Руїни, меморіальні дошки, пам'ятники. Сліди Варшавського повстання
Процес післявоєнної відбудови Варшави відомий і гідно оцінений у всьому світі – відродження столиці з руїн стало безпрецедентною подією. Але місто не забуло свого важкого минулого: в просторі Варшави досі можна знайти сліди трагедії, яку спричинила війна.
Варшавське повстання, його перебіг, наслідки, військова, політична та моральна оцінка й донині викликають багато емоцій. Ставлення до цієї трагічної події змінювалося з часом, але ніколи не було однозначним. Проте це жодним чином не применшувало пам’ять про героїзм повстанців та їхню мужність. Тому відразу після закінчення війни, вже в 1945 році, здавалося очевидним, що у Варшаві потрібно встановити пам’ятник на честь загиблих у цьому збройному повстанні. Перший конкурс на такий пам’ятник оголосило Бюро відбудови столиці, але його так і не було реалізовано – комуністична влада не виявляла прихильності до ідеї вшанування пам’яті про повстанців. Після відлиги, 1956 року, було прийнято рішення про спорудження пам'ятника «Героям Варшави»; у 1959 році на другому конкурсі переміг проєкт скульптора Мар’яна Конєчного та архітекторів Заґремми та Адама Конєчних.
Встановлення пам'ятника Героям Варшави, Варшава, 1964 рік, фот. Jacek Sielski / Forum
20 липня 1964 року на Театральній площі відкрили бронзову статую під назвою «Варшавська Ніка» (сьогодні пам’ятник стоїть на узбіччі траси W-Z). Одним із перших заходів вшанування пам’яті жертв війни став організований Спілкою польських архітекторів (SARP) конкурс на дизайн меморіальних дошок, які мали замінити тимчасові пам’ятні таблиці, які спонтанно встановили мешканці та родичі на місцях бойових дій і загибелі мирних жителів та військових. Конкурс 1949 року виграв скульптор Кароль Тхорек, і невдовзі за його проєктом на будинках столиці почали з’являтися барельєфні дошки з пісковику з розташованим у центрі мальтійським хрестом. Проста форма таблиці з однаковим текстом у полі хреста та детальною інформацією про жертви з конкретного місця у нижній частині композиції надовго вросли у міський простір.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Меморіальні дошки Кароля Тхорека у Варшаві, фот. Adam Stępień /AW
Picture image
tablice_pamiatkowe_tchorka_w_warszawie_aw.jpg
Однак ані монументальний пам’ятник «Ніка», ані меморіальні дошки Тхорека прямо не нагадували про героїзм повстанців, які на «свій» пам’ятник чекали аж до 1989 року. Лише у 1980-х роках, в політичній системі Польської Народної Республіки, що розвалювалася, стало можливим створити такий монумент. Спочатку, в 1983 році біля підніжжя оборонних мурів Старого міста Варшави за проєктом Єжи Ярнушкевича було встановлено пам’ятник «Малому повстанцю» – фігурку дитини у завеликому військовому шоломі (за підрахунками приблизно 6 тис. дітей брали активну участь у Варшавському повстанні). Через рік оголошено результати конкурсу на проєкт пам’ятника Варшавському повстанню, який ініціювало та організувало Тимчасове правління комітету з будівництва пам’ятника Героям Варшавського повстання 1944 року. 1 серпня 1989 р., до 45-ї річниці початку бойових дій на площі Красіньських, навпроти барокового Палацу Речі Посполитої, відкрито динамічну, реалістичну композицію із зображенням постатей, які зі зброєю виходять з каналізаційних люків.
Пам’ятник Варшавському повстанню на площі Красінських у Варшаві, проєкт Вінцентія Куцьми та Яцека Будина, відкритий у 1989 році, фот. Paweł Migasiewicz
Хоча пам’ятник викликав суперечки, сьогодні він є однією з найважливіших точок на туристичній карті міста. У другій половині 1990-х років він також отримав незвичайне оформлення у вигляді постмодерної колонади та скляних фасадів збудованої тоді будівлі Верховного Суду (за проєктом Марека Будзинського та Збіґнєва Бадовського). Варто додати, що 2 жовтня 2021 року біля саду Красінських, майже навпроти пам’ятника Варшавському повстанню, за проєктом Моніки Осєцької встановили композицію «Жінкам Варшавського повстання». Пам’ятник вшановує не лише воячок, медсестер та зв’язкових, а й тисячі жінок – мирних жертв подій 1944 року.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Музей Варшавського повстання, фот. Adam Chełstowski / Forum
Picture image
full_muzeum_powstania_warszawskiego_forum_770.jpg
Відкриття Музею Варшавського повстання вважають кульмінацією всіх зусиль щодо належного вшанування пам’яті бойових дій, які тривали з 1 серпня по 3 жовтня 1944 року. Його будівництво у 2003 році ініціював тодішній мер Варшави Лех Качиньський; об’єкт введено в експлуатацію 31 липня 2004 року. Проєкт адаптації історичних будівель колишньої міської трамвайної електростанції до музейних потреб розробив колектив архітекторів під головуванням Войцеха Обтуловича; виставку створили дизайнери під керівництвом Мирослава Нізя. І вона виявилася особливо важливою не лише з огляду на свою промовистість, а й форму. Це був перший наративний музей такого масштабу в Польщі; інтерактивна, мультимедійна експозиція, заснована на досвіді, емоціях і почуттях. Величезний успіх Музею Варшавського повстання (понад 600 тис. відвідувачів на рік) започаткував моду на такий спосіб розповіді про минуле. Сьогодні таких закладів у Польщі побільшало.
