Вальдемар Татарчук: «Під час війни мистецтво будує соціальну стійкість»

waldermar_tatarczuk_fot_jakub_orzechowski_2022_jo220218_1821123-s.jpg, default, Вальдемар Татарчук, фот. Jakub Orzechowski / Agencja Wyborcza, Вальдемар Татарчук: «Під час війни мистецтво будує соціальну стійкість»

#стиль життя

Про концепцію польсько-української виставки «Різні місця», що розпочинається в Києві, і роль мистецтва під обстрілами розмовляємо з мистецтвознавцем Вальдемаром Татарчуком.

27 червня 2025 року в Національному художньому музеї України відкривається виставка, що ставить просте, але болюче запитання: яким було мистецтво до війни – і що з ним стало після? «Різні місця» – це спільний польсько-український проєкт про силу творчості в час, коли руйнуються міста й біографії. Про виставку, яка об'єднує художників у військовій формі, відеоінсталяцію з хвилиною мовчання та війну як головного адресата мистецтва, ми говоримо з одним із її кураторів Вальдемаром Татарчуком, директором люблінської галереї «Лабіринт».

Як виникла ідея виставки «Різні місця»?

Це дуже довга історія, але я почну з недавнього часу. Я співпрацюю з українською мистецькою спільнотою вже майже 20 років, і ця співпраця посилилася з початком повномасштабної російської агресії. Я дуже часто буваю в Україні і намагаюся бути в постійному контакті з художниками, художницями, кураторами, кураторками, інституціями, різними місцями.

Для мене це дуже важливо, і з цього також виник попередній проєкт, виставка в галереї «Лабіринт» два роки тому в рамках Київської бієнале 2023. Тоді через війну ця подія не відбулася в Києві, а проходила в різних містах. Лише одна з виставок була в Києві, а інші – в Івано-Франківську, Ужгороді та головна виставка у Відні. Спершу планувалося, що у Польщі відбудеться лише конференція представників українських музеїв, але я запропонував організаторам зробити виставку в Любліні. Вони охоче погодилися, і тоді я почав думати над програмою. Вона виникла досить швидко і полягала у тому, аби показати твори митців і мисткинь, що служать у Збройних Силах України.

Плакат виставки «Різні місця», фот. рекламні матеріали

Мій безпосередній мотив був особистим. Двоє моїх близьких друзів — Павло Ковач і Денис Панкратов приблизно тоді вступили до лав ЗСУ. Павло був першим художником, з яким я поділився ідеєю цієї виставки. Я поїхав до нього у військову частину в Яворові, розповів, що планую, і його першою реакцією було: «Яка виставка? Тепер у мене зовсім інша робота, я не займаюся мистецтвом». Втім, він незабаром погодився, а його слова надихнули мене назвати виставку «Це лише виставка». Ідея полягала у тому, що для митців, які нині в армії або ж є військовими медиками, волонтерами, мистецтво відступило на другий план — головним заняттям став захист країни.

Виставка відкривалася у кілька етапів і на останньому до неї приєдналися польські митці та мисткині. На це відкриття приїхала віцедиректорка Національного художнього музею України Оксана Баршинова. Виставка справила на неї велике враження, і тоді виникла ідея перенести її до Києва.

Варто зазначити, що з Національним музеєм я та «Лабіринт» вже співпрацювали: у 2015‑му ми зробили там польсько‑українську виставку, присвячену військовій іконографії «Imagination. Reality». Тоді відчувалася різниця у сприйнятті війни між польськими й українськими митцями. Для нас вона була радше абстракцією, натомість в Україні війна тривала вже рік, на той час уже відбулося російське вторгнення в Донецьку та Луганську області, анексія Криму. Це був початок війни, яка в Україні вже була реальністю; роботи українців були інакшими, збагаченими воєнним досвідом.

Назва виставки навіяна твором композитора Стіва Райха «Different Trains», що має три частини: «До війни», «Під час війни» і «Після війни». Ваша виставка матиме лише дві?

Так, виставка складається з двох частин: «До війни» та «Під час війни». Перша відкривається у червні, друга – в листопаді.

Моніка Сосновська, «Каркас для смітника», сталь, фот. рекламні матеріали виставки «Різні місця»

Я давно знав твір Стіва Райха «Different Trains», але не заглиблювався у його зміст. Тепер, готуючи цю виставку, я переосмислив досвід десятирічної давності з проєктом «Imagination. Reality» – про війну уявлювану й реальну – і зрозумів: ми справді в різних місцях.

Як і Райх, який усвідомив, що якби дитинство провів не у США, а в Європі, то їздив би зовсім іншими потягами. Під час Другої світової він часто мандрував між Лос‑Анджелесом і Нью‑Йорком, бо мати жила у одному місті, а батько – в другому. І вже будучи дорослим він усвідомив, що якби він жив у Європі, то лише раз проїхав би потягом – до німецького концтабору (Райх походить з єврейської родини – прим.пер.). Це й було усвідомлення різних місць – по-перше, географічних, а по-друге, різних місць у часі.

