Місця Мілоша
Біографія поета-лауреата Нобелівської премії надзвичайно багата на переїзди. Чеслав Мілош змінював не тільки помешкання, але й країни, в яких жив. Які з цих місць знайшли відображення в його творчості, які він вважав найважливішими чи найближчими до серця?
«Як добре народитися в маленькій країні, де природа і людина перебувають у гармонії, де протягом століть співживуть поруч різні мови і різні релігії. Маю на увазі Литву — землю міфів і поезії», — сказав Чеслав Мілош у своїй промові після вручення йому в 1980 році Нобелівської премії з літератури. У біографії поета в символічний спосіб зосереджуються бурхливі події нашого континенту в XX столітті зі змінюваними кордонами, політичними системами та сферами впливу. Будучи поляком, Мілош вважав своєю батьківщиною Литву, навчався у Вільнюсі, який у міжвоєнні роки входив до складу Польщі. Після Другої світової війни він емігрував, не знаходячи для себе місця в новому режимі. Він залишався в контакті зі слов’янською культурою та викладав її на відстані, у США, а до Польщі повернувся лише в XXI столітті, вже після зміни політичного устрою.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Центр міжнародного діалогу в Красногруді, фот. Andrzej Sidor/Forum
Picture image
dwor_milosz_forum-0469088491.jpg
Чеслав Мілош народився в 1911 році в Шетейнях — маєтку, що належав батькам його матері. На початку XX століття ця місцевість в ковенському повіті знаходилося в межах Російської імперії. Розташована в долині річки Невежис (яка стала прототипом Ісси), ця місцевість багато разів ставала темою творів поета як ідеалізована, сільська, щаслива країна дитинства. У вірші «Рік 1911-й» він писав:
«Глянь на німецьку військову карту часів Першої світової війни:
Ось долина Нев’яжі, саме серце Литви.
Хто їхав тут, пригадує білі подвір’я обабіч.
Ось Кальноберґ, а навпроти — Шетейні,
Дім, у якому я народився, — мов на долоні».
(Переклад Наталки Білоцерківець)
Зараз у маєтку в литовських Шетейнях (година дороги від Каунаса) діє музей, присвячений поету. Але це не єдина установа, пов’язана з творчістю автора «Долини Ісси». У Красноґруді, розташованій біля польсько-литовського кордону, поблизу Сейнів, діє Міжнародний центр діалогу. Його резиденцією є маєток, також пов’язаний із родом Мілошів, який у 2002 році згідно з волею останніх власників, зокрема Чеслава й Анджея Мілошів, було передано в довгострокову оренду Фонду «Пограниччя», який організовує тут заходи, що стосуються багатокультурної традиції регіону. Міжнародний центр діалогу імені Чеслава Мілоша офіційно було відкрито 30 червня 2011 року.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Монумент Трьох Хрестів у Вільнюсі, фот. Valdemar Doveiko / PAP
Picture image
wilno_pap_20191006_1xe.jpg
Мабуть, маємо між собою чимало спільного
Ми усі, що зростали в містах бароко
Не питаючи, що за король заснував цей костел,
Повз який ми щодня проходили; що за княгині
Жили в тім палаці, як звали тих архітекторів
І різьбярів, звідки вони прибули й коли, чим прославились.
Ми грали натомість у м’яча під стрункими портиками,
Гасали собі біля еркерів, по мармурових сходах,
А згодом воліли звичайну лаву в тінистому парку,
Аніж гіпсових ангелів над головою.
І все-таки щось, та лишилося: любов до кривої лінії.
Спіралі стрімких противенств, наче пломені,
І схильність жінок до пишно драпованих суконь.
Що лише увиразнюють танок скелетів».
(Переклад Наталки Білоцерківець)
У вірші «Родовід» Мілош звертається до культурної спадщини Вільнюса — міста, яке, мабуть, найсильніше відзначилося в його творчості, в якому він не тільки виріс і навчався, але яке безперечно мало величезний вплив на формування його вразливості.
