У свою чергу мандрівник, художник і етнограф Олександр Ляшенко (1883-1944), у міжвоєнний період був пов’язаний із Влоцлавком, що в регіоні Куяви, де й похований на міському кладовищі (поле 66, сектор R3, ряд 8). У 1920-1930-х роках цей емігрант з України був відомий як один із небагатьох польських митців, що займалися «екзотичними темами» (Африкою та Близьким Сходом).
Коли мова йде про поховання українських культурних діячів, не можна не згадати могили людей, пов’язаних із музично-театальним життям міжвоєнної еміграції.
Наприклад, у Варшаві на православному кладовищі на Волі є могила Олександра Пухальського (1900-1943), поручника армії УНР, співака, учасника Військового хору армії УНР (поле 18-1-3 ). У цьому ж некрополі похований диригент, громадський діяч і педагог Петро Доманчук (1902-1973), який багато років керував українськими православними церковними хорами в Польщі та редагував україномовний православний церковний календар (поле 32-1-29).
На цвинтарі в Кентшині (Вармінсько-Мазурське воєводство) знаходиться могила Андрія Дмитренка (1898-1967), вояка Армії УНР, організатора українського емігрантського хору в Торуні, а після війни диригента церковного хору.
У свою чергу, на православному кладовищі в містечку Кліщелі (Підляське воєводство, Гайнівський повіт) є могила воїна Армії УНР Олександра Щербаня (1898-1984). З юних літ був пов’язаний з українським театром, зокрема: з театральною групою Армії УНР, Українським об’їздним театром та аматорським театром у Кліщелях. На тому ж цвинтарі протягом чотирьох десятиріч була могила ще одного солдата Армії УНР – Андрія Німого (1900-1972). Німий був непересічним громадсько-культурним діячем, який у повоєнні роки наполегливо домагався навчання української мови у школах на Підляшші, а також організатором українського драматичного самодіяльного гуртка в Кліщелях. На його могилі стояв пам'ятник увінчаний козацьким хрестом. Декілька років тому нащадки цього діяча перепоховали його прах в іншому місці.
У свою чергу в Лодзі, на православній частині цвинтаря Доли, поховані театральні актори Марта Корнилецька (1898-1942) і Анатолій Корнилецький (1898-1944), які були одружені. У 1919 році Анатоль пішов добровольцем до української армії, а в міжвоєнний період створив Український об’їздний театр, який виступав по цілій Польщі. У цьому театрі грала і його дружина Марта. На її могилі напис: «Артистка української сцени. Спи спокійно люба, єдина. Хай сниться Тобі Україна»
Література: Aleksander Kolańczuk, Ukraińscy emigranci polityczni w życiu naukowym, kulturalnym, społecznym i gospodarczym w II RP, Przemyśl 2017; Aleksander Kolańczuk, „Umarli, aby zmartwychwstała Ukraina”. Uczestnicy ukraińskich walk niepodległościowych w latach 1917-1921 – miejsca pamięci w Polsce, Przemyśl 2015; Roman Szagała, Aleksander Kolańczuk, Cmentarz prawosławny na Woli w Warszawie. Groby ukraińskie, Warszawa 2002; Roman Szagała, Emilian Wiszka, Ukraińcy w Warszawie, Toruń-Warszawa 2010; Tadeusz Filar, U stóp królewskiego Wawelu. Społeczność ukraińska w Krakowie w latach 1918-1939, Kraków 2004; Emilian Wiszka, Emigracja ukraiska w Polsce. 1920-1939, Toruń 2005; Роман Коваль, Віктор Моренець, «Подєбрадський полк» Армії УНР, т.1, Київ 2015; Армія за дротами, Ред. Віктор Моренець, Київ 2018.