На першій виставці ми покажемо роботи шістьох польських митців і мисткинь, створені до 2022 року, тобто до повномасштабної війни. Мені йшлося про те, аби показати, яким було мистецтво тоді: чи відчували ми загрозу, чи ні, чи було усвідомлення того, що наближається війна. І водночас для мене було важливо зробити виставку позитивною. Експонуючи роботи створені до 2022 року ми показуємо мистецтво, яким хотіли б бачити його тепер: аби воно не мусило займатися війною. Митці реагують на те, що діється навколо них й ми хотіли б, аби це не була війна.

Як, на вашу думку, цю виставку сприйматимуть у Києві? Чи люди під обстрілами спроможні думати про мистецтво?

Picture display

standardowy (864px desktop)

Вальдемар Татарчук, фот. Jakub Orzechowski / Agencja Wyborcza

Picture image

waldermar_tatarczuk_fot_jakub_orzechowski_2022_jo220218_1821104-s.jpg

Я дуже часто чую це питання у Польщі. Мовляв, як можна цікавитися мистецтвом, виставками, спектаклями під час війни? А виявляється, що мистецтво у цей час є дуже важливим – як для митців, так і для глядачів. Мені здається, що це спосіб формування соціальної стійкості, що мистецтво втілює цінності, за які ми боремося, за які борються українці і вся Україна.

Це не просто боротьба за фрагмент території, шматок землі, більший чи менший. Це, звичайно, боротьба за збереження державності, але ця державність складається з дуже багатьох речей, багатьох цінностей, які Росія заперечує. Наприклад, всюдисущий контроль, заперечення будь-яких громадянських свобод – все це зустрічає абсолютне неприйняття в Україні. Українці люблять свободу, і доказів цього чимало. А мистецтво є саме таким проявом свободи, і я гадаю, що також сили; важливо, що художники зараз, під час повномасштабної війни, є дуже активними.

В першій частині виставки будуть роботи польських художників, створені до 2022 року, а в другій – українських, створені після початку повномасштабного вторгнення?

У першій частині виставки також будуть представлені українські художники, ті, які перебувають у Збройних Силах України або є волонтерами. У другій – цей спектр буде ще ширшим, там також будуть художники, які служили в армії, які на даний момент вже є ветеранами. А ще українські художниці, які підтримують армію різними способами.

Я маю на увазі, зокрема, Жанну Кадирову, яка має серію робіт під назвою «Паляниця». Це кам'яні хліби, які продаються по всьому світу, і всі кошти від продажу цих робіт йдуть на підтримку армії. А на цій першій виставці я відзначу присутність цих українських художників символічно – як частину відеоінсталяції, в якій, до речі, будуть також польські митці та мисткині, що беруть участь у виставці.

Відеоінсталяція буде хвилиною мовчання?

Так, це має бути хвилина мовчання, яка пов'язана з цим звичаєм, що був започаткований в Україні три роки тому. Йдеться про хвилину мовчання о дев'ятій ранку. Тому я попросив усіх художників з Польщі та шістьох українських зняти відео з хвилиною мовчання. Я хотів, аби ця інсталяція об'єднала дві сторони, польську та українську. Водночас це данина пам'яті для тих, хто загинув від рук росіян під час бойових дій, і не тільки.

Нам також ішлося про те, аби ця виставка відзначила завершення польського головування в Європейському Союзі. Для мене і співорганізаторів важливою була присутність польського мистецтва в Україні, оскільки протягом останніх трьох років у цій країні відбулося дуже мало проєктів за участі закордонних митців. Це перший проєкт, в якому праці польських художників й художниць будуть представлені в Україні, що важливо як для мене, так і для співорганізаторів: Польського інституту в Києві, Інституту Адама Міцкевича та Національного художнього музею України в Києві.

Художники та художниці з Польщі, що беруть участь у виставці «Різні місця»: Мирослав Балка, Барбара Грика, Катажина Козира, Кароль Радзішевський, Вільгельм Сасналь, Моніка Сосновська.

Художники та художниці з України, що беруть участь у виставці «Різні місця»: Євген Арлов, Давид Чичкан, Євген Коршунов, Павло Ковач, Денис Панкратов, Макс Роботов.
Художники та художниці з Польщі, що беруть участь у проєкті «The Sky Is Open»: Мирослав Балка, Якуб Цєнжкі, Ельжбєта Яблонська, Катажина Краковяк, Кароль Радзішевський, Йоанна Райковська, Ядвіґа Савіцька, Моніка Сосновська, Вільгельм Саснал, Маріуш Таркавян.
Художники та художниці з України, що беруть участь у проєкті «The Sky Is Open»: Давид Чичкан, Ярослав Футимський, Микита Кадан, Жанна Кадирова, Тарас Каменной, Kinderalbum.

Куратори: Оксана Баршинова (Україна) та Вальдемар Татарчук (Польща).

Співорганізатори: Галерея Лабіринт, Інститут Адама Міцкевича, Польський Інститут у Києві.

Мова Ukrainian