Вільнюський університет, фот. Agencja Wschód/Forum
Поет був випускником Першої чоловічої гімназії імені Короля Сиґізмунда Авґуста у Вільнюсі, а наступні роки провів в університеті Стефана Баторія. Спочатку він вивчав полоністику, пізніше — право. Ступінь магістра отримав у 1934 році. Саме у Вільнюсі він дебютував як поет (на сторінках університетського журналу «Alma Mater Vilnensis»), тут належав до студентських і літературних товариств та організацій, зокрема до Секції Оригінальної Творчості (STO) чи Академічного Клубу Блукачів, у 1931 році став співзасновником журналу «Żagary», що об’єднував середовище молодих вільнюських катастрофістів.
Вільнюська молодість у тіні барокових споруд, у дуже активних творчих колах була важливою для молодого творця, вплинула на його погляди, спосіб бачення світу, поетичну мову. Мілош вважав Вільнюс своїм місцем на землі. Він писав про це у вірші «Ніколи від тебе, місто».
Picture display
standardowy (864px desktop)
Варшавське гетто. Пішохідний міст на вулиці Холодній, 1942 рік. фот. NN / wikimedia.org
Picture image
warsaw_ghetto_footbridge_05.jpg
У день кінця світу
У момент вибуху Другої світової війни Мілош виїхав до Румунії; пізніше повернувся до Вільнюса, але перед обличчям радянської окупації переїхав до Варшави. Це місто не було йому близьким, Мілош ніколи не був частиною столичних мистецьких груп і не брав участі в літературному житті міжвоєнного періоду, висловлював критичні зауваження, зокрема, про скамандритів. У «Році мисливця» він писав: «Наперекір "Літературним Відомостям", я не пізнав ані утіхи розпускання пір’я в кав’ярні "Зємянська", ані поклонів на Мазовєцькій».
Однак саме тут йому довелося не лише провести значну частину часу, поки тривала війна, але й спостерігати за багатьма її жорстокостями. Як-от повстання в ґетто, про яке він написав один зі своїх найбільш проникливих віршів, «Кампо де Фіорі»:
(...)
Згадалася римська площа
В погожий варшавський вечір
Під звуки бадьорої пісні
У парку під каруселлю.
Злітали безжурно пари
В безхмарне весняне небо,
Як музика жвава глушила
Залпи за мурами ґетто.
Непроханий вітер приносив
Клаптики чорні з-за мурів,
Чіпляючи зміїв летючих
До рук, що мигтіли в повітрі.
Спідниці дівчат надимались
Від жару, що віяв із ґетто,
А варшав’яни сміялись
Безжурно під каруселлю
(...)
(Переклад Наталі Сидяченко)
Хоча життя Мілоша потрясали історичні бурі, і багато переїздів не були його свідомим життєвим вибором, вони також приносили позитивні результати. Під час Варшавського повстання Мілош із дружиною покинули столицю; зокрема, потрапили на якийсь час до маєтку в Ґожицях неподалік від Кракова. Маєток належав Зофії Ґонсьоровській-Керновій, матері Анни Туровичової, а прихисток у ньому знайшли багато втікачів зі зруйнованої Варшави. Мілош у Ґожицях навчав місцеву молодь літератури, проводив вечори з Єжи Туровичем, а з Яном Юзефом Щепанським сперечався про сенс Варшавського повстання (майбутній нобелівський лауреат вважав повстанський зрив непотрібним, заздалегідь приреченим на поразку).
Picture display
standardowy (864px desktop)
Пагорб Монмартр із базилікою Сакре-Кер у Парижі, фот. Paweł Gaul/Getty Images
Picture image
paryz_gettyimages-1252682661.jpg
Відразу після закінчення Другої світової війни Мілош починає працювати в дипломатії: спочатку в польському консульстві в Нью-Йорку, пізніше на посаді культурного аташе у Вашингтоні, потім як секретар польського посольства в Парижі. Однак сталінські часи виявилися для поета надто важкими, тож 15 травня 1951 року він подав прохання про політичний притулок у Франції.