Проте, мабуть, жодна музейна виставка не викликає таких сильних емоцій, як збережені в міському просторі автентичні сліди боїв. А їх у Варшаві багато; навіть якщо вони спочатку були збережені «випадково», то сьогодні їх оберігають як важливі «рани пам'яті». Цим терміном вони були описані в публікації столичної влади 2018 року, в якій підбито підсумки ІІ Варшавської конференції з проблем збереження історичних пам’яток. На ній йшлося про сліди руйнувань часів Другої світової війни в топографії міста, про їх збереження та охорону. Найбільш зворушливою такого типу реліквією в столиці є кров невідомого повстанця, якою просочився мармур сходів вілли Богдана Пневського, що на алеї На Скарпі. Пляма, яка сьогодні відзначена пам’ятною дошкою, з’явилася під час боїв 1944 року, але не вдалося з’ясувати, кого там було поранено чи вбито – будинок був місцем боїв багатьох підрозділів.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Збережена кров повстанця 1944 року, вілла Пневського у Варшаві, фот. Adam Kozak/AW
Picture image
krew_powstanca_aw.jpg
На Мокотові (вул. Нарушевича, Нарбута, Тенісова), на стінах школи на вулиці Чарнецького в дільниці Жолібож, на кам’яницях району Прага та центру міста, на огорожі Державної друкарні цінних паперів – скрізь ще можна побачити сліди від куль і снарядів, які влучили в будинки під час Другої світової війни, а особливо під час повстання. Ще одним зворушливим нагадуванням тих часів є будинок на вулиці Валіцув, посередині якої проходив кордон Варшавського гетто. Будинок розташовувався на арійському боці і під час Варшавського повстання був одним із головних пунктів польської оборони; хоч німці його підпалювали та руйнували, у ньому до 2004 року жили люди. Сьогодні він порожній, але занесений до реєстру пам’яток, які нагадують про колишню забудову столиці і, насамперед, про повстанські бої.
Вулиця Чарнецького 49 у Варшаві, фот. Adam Burakowski/Reporter/East News
Схожий слід залишений у збереженому фрагменті будівлі колишнього Польського банку на вулиці Бєлянській. Побудований у 1907-1911 роках для банківських потреб, він був одним із стильних, елегантних будинків у центрі Варшави. Під час Варшавського повстання перетворився на повстанський редут і став місцем важких боїв вояків батальйону «Лукасинський». На межі 1980-1990-х років тут планували створити штаб-квартиру Музею варшавського повстання (частину будівлі тоді довелося б відбудувати), але з цього проєкту нічого не вийшло. Частково зруйновану будівлю продали, а у ХХІ столітті до повстанського редуту прибудували сучасну офісну будівлю.
«АНТЕК РОЗПИЛЯЧ БУВ ПОХОВАНИЙ НА ЦВИНТАРІ ВІЙСЬКОВІ ПОВОНЗКИ» – такий напис досі можна побачити у дворі кам’яниці на вулиці Брацькій 5 у центрі Варшави. Зробила його мати Антонія Ґодлевського, відомого як Антек Розпиляч – повстанського воїна, відомого своєю мужністю та рішучістю. 21-річний Антек загинув 8 серпня 1944 року на алеях Єрусалимських і був похований у повстанській могилі у дворі будинку на вулиці Брацькій 5. Через рік його тіло ексгумували та перевезли на Повонзки. Якщо напис був інформативним для тих, хто шукав могилу повстанця, то залишене на стінах повідомлення «перевірено, мін немає» стосувалося всіх мешканців міста. Так сапери інформували про завершення своєї роботи. Послання, які вони залишили на стінах будинків, можна побачити й сьогодні, зокрема: на вул. Пєнькна 1Б та Нарбута 3A.
