Як він заробляв на життя?
Монюшко походив зі знатної родини. Його батько (Чеслав) та дядько (Іґнацій) служили в армії Наполеона. Інші його дядьки мали академічні досягнення: Казимир був юристом (і ботаніком-аматором), Александр заглиблювався в таємниці класичної філології. Його дядько, Домінік Монюшко, був, скажімо так, соціальним експериментатором – він розділив свій маєток між селянами, дав кожному землю й побудував сільські школи, які сам утримував. Це не дуже подобалося його оточенню, і ніхто не виявив бажання продовжити його справу. Помер у 1848 році, за 16 років до скасування панщини в Польському королівстві.
Листівки з ілюстраціями Адама Сетковича до «Гальки» Станіслава Монюшка, 1939, фот. Polona.pl
Станіслав Монюшко, в певному сенсі, був схожий на свого дядька Домініка, принаймні коли йшлося про порушення суспільних норм. На початку своєї кар'єри він працював органістом у вільнюському костелі. Шляхта вважала цю посаду міщанською, негідною свого статусу. До того ж церковні органісти зазвичай не були віртуозами, а Монюшко щойно повернувся з навчання в Пруссії. Він також давав уроки гри на фортепіано та брав активну участь в аматорських співочих гуртках. Ці події істотно вплинули на його подальше життя. Станіслав Монюшко залишив після себе багато органної музики. У першій постановці «Гальки», коротшій двоактній версії, відомій як вільнюська версія, брали участь його друзі музиканти-напіваматори.
Після переїзду до Варшави йому запропонували посаду диригента Великого театру. Було нелегко; варшавська інтелігенція сприймала його як митця з далекої Литви, периферії. Йому дуже допомагала підтримка місцевих меценатів мистецтва.
Де (за межами Польщі) виконували опери Монюшка?
C.T. Jasper, Йоанна Маліновська, «Галька/Гаїті. 18°48’05”N 72°23’01”W», 2015. Під час танцювального майстер-класу з мешканцями Казале, фот. . Bartosz Górka.
За життя Монюшко дочекався постановки своїх опер, зокрема «Гальки», в Братиславі, Празі, Москві й Санкт-Петербурзі. За «світову експансію» його творчості («Гальки» і «Зачарованого замку») відповідала Марія Фолтин, до 1974 року оперна співачка, а після втрати голосу – режисерка. Все почалося з «Гальки» в Гавані, потім були гастролі в США, Мексиці, Бразилії, Португалії, Іспанії, Швеції, Румунії, Болгарії і Туреччині. У її виставах найчастіше участь брали місцеві співаки, завжди одягнені в польські народні костюми.
Про неї згадував Цезарій Томашевський у виставі, показаній на фестивалі Opera Rara у Кракові. Ця практика надихнула Павла Пассіні, який вивіз «Гальку» до Казале, Гаїті, до села, де проживали нащадки польських легіонерів, яких Наполеон відправив для придушення місцевого повстання.
