За офіційною версією новостворені дачні ділянки були досягненнями робітників, елементом соціалістичного змагання. У недобросовісних садоводів їхні занедбані ділянки забирали. Під час святкувань під патронатом газети «Trybuna Ludu» організовували «Дні дачника» та конкурс на найкрасивішу ділянку. У кінохроніці 1953 року з гордістю повідомляли, що кмітливі садоводи району Мокотув вирощують екзотичні дині та турецький перець. У біблії садівників, бестселері «Дача – моє хобі» (1985) повідомлялося:
З’являється новий стиль суспільного життя, гарніший і вільніший, дедалі популярнішими стають зустрічі друзів на дачі, посиденьки при салаті із власноруч вирощених овочів чи тарілочці ароматної суниці.
Обкладинки книги «Дача – моє хобі», репродукція: Culture.pl
З 1970-х років земельні ділянки були приватизовані та віддалені від меж міст. Власна дача стала одним із символів «малої стабілізації» Ґєрека. Ті, хто мав зв’язки, намагалися отримати ділянку в Державному земельному фонді, інші домовлялися із жителями сіл та укладали договори «на коліні». Тут йшлося не тільки про відпочинок, а й про забезпечення сім’ї овочами і фруктами в епоху дефіцитів:
У ритм польського міста вписалось нове явище – дача. Хтось уже її має, хтось про неї лише мріє. Чи вона для відпочинку? Порівняння з деякими будмайданчиками не на користь дачних ділянок, на яких доводиться тяжко працювати. (…) Чи варто мати таку ділянку? Аргументи – в наших кошиках, – начитував диктор Кінохроніки 1985 року.
Дачні ділянки підпорядковувалися (і далі підпорядковуються) власному естетичному канону. Антрополог Рох Суліма своєму тексту про дачні ділянки дав характерну назву «Між раєм і смітником». На дачах нічого не марнується, вони – найкраще втілення вторинної переробки по-польськи. Перша заповідь дачника – «зроби сам». Знову повернімося до «Кінохроніки»:
Чи додають ділянки містам краси? Не завжди. Вони частіше нагадують нетрі, якими охоплені великі мегаполіси Півдня.
Роками дачні будиночки будували з підручних матеріалів. Антрополог Маґдалена Зих писала, що за тим, з чого збудовано дачу, можна було довідатися, на якому підприємстві працював власник. Використовували шматки листового металу, деревину з розібраних будинків, двері від ліфта, газетні кіоски. Щасливчики будували собі будиночки з матеріалів столярної фабрики «Столбуд». Проте в ієрархії цінностей садоводів на першому місці було не багатство, а спритність та господарність.
Грилі та гноми
Сімейне садове господарство в районі Раковець, Варшава, фото: Krzysztof Żuczkowski / Forum
Справжній ажіотаж почався після періоду трансформації. Згідно з дослідженнями Польської академії наук, за останні 25 років кожен четвертий житель села вділив шматок своєї малої батьківщини дачникам. У 1990-х роках з'явилися нові аксесуари дачної культури: грилі, пластикові басейни, таблички, що застерігають від злого собаки і садові гноми. Функції дачі змінюються: з місця вирощування продуктів харчування вона стає місцем відпочинку. Водночас із підвищенням рівня життя з’являється попит на нові види дачної архітектури: на ділянках з’являються «вілли» та скандинавські будиночки-конструктори з куплених у супермаркеті будівельних матеріалів.
У 2005 році «робітничі» садові господарства перетворено на «сімейні». У 2012 році через дачні ділянки спалахнула велика суперечка. Чинний на той час закон було визнано неконституційним, крім того, справжнім жахом для власників дач, чиї ділянки виявилися розташованими на націоналізованих в часи Бєрута землях, стала реприватизація.
Травневі вихідні на Черняковському озері у Варшаві, фото: Joanna Borowska / Forum
Дехто стверджував, що дачні ділянки – це пережиток часів ПНР, а місто – це не село, тому нераціонально засаджувати грядками привабливі території у центральній частині великих міст. Інші наголошували на соціальному та екологічному значенні цих зелених острівків і попереджали, що єдиними, хто виграє від цього, будуть забудовники. Зневірені садівники позначали прапорцями свою територію, писали петиції і навіть вірші:
Конституційний трибунале,
Не забирай петрушки та бобу
Не штовхай пенсіонера до гробу
Не обривай родинам коріння
Зваж на їхні моління…
Досить історії та політики. Насамкінець погляньмо на культурне значення цього явища для сьогодення. Для когось ділянка – це місце усамітнення, а найкращий відпочинок – бенедиктинська робота в саду. Інші там задовольняють потреби в соціалізації – в багатьох садових товариствах функціонують гуртки за інтересами: бджолярів чи голубоводів. Своя ділянка може бути варіантом недорогого відпочинку або способом підвищити свій соціальний статус завдяки «другому будинку» в елегантній околиці міста. Стереотип дачників – це подружжя пенсіонерів, але насправді серед любителів життя на дачі є представники всіх соціальних і вікових груп.
В останні роки дачною культурою перейнялися хіпстери. Посвідчення власника ділянки – це вже не артефакт зі світу тіток і дядьків, а ознака приналежності до авангарду свідомих споживачів. Бо що може бути більш organic, eco-friendly, local i fair trade, ніж морква зі своєї грядки? Клумби й квітники займали своє почесне місце на сторінках глянцевих журналів. Еклектичним пейзажем зацікавилися художники, і влітку 2009 року Galeria Le Guern переїхала на сєкерківські дачі. Там, зокрема, організували бієнале на взірець венеціанського, а 49 будиночків перетворили на «національні павільйони».
Тексти про відпочинок на дачі стали читати навіть співці міських багатоповерхівок, репери:
Я не міг зрозуміти, яка суть у цих дачах,
Аж отримав ключі та адресу нову на додачу
Я ковбой з центру міста, власник ранчо,
Що ховається від суєти. Не ледащо, – зізнається Тен Тип Мес.
Джерела:
- Stefan Wilczyński - "Ogródki działkowe jako zagadnienia społeczne", 1927
- Władysław Lubawy – "Historia ogrodów działkowych w Polsce", 1939
- Roch Sulima - "Między rajem a śmietnikiem" [w:] "Antropologia codzienności", 2000
- dzielodzialka.eu – сторінка міждисциплінарного дослідницького проєкту Етнографічного музею в Кракові, який був присвячений феномену дачі.
Переклад: Тарас Лильо
