Від вигнання з Перемишля Уляну Кравченко врятувала польська діячка type:name]

Від вигнання з Перемишля Уляну Кравченко врятувала польська діячка

ulana_krawczenko_w_swoim_gabinecie_w_przemyslu_lata_30._archiwum_ojcow_bazylianow_w_warszawie.jpg, default, Уляна Кравченко у своєму робочому кабінеті в Перемишлі, 1930-ті роки. фот. Архів Отців Василіан у Варшаві, center, #000000

#мова і література

#спадщина

Після Другої світової війни українську письменницю Уляну Кравченко, яка мешкала в Перемишлі, хотіли депортувати в СРСР. На допомогу старенькій поетці прийшла її приятелька-полька Гелена Гординська-Стіберова, відома своєю багаторічною діяльністю в польських патріотичних та жіночих організаціях. Архівні документи, що зберігаються у варшавському монастирі Отців Василіан відхиляють завісу над цією маловідомою історією.

Золоту осінь свого життя класик української літератури Уляна Кравченко доживала у Перемишлі. В місті над Сяном письменниця мешкала 27 років – з 1920 аж до своєї смерті в березні 1947. Тут вона написала кілька важливих автобіографічних книжок, сотні ліричних і патріотичних поезій, десятки публіцистичних текстів та спогадів. Перемиський період – надзвичайно важливий у життєписі Уляни Кравченко, та небагато хто знає, що його завершення могло стати для неї вельми драматичним. І мабуть, так би й сталося, якби в перебіг подій не втрутилася польська приятелька української письменниці...

Трагічний привід переїзду до Перемишля

До Перемишля Уляна Кравченко перебралася невдовзі після виходу на пенсію, пропрацювавши вчителькою народних шкіл 37 років. Як свідчать архівні матеріали, збережені в Інституті літератури НАН України та в монастирі Отців Василіан у Варшаві, поштовхом до переїзду Уляни Кравченко із села Солець (нині – частина м. Стебник) до Перемишля стала трагічна смерть її сина Юрія (поль. Єжи ) Нєментовського. 29-річний офіцер, поет та художник загинув у м. Яворів в одному з епізодів польсько-української війни пізньої осені 1918 року. Юрій, поляк по батькові, відстоював польську державність, тож поліг від пострілу українського бійця.

Thumbnail — Юрій (Єжи) Нєментовський, син Уляни Кравченко, 1910-ті роки. фот. Архів Отців Василіан у Варшаві

Немолода на той час письменниця, на українській патріотичній поезії якої виховувалися майбутні січові стрільці, дуже важко пережила такий жахливий фінал синового життя. Зберегти душевну рівновагу та відновити творчий потенціал допомогла одна з її двох доньок – Юлія-Валерія Нєментовська. Вона переконала матір перебратися із осиротілого Сольця до свого перемиського помешкання. Поряд із молодшою донькою, яку в родині Нєментовських лагідно називали Нусею, письменниця провела майже три десятиліття.

У міжвоєнний період Уляна Кравченко вела доволі активну й різноманітну діяльність. Протягом 1920-1930-х років з допомогою своєї доньки та незмінної секретарки Юлії-Валерії письменниця редагувала й перевидавала ранні твори, писали спогади та поезію, брала активну участь у жіночому русі. Втім, небагато відомо про останні роки її життя, особливо після 1939 року, коли Перемишль спершу опинився під радянською окупацією, згодом – під німецькою, а відтак став прикордонним містом комуністичної Польщі. Частково світло на цей пізній період біографії Уляни Кравченко проливають архівні документи.

Цікаво, що в тогочасних офіційних посвідченнях, довідках та службовій переписці маємо до діла фактично з трьома її прізвищами. У польських документах вона фігурує як Юлія Нєментовська (Julia Niementowska), тобто під прізвищем свого чоловіка Яна Нєментовського, польського шляхтича з яким одружилася в 1886 році. Натомість радянські чиновники водночас із справжнім прізвищем в українізованій версії («Юлія Юліанівна Німентовська») використовували й творчий псевдонім письменниці, подекуди додаючи до нього «по батькові». Таким чином серед архівних матеріалів трапляються такі курйозні варіанти як Уляна Юліївна Кравченко, Кравченко-Німентовська, а то й просто – тов. У. Кравченко. Іноді в тодішніх документах, особливо церковних, видніє й дівоче прізвище письменниці – Шнайдер.

«Радянська письменниця»

У Варшаві збереглися матеріали, які розповідають про те, як радянська влада намагалася інструментально використати авторитет старенької письменниці з пропагандистською метою. Невдовзі після приходу Червоної армії до міста над Сяном, працівники комуністичного ідеологічного апарату почали творити Уляні Кравченко ореол пролетарської письменниці та атеїстки, яка «радо привітала радянську владу». Варто згадати, що в той час схожа ситуація мала місце на щойно приєднаній до СРСР Буковині, де комуністична пропаганда намагалася використати ім’я іншої літньої української письменниці – Ольги Кобилянської. У 1941 році в радянському Києві видали «Вибрані поезії» Уляни Кравченко з «ідеологічно правильною» передмовою. «І ось 80-річна Уляна Кравченко побачила те, про що мріяла – Червона Армія знищила штучний кордон і принесла на своїх прапорах щастя народові», – написав у вступі до збірки радянський критик Євген Адельгейм. Томик поезій відкриває вірш присвячений Ользі Кобилянській. У ньому – вітання «сестрі», яка після приходу на Буковину Червоної армії опинилися в оточенні «братів з Радбатьківщини» і насолоджується чарівним запахом «цвіту правди й волі». Беручи до уваги кострубатість та ідеологічну заангажованість цих абияк заримованих рядків, важко повірити, що Уляна Кравченка сама писала такі «перли». Судячи з усього, радянський міф про літніх українських письменниць у Перемишлі та Чернівцях, які палко вітали радянську владу, був одним із знарядь легітимізації агресивної політики СРСР.

