Шлях Польщі до незалежності в 10 картинах

no-image, Войцєх Коссак, «Одруження Польщі з морем», фот. Muzeum Wojska Polskiego, Шлях Польщі до незалежності в 10 картинах

#мистецтво

#історія

У 1795 році Річ Посполита була розділена між сусідніми країнами і втратила незалежність. Але її народ ніколи не втрачав прагнення до свободи, і, врешті, в 1918 році її вдалося повернути. Запрошуємо у мистецьку подорож шляхом польської незалежності.

Ян Матейко, «Рейтан. Падіння Польщі»

Picture display

standardowy (864px desktop)

Ян Матейко, «Рейтан. Падіння Польщі», фот. Maciej Szczepańczyk / Zamek Królewski w Warszawie

Picture image

0_pologne_oe_004-zkw_1048_p_02.jpg

У 1773 році у Варшаві скликали сейм з метою санкціонування поділу Речі Посполитої між Росією, Пруссією та Австрією. Сейм легалізував відповідний документ, аргументуючи своє рішення тим, що прийняття територіальних втрат завдасть менше шкоди, ніж опір. Серед тих, хто протестував проти цього, був Тадеуш Рейтан. Його відчайдушне блокування однієї з дверей сейму власним тілом було спробою зупинити цю процедуру та зупинити легалізацію.

Рейтан не досяг успіху, але все ж став символом боротьби і як такий зображений на картині 1866 року «Рейтан. Падіння Польщі» видатного польського художника Яна Матейка. Окрім Рейтана на підлозі, на картині також можна побачити реальних членів сейму, найпомітнішим з яких є його маршалек Адам Понінський, що вказує на російських солдатів за дверима, нагадуючи про іноземну загрозу. Монета біля ніг маршалка, ймовірно, вказує на те, що Матейко розглядав всю цю історію як продажництво. Потім відбулися ще два поділи (останній у 1795 році), в результаті чого Польща на 123 роки втратила незалежність та всю свою територію.

Юзеф Хелмонський, «Молитва перед битвою. Рацлавиці»

Prayer Before the Battle: Racławice by Józef Chełmoński, photo: National Museum in Wrocław

Юзеф Хелмонський, «Молитва перед битвою. Рацлавиці», фот. Muzeum Narodowe we Wrocławiu

1794 року відбулося перше з серії національних повстань проти держав, що розділили країну: повстання Костюшка. Сили, що їх очолював генерал Тадеуш Костюшко, вже через дванадцять днів здобули перемогу у великій битві.

Саме під час битви під Рацлавицями 4 квітня 1794 року відбувся один з найвідоміших епізодів усього повстання: загін селян, озброєних випрямленими косами, захопив російську артилерію та змусив ворога відступити. Це забезпечило перемогу польсько-литовських військ, а звістка про неї спричинила поширення повстання на інші регіони країни.

На жаль, до кінця року повстання було придушене. Відбувся третій поділ. Втім, боротьба Костюшка стала натхненням для тих, хто після нього продовжував боротися за незалежність. Картина «Молитва перед битвою: Рацлавиці», створена в 1906 році Юзефом Хелмонським, одним із найвідоміших польських художників-реалістів, зображує селян, озброєних косами, на порозі їхнього легендарного воєнного подвигу.

Корнелій Шлеґель, «Полонез з Пана Тадеуша»

The Polonaise from Sir Thaddeus by Korneli Szlegel, photo: http://www.artinfo.pl

Корнелій Шлеґель, «Полонез з Пана Тадеуша», фот. http://www.artinfo.pl

У 1807 році, за часів Наполеона, відбулося часткове і короткочасне відновлення Польщі. Завоювавши більшу частину Європи, Наполеон створив формально незалежну польську державу під назвою Варшавське герцогство, в яке увійшли польські землі, що раніше належали Пруссії.

Один з найвідоміших літературних творів Польщі, поема « Пан Тадеуш» 1834 року, написана Адамом Міцкевичем, показує життя польської шляхти у Варшавському герцогстві та відображає тогочасні сподівання на незалежність. Картина «Полонез із Пана Тадеуша» 1849 року авторства Корнелія Шлеґеля, зображує останню сцену поеми, де персонажі радіють і насолоджуються традиційним польським танцем полонезом. Головний герой поеми, солдат наполеонівської армії, найімовірніше, знаходиться у другому ряду, одягнений у характерну форму польського кавалериста.

