Під кінець виставки ми потрапляємо до кінозалу, де демонструють фільм Дани Кавеліної «Сіра земля». У цій приголомшливій з погляду візуалізації ляльковій анімації є два головні герої. Один – поранений український солдат, який приходить до тями та усвідомлює, що він один залишився на полі бою – лінія фронту змістилася, колеги покинули його, а можливо, всі вони загинули? Другий персонаж фільму – корова з промислової ферми, яка прямує на забій, коли випадковий снаряд влучає у вантажівку, що її перевозила. Тварина знову здобула свободу. Але що робити з цією свободою? Солдат і корова починають свою подорож через охоплену війною країну. І саме цей постапокаліптичний ландшафт – страждальницька земля – стає третім головним героєм історії.
Де Джедаї?
Подорожуючи спустошеними прифронтовими землями з персонажами Кавеліної, читаючи художні книжки серед руїн, вдивляючись у темне небо, в якому гуркочуть дрони, важко не піддатися меланхолії. Як не парадоксально, чудові простори Музею сучасного мистецтва лише посилюють це відчуття. Ми ходимо крізь чисті білі куби, розглядаючи вражаючі інсталяції та великоформатні проєкції, але наступні роботи розповідають історії про невдалі революції, придушені повстання та втрачені надії. І може скластися враження, що, як і в 1990-х, наступає кінець історії, тільки навпаки: тепер це кінець демократії, яку поглинає тінь фашизації і бруталізації політичного життя. Якби ми були не на виставці, а у всесвіті «Зоряних війн», цей епізод міг би називатися «Імперія завдає удару у відповідь».
Раз ми вже звертаємося до метафори Джорджа Лукаса, чи можемо сподіватися на «Повернення Джедая» після цього темного часу? І чи могли б митці зіграти роль галактичних лицарів світла?
На це питання немає простої відповіді. На виставці в Музеї сучасного мистецтва можна побачити ефектну інсталяцію, яку створила зіркова німецька мисткиня Гіто Штаєрль разом із Філіпом Ґоллом та Олексієм Радинським. Зала музею заповнена величезним, заплутаним трубопроводом. На ньому можна сидіти й дивитися п’ятиканальну проєкцію. Фільм – своєрідний художній показ залежності Німеччини від російських енергоносіїв. Розповідь починається з 1980-х років, від краху СРСР, а її кульмінацією є афера з «Північним потоком». Команда Штаєрль досліджує небезпечні зв'язки між капіталізмом та імперіалізмом, а також мистецтвом, оскільки німецько-російський бізнес декорували культурними заходами та виставками, проплаченими енергопостачальними компаніями обох країн.
Nihil novi! Мистецтво не є невинним – ми це знаємо вже давно. Чудово, що Хіто Штаєрль показує те, як музеї та митців приручають, вплутуючи їх у декорування угод між політиками й капіталом, за яким стоїть авторитарний режим. Але і про це нам відомо не від сьогодні. Робота німецької художниці, та й загалом показане на виставці «Близький Схід, Далекий Захід» мистецтво, не встигає за подіями. Художники й художниці намагаються картографувати, документувати та зображувати зони конфліктів, насильство та несправедливість, але вони не можуть поспівати за усім цим: гарячих точок надто багато, щоб всіх їх показати. Імперія завдає удару у відповідь, «лицарі-джедаї» переходять до оборони.