У всьому світі відомо, що Старе місто Варшави було майже повністю зруйноване під час Другої світової війни і героїчно відбудоване відразу в повоєнний час. Але й там можна знайти сліди повстанських боїв і трагедій, спричинених війною. Одним із таких є вбудований у стіну катедрального костьолу Св. Яна зі сторони вулиці Дзєканя фрагмент гусениці німецької військової машини. Кажуть, що це частина самохідної міни «Голіаф», якою німці руйнували будівлі Старого міста (одну з таких або схожу міну повстанці захопили 13 серпня 1944 року на вул. Подвале, на жаль, її забрали у двір, де міна вибухнула, убивши багатьох повстанців). Біля стін Королівського замку, з боку траси W-Z, видно стовп від зруйнованої колони Сигізмунда. Німці підірвали її в 1945 році: фігура короля Сигізмунда III Вази впала (але, на диво, не сильно постраждала), а стовп, на якому вона стояла, розлетівся на шматки. І це саме його виставлено поряд із Замком; відбудований в липні 1949 року королівський монумент отримав нову колону.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Меморіальна дошка з фрагментом гусениці танка Борґвард IV, Архікатедральна базиліка Св. Яна Хрестителя у Варшаві, фот. Alina Zienowicz (Ala_z)/(CC BY-SA 3.0 PL)/Wikimedia.org
Picture image
gasienica_czolgu_miny_goliat_warszawa_dziekania.jpg
Незважаючи на те, що Варшава виросла наново, розвинулася, а тепер навіть змінила своє обличчя, тут неважко побачити меморіальні місця, таблички (не лише із серії, яку розробив Кароль Тхорек), сліди від куль та збережені руйнування фрагментів будівель. Про повстанське минуле нагадують менші пам’ятники та назви вулиць (названі на честь героїв, відділень і батальйонів), а також уцілілі реліквії колишнього міста (наприклад, фігурка ангела, знайдена серед руїн повністю зруйнованого костьолу сакраменток на Новому місці). Є ще більш видимі знаки. Наприклад, шестиметровий знак «Польща, яка бореться», встановлений у 2003 році на даху будинку на вулиці Зельній. Колишній офіс Польського акціонерного телефонного товариства (PASTA) була місцем запеклих боїв під час повстання; 20 серпня 1944 року повстанці відбили будинок у німців і обороняли його аж до оголошення капітуляції. PASTA стала символом рішучості та мужності бійців; добре впізнаваний символ підпільної держави, що височіє над округою, призначений для вшанування тих подій.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Будівля PASTy у Варшаві, фот.Bernard Bialorucki/Getty Images
Picture image
budynek_pasty_w_warszawie_gettyimages-1319048866.jpg
Своєрідний «якір», створений поєднанням літер «P» і «W», також розташований на вершині кургану Варшавського повстання на Чернякові. Пагорб був насипаний переважно з уламків зруйнованої Варшави невдовзі після Другої світової війни, але протягом багатьох років він також був місцем, куди звозили різноманітні відходи. Були різні ідеї щодо облаштування занедбаного місця (пагорб, зокрема, планували використовувати для вшанування Конституції 3 травня), але врешті, завдяки ініціативі Світового об’єднання вояків Армії Крайової, він став пам’ятником Варшавського повстання. У 2004 році курган впорядкували і збудували сходи, що ведуть на його вершину.
Пагорб Варшавського повстання в Чернякові, фото: Dawid Zuchowicz/AW
Відтоді щороку 1 серпня під знаком «Польща, яка бореться», що прикрашає вершину пагорба, організовують урочисті заходи. Недавно схили Пагорба Варшавського повстання перетворити на парк. Про те, щоб із зібраних уламків варшавських будівель насипати курган, одразу після війни мріяв архітектор Станіслав Ґрущинський; у вже згаданому конкурсі 1958 року на зведення пам’ятника Героям Варшави Вітольд Ценцкевич, Гелена і Роман Гусарські та Марія Ледкевич запропонували збудувати курган із уламків зруйнованого Чернякова. Через багато років обидві ці ідеї були реалізовані.
Дехто вважає, що трагедія Варшавського повстання та Другої світової війни перетворили Варшаву на великий цвинтар. Чи того, як сьогодні вшановують пам’ять жертв тієї трагедії, достатньо? Однозначної відповіді немає – ніхто не знає, як збалансувати потреби міста, що розвивається, і нових поколінь, які в ньому народжуються, та пам’ять про тих, хто віддав своє життя за це місто. Проте варто не забувати про ці пам’ятні місця та згадувати події, про які вони розповідають.
Переклад: Тарас Лильо
Авторка: Анна Цимер