Ян Розен, «Емілія Плятер на чолі загону косинерів»

Emilia Plater Leading a Unit of Scythemen by Jan Rosen, image: FoKa / Forum

Ян Розен, «Емілія Плятер на чолі загону косинерів», фот. FoKa / Forum

Після Віденського конгресу Варшавське герцогство стало частиною Росії під назвою Королівство Польське. Однак російське правління, яке супроводжувалося репресіями, не користувалося популярністю серед поляків. Наприклад, великий князь Костянтин, брат царя, який керував військом королівства (формально польським, але фактично контрольованим Росією), прославився жорстоким ставленням до своїх солдатів.

29 листопада 1830 року спалахнуло повстання проти Росії, коли група невдоволених військових здійснила напад на Бельведерський палац у Варшаві, резиденцію князя. Йому вдалося втекти, і згодом він боровся проти повстання, яке, попри допомогу Прусської та Австрійської дивізій, у грудні 1831 року закінчилося поразкою.

Однією з найбільш надихаючих лідерок збройного опору, яке зараз відоме як Листопадове повстання, була Емілія Плятер. Вільнюська графиня є центральною фігурою картини Яна Розена «Емілія Плятер на чолі загону косинерів». На цій недатованій ілюстрації вона очолює загін із кількох сотень солдатів, серед яких були кавалеристи та косинери. Емілія Плятер брала участь у численних боях, демонструючи велику відвагу.

Максиміліан Ґєримський, «Патруль повстанців»

Insurgent Patrol by Maksymilian Gierymski, photo: National Museum in Warsaw

Максиміліан Ґєримський, «Патруль повстанців», фот. Muzeum Narodowe w Warszawie

Хоча Листопадове повстання закінчилося поразкою, воно показало, що країна не відмовилася від свого прагнення до свободи. Як і повстання Костюшка, воно надихнуло наступні покоління.

22 січня 1863 року почався черговий бунт проти Росії. Його ініціатори вірили, що за підтримки Франції та Великої Британії вони зможуть перемогти Росію, яка була ослабленою Кримською війною. Однак очікувана іноземна підтримка так і не надійшла, а царська армія виявилася достатньо сильною, щоб придушити повстання. Боротьба, відома як Січневе повстання, закінчилася в середині 1864 року.

На картині Максиміліана Ґєримського «Патруль повстанців» (1873 року) показана група розвідників, які, найімовірніше, щойно помітили ворожі сили.

Леокадія Мірославська, «Портрет Болеслава Пруса»

Portrait of Bolesław Prus by Leokadia Mirosławska, photo: National Museum in Warsaw

Леокадія Мірославська, «Портрет Болеслава Пруса», фот. Muzeum Narodowe w Warszawie

Після придушення всіх трьох вищезгаданих повстань почалися нові репресії. Вони включали смертну кару для лідерів, заслання десятків тисяч людей до Сибіру та скорочення прав і свобод, які ще залишалися у деяких частинах розділеної країні.

Оскільки жодне з повстань не досягло своєї головної мети – відновлення незалежності – а натомість всі вони мали тяжкі наслідки, їх іноді називають «катастрофами». Тож не дивно, що після поразки Січневого повстання з’явилася інтелектуальна течія, яка виступала проти подальшої збройної боротьби. Вона називалася Варшавським позитивізмом (за місцем свого виникнення) і пропонувала поступово розвивати Польщу в економічному та культурному плані в міру можливостей, щоб ретельно підготувати ґрунт для незалежності, а не намагатися відвоювати її в одній вирішальній битві. Одним з найважливіших представників цього руху був письменник Болеслав Прус, розчарований ветеран Січневого повстання і автор роману «Лялька» (1889), що відображає гірку реальність його часу. Талановитий портрет цього видатного письменника написаний Леокадією Мірославською в 1918 році.

