Чеслава Мілош – однин з найцікавіших польських поетів та есеїстів минулого століття, тексти якого відзначили Нобелівською премією. «Його творчість без якихось особливих спецій і виразного смаку, але це те, що можна їсти, їсти – і воно не приїдається. Це поезія, яка є дуже доброю поживою для розуму, душі і відчуттів», – говорить про неї український письменник та есеїст Тарас Прохасько. У розмові з Culture.pl/ua він розмірковує про те, чим Мілош може бути цікавим українцям.
«Поляки дуже уважні до своїх попередників у культурі»
Тарасе, чи добре, за вашими спостереженнями, в Україні знають про творчість Чеслава Мілоша?
Мені здається, що якраз про Чеслава Мілоша знає досить немало людей. Хоча б через те, що він Нобелівський лауреат. Тому його вивчають, певне, на всіх філологічних студіях. Але сумніваюся, що він – серед улюблених поетів українців. Я зауважив, що якимось дивовижним чином в Україні є досить мала зацікавленість польською літературою. Принаймні, новою. За винятком тих поетичних чи довколопоетичних кіл, інтелектуалів, які є в дуже доброму контакті з польськими колегами, то загалом польська література чомусь не видається теперішньому українському читачеві цікавою.
Можливо, поляки тут в одному ряду з іншими нашими сусідами, література яких українських читачів не особливо цікавить?
Дійсно, так. Йдеться про більшість наших сусідів, за винятком якихось окремих поодиноких авторів, які стають більш-менш розрекламованими. Але все одно, я зауважив, що навіть той же Богуміл Грабал, який є культовим у багатьох країнах, в Україні представлений якось страшенно скромно і, я би сказав, непомітно. Трохи виняток був із хвилею балканських модних письменників. Але загалом ви маєте рацію.
А стосовно польських письменників і поетів, то ще є така річ, і з Мілошем зокрема, що вони є дуже занурені в культуру Польщі. У них багато літератури, поезії, есеїстики, яка є діалогом чи полілогом з іншими своїми поетами, есеїстами, письменниками. У Польщі виробилася якась така література, як гриби, коли ми бачимо лише поверхню, але в них є велетенське тіло під землею. Поляки дуже уважні до своїх попередників у культурі. В них є безліч авторів, які непомітні на світовому чи європейському рівні, але страшенно важливі й дуже включені у внутрішню культурну мозаїку. Я говорю не про сучасних авторів, а загалом, починаючи з ХІХ століття. І це те, у що часто не може, на жаль, в'їхати середньостатистичний український читач. Там для нього залишається забагато того, чого він прочитати не може. Це все виглядає, як одна величезна партитура, а ти читаєш партію литаврів чи контрабасу, тому не можеш уявити всю цю оркестровку загалом.
Тобто поляки особливо плекають свої культурні тяглості?
Вони плекають свої тяглості, але, що важливо, у них не було того, що було в нас. Бо в нас були всі ці трагічні речі з обриванням цілих поколінь. Але в них також немає в культурі такого виразного ешалонування, піраміди, топу, які є в Україні. У нас завжди була суперечка про те, хто номер перший, хто другий, хто третій. І автори, які попадали на хвилю популярності, видиралися на вершину цього топу – тоді їх читали. Потім минає час, рейтинг змінюється – і вже про тих авторів ніхто не згадує. А в поляків так є, що навіть третьорядні чи чотирирядні, за нашою оцінкою, автори все одно включені у загальну культурну роботу. Поляки знають набагато більше, ніж трьох своїх пророків. Вони знають, розуміють і мають вироблену культуру відчитування знаків, посилань чи перегукувань. Або ж дискусій чи просто гри з якимись іншими авторами. А ми не можемо відчитувати всі ці їхні знаки.
Польська культура для нас занадно інтертекстуалізована?
Можна так сказати. Я не кажу про фахівців літератури чи якихось особливо талановитих читачів або інтелектуалів, але навіть середній їхній читач тримає у голові набагато більше, ніж український. Коли читає якусь книжку, в нього виникають асоціації з багатьма творами, прочитаними раніше. Це зовсім інший рівень підходу і книжкової практики. І навіть якщо подивитися на популярні польські видання, часописи чи телебачення, не кажучи вже про FM-радіостанції, то притомних розмов про літературу, поезію, культуру загалом, там є у сотні разів більше, ніж в українських медіа. Тобто, український середньостатистичний споживач не отримує і сотої частини того відчуття присутності, дотичності до книжки, літератури, авторів, як польський.