Резиденція Літературного інституту Мезон-Лафіт, Париж, фот. Piotr Wójcik/AW
І так він опинився в черговому важливому місці як для його особистого, так і для творчого життя, а саме в Літературному інституті в Мезон-Лаффіт під Парижем, де навіть деякий час жив. Дружба з Єжи Ґєдройцем і співпраця з місячником «Культура» — це важливий етап у творчості Мілоша. У Бібліотеці «Культури» вийшло багато творів майбутнього нобелівського лауреата, не лише поетичних, а й перекладацьких, бо для «Культури» Мілош перекладав, зокрема, з англійської Т.С. Еліота та з французької Симону Вейль.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Grizzly Peak Boulevard, США, фот. Daniel Parks/Creative Commons Attribution 2.0 Generic
Picture image
good_morning_east_bay.jpg
У 1960 році Мілош зважується на черговий переїзд — на інший континент. Він оселився в Берклі, де отримав посаду професора на факультеті слов’янських мов і літератур Каліфорнійського університету. Протягом наступних двох десятиліть він поєднував власну творчість із академічною роботою, у Каліфорнії викладав польську та російську літератури. Оселився на Grizzly Peak Boulevard, на одному з численних пагорбів. Свої роздуми про життя в США, американську культуру, суспільство він виклав, зокрема, у збірці під назвою «Видіння над затокою Сан-Франциско». Будинок Мілошів у Берклі згадував у «Книзі друзів» видавництва «Próby» Єжи Ілльґ:
«У пам’яті закарбувалося сонце, що освітлює ясно оштукатурений кам’яний будинок на схилі Ведмежої Вершини (...). Це місце без сумніву магічне, занурене в зелені, біля підніжжя велетенських, столітніх сосен. Від хвіртки довго спускаєшся сходинками і звивистою стежкою вниз, углиб саду. З веранди, тераси й саду відкривається захопливий вид на затоку Сан-Франциско та саме місто, горизонт закриває міст Golden Gate. Коли я вперше стояв на газоні перед будинком Мілоша, маючи біля ніг цей райський сад, я зміг лише змахнути рукою: "Та що ви, пане Чеславе, тут це справді не дивина — мати видіння!"».
Краків маленький, як яєчко в листві
Picture display
standardowy (864px desktop)
Кам'яниця, 1882 р. за проєктом Леопольда Тлахни, вул. Боґуславського 6, Страдом, Краків, фот. Zygmunt Put/CC BY-SA 4.0
Picture image
tenement_house_1882_design._by_leopold_tlachna_6_boguslawskiego_street_krakow_poland.jpg
У 90-х роках, після зміни політичного устрою, Мілош почав часто бувати в Польщі, а найчастіше — в Кракові. Він знав Краків із молодості, на початку 1945 року, перед від’їздом на дипломатичні місії поет мешкав у Будинку літераторів на вулиці Крупничій, 22. У 1993 році в подарунок від міської влади разом із титулом почесного громадянина Кракова нобелівський лауреат отримав квартиру на другому поверсі кам’яниці на вулиці Боґуславського, 6 на Страдомі. У наступні роки він проводив тут літні місяці, на час холодів повертаючись до Каліфорнії.
Поет сам багато разів повторював, що з усіх міст Краків найбільше нагадує йому Вільнюс. І йшлося, напевно, не тільки про архітектурні пам’ятки, а й про атмосферу, мистецький, поетичний дух міста.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Саркофаг Чеслава Мілоша на Скалці, фот. Albin Marciniak/East News
Picture image
sarkofag_czeslawa_milosza_en_01335530_0015.jpg
У 2000 році Мілош переїхав до Кракова на постійне проживання. Він співпрацював із численними видавництвами, як згадував друг поета, Єжи Ілльґ, з квартири на вулиці Боґуславського він ходив до «Видавництва Літерацького» на вулиці Длуґій, 1 і до видавництва «Знак» на вулиці Костюшка, 37.
Мілош помер 14 серпня 2004 року в Кракові і був похований у цьому місті: він спочиває в Крипті заслужених на Скалці, тобто в підземеллях базиліки святих Архангела Михаїла та св. Станіслава Єпископа в Кракові (костел «На Скалці»). Тут знаходяться могили багатьох видатних осіб зі світу поезії та літератури, серед яких — Ян Длуґош, Юзеф Іґнацій Крашевський, Адам Асник, Станіслав Виспянський.
Переклад Марії Шагурі
Переклад віршів та уривку з Новебівської промови процитовано за виданням: Чеслав Мілош. Вибрані твори. — Київ: Юніверс, 2008