Юліан Фалат, «Вихід легіонів»

The Departure of the Legions by Julian Fałat, photo: Culture.pl

Юліан Фалат, «Вихід легіонів», фот. Culture.pl

Січневе повстання було останнім у період поділу Польщі. Втомившись від постійних поразок, поляки вирішили дочекатися слушного моменту, перш ніж знову намагатися відродити свою країну. Такий момент настав під час Першої світової війни, коли держави, що розділили Польщу, зіткнулися між собою: Росія протистояла Австро-Угорщині та Німеччині.

Прагнучи посилити свою армію, австро-угорці створили польські війська під командуванням військового і політика Юзефа Пілсудського, які стали відомі як Польські легіони.

Цікаво, що в деяких випадках легіони супроводжували художники, які документували їхні досягнення. Більше того, багато художників, таких як Юзеф Заморський, який навчався в Краківській академії образотворчих мистецтв, самі були легіонерами. Серед «зовнішніх» художників був талановитий Юліан Фалат, автор картини 1917 року «Вихід легіонів».

Владислав Барвіцький, «Воскресіння Польщі»

The Resurrection of Poland by Władysław Barwicki, photo: Culture.pl

Владислав Барвіцький, «Воскресіння Польщі», фот. Culture.pl

11 листопада 1918 року настав великий день, коли Польща нарешті відновила свою незалежність. Не випадково ця дата також знаменує кінець Великої війни – три держави, що розділили Польщу, були настільки ослаблені війною, що не змогли запобігти її відновленню. Оскільки легіони відіграли вирішальну роль у відродженні країни, надавши солдатів для її підтримки, ця дата також тісно пов'язана з їхнім лідером Юзефом Пілсудським.

Картина «Воскресіння Польщі» створена люблінським художником і поетом Владиславом Барвіцьким, найімовірніше, у 1918 році, показує, наскільки важливим був цей момент.

Леон Праузінський, «Приїзд Іґнація Падеревського до Познані»

Ignacy Paderewski’s Coming to Poland by Leon Prauziński, photo: Wydawnictwo Miejskie Posnania

Леон Праузінський, «Приїзд Іґнація Падеревського до Познані», фот. Wydawnictwo Miejskie Posnania

Слід зазначити, що повернення Польщі на мапу світу не відбулося миттєво.

Насправді відновлення країни після 11 листопада було процесом, який тривав роками і передбачав поступове відновлення польських територій. У ньому брали участь не тільки військові, а й звичайні поляки, про що свідчить Великопольське повстання – один з небагатьох прикладів успішного визвольного спротиву в історії Польщі.

26 грудня 1918 року відомий піаніст і активіст руху за незалежність Ігнацій Ян Падеревський прибув до Познані і виступив перед місцевими жителями з промовою. Кажуть, що промова закінчилася словами «Niech żyje Polska, zgoda, jedność, a Ojczyzna nasza wolna, zjednoczona naszym polskim wybrzeżem żyć będzie po wsze czasy» («Хай живе Польща, згода, єдність, а наша вільна Батьківщина, об’єднана нашим польським узбережжям, буде жити по віки вічні»). Наступного дня почалося повстання.

Приїзд піаніста до Познані можна побачити на картині художника і учасника повстання Леона Праузінського «Приїзд Іґнація Падеревського до Познані» (1920).

Войцех Коссак, «Заручини Польщі з морем»

Zaślubiny Polski z Morzem by Wojciech Kossak, photo: Polish Army Museum

Войцех Коссак, «Заручини Польщі з морем», фот. Muzeum Wojska Polskiego

Версальський договір, підписаний 28 червня 1919 року, підтвердив права Польщі на Великопольщу, а також санкціонував повернення приморського регіону Ґданська Померанія, який був захоплений Пруссією під час поділів. Операція з відновлення доступу до Балтійського узбережжя розпочалася в січні 1920 року під керівництвом генерала Юзефа Галлера, колишнього бригадира Польських легіонів.

До 10 лютого Ґданська Померанія знову стала частиною Польщі. На честь цього відбулася спеціальна церемонія, відома як «Заручини Польщі з морем». Того дня генерал, який перед цим отримав від мешканців Ґданська два платинові перстні, кинув один із них у Балтійське море, символічно одруживши море із Польщею. Інший перстень Галлер залишив собі. Картина художника Войцеха Коссака «Заручини Польщі з морем» (1930) є стилізованим відтворенням цієї церемонії.

Мова Ukrainian