 1960-х років традиційна дерев'яна архітектура становила від 15 до 40 відсотків усіх будівель у Кашубії. Сьогодні незначну кількість сіл Тухольської пущі та її околиць можна вважати живими етнографічними музеями просто неба (зокрема, будинки в селах Каспарус і Кронґ, а також костел у Лєсьному – одна з найкраще збережених дерев'яних святинь на кашубських землях). Набагато легше знайти привабливі туристичні різновиди дерев'яних відпочинкових будиночків, які мають мало спільного з типовою хатою пущі.