Своєрідною платою Уляні Кравченко за її новий «радянський імідж» був депутатський статус та персональна щомісячна пенсія. 16 грудня 1940 року 80-річну письменницю обрали, а фактично призначили депутатам «Перемишльської міської ради депутатів трудящих». До речі, у посвідці, виданій новообраній депутатці, вона фігурує не під справжнім прізвищем, а як «товариш Кравченко Уляна Юлівна». Про те, що «депутатство» немічної літньої жінки було досить умовним свідчить протокол рішення Перемишльського міськвиконкому від 26 березня 1941. У ньому йдеться про «прикуту до ліжка» письменницю, яка хворіла на запалення легень. Аби забезпечити їй «зовнішній зв’язок» міська влада постановила встановити у помешканні Уляни Кравченко телефон.

Восени 1940 року львівська організація Спілки радянських письменників полагодила для поетки з Перемишля персональну щомісячну пенсію у розмірі 300 рублів та одноразову грошову допомогу 500 рублів (середньомісячна зарплатня радянських службовців та робітників у 1940 році – 339 рублів). Необхідність надання такої пенсії Уляні Кравченко обґрунтовував Олекса Десняк, відповідальний секретар письменницької організації. В листі до Дрогобицького облсоцзабезу (Перемишль був містом Дрогобицької області) він писав, що свого часу Уляна Кравченко «за поширювання соціаліcтичних ідей та безбожництво була усунена з державної посади, навіть покинула родину». Так комуністична пропагандистська машина «ліпила» зі старенької поетки когось, ким вона насправді не була. Новоспечену «радянську письменницю» тодішня влада вшановувала в дусі притаманних тій добі стандартів. Скажімо, в березні 1941 р. міський відділ народної освіти включив у план заходів з нагоди «Міжнародного Комуністичного Жіночого Дня» відвідини письменниці дітьми з перемишльських дитсадків. По двоє-троє дітей із кожного дитсадка разом із виховательками в організованому порядку мали відвідати «тов. Уляну Кравченко» в її помешканні.

За німецької окупації старенькій поетці, яка опинилася без засобів на існування, допомагали її друзі-літератори. Вже 6 жовтня 1941 року Спілка українських письменників у Львові видала їй німецькомовне посвідчення в якому підтвердила, що Уляна Кравченко є відомою українською письменницею. Організація просила окупаційну німецьку владу надати їй допомогу. Документ підписали голова спілки Василь Пачовський та відповідальний секретар Володимир Шаян. Згодом схожу посвідку Уляна Кравченко отримала від Українського центрального комітету в Генеральному губернаторстві. Літературно-мистецький клуб, який діяв при цьому комітеті підтвердив, що Уляна Кравченко є письменницею, тож може отримувати допомогу від «уряду праці». Та навряд чи сподівалася письменниця, що останні роки її довгого життя будуть затьмарені новими тривогами.

Письменницю хотіли виселити в рамках «обміну населенням»

В матеріалах з особистого архіву Уляни Кравченко збереглося кілька промовистих документів, датованих кінцем 1945 – початком 1946 рр. З них виникає, що повоєнна польська влада збиралася депортувати письменницю та її доньку в СРСР – так як це було зроблено з більшістю місцевого українського населення (у рамках т. зв. обміну населенням). Хтозна, як склалася б доля двох самотніх жінок, якби не допомога їхньої впливової польської приятельки.

У ті трагічні для польських українців роки ангелом-хоронителем Юлії та Юлії-Валерії Нєментовських стала Гелена Гординська-Стіберова (Helena Hordyńska-Stieberowa, 1877-1952) – польська громадська і жіноча діячка, яка в міжвоєнний період стала першою жінкою-депутатом Перемишльської міської ради (1928 р.). У другій половині 1920-х Гординська-Стіберова палко підтримувала політику Юзефа Пілсудського та його концепцію «моральної санації» , тобто оздоровлення суспільного життя. У 1928 році вона очолила міську організацію Ліги жінок, котра пропагувала тип жінки-активістки, а також ідею «санації». Саме тому в Перемишлі діячці дали прізвисько «бабка санації» (babкa sanacji). Треба зазначити, що «ендецькі» перемиські середовища Гординську-Стіберову не любили.

Після Другої світової Гординська-Штіберова очолювала міське відділення парамілітарної організації Товариство приятелів солдата. Цю структуру в 1945 році створив уряд народної Польщі як організацію «високої корисності» (wyższej użyteczności) в системі цивільної оборони держави. Не дивно, що слово на захист українок, яких могли депортувати, з уст такої авторитетної особи як Гординська-Штіберова було вагомим аргументом для комісій, які укладали списки на виселення до СРСР. У варшавській частині архіву Уляни Кравченко збереглися два «посвідчення» видані їй та її доньці «презескою» Товариства приятелів солдатів. В обидвох – формулювання, які мали довести непричетність матері і доньки Нєментовських до політики.

Picture display

standardowy [760 px]

Посвідчення, видане Геленою Гординською-Штіберовою Уляні Кравченко та її доньці Юлії Нєментовській. фот. Архів Отців Василіан у Варшаві

Picture image

zaswiadczenie_wydane_dla_ulany_krawczenko_przez_heleny_stieberowa_-_archiwum_ojcow_bazylianow_w_warszawie.jpg

Особливий наголос зроблено на польській складовій цієї сім’ї та її заслугах перед Польщею. Зокрема у документі сказано: «Запевняю, що я 25 років знаю п. Юлію Нєментовську, як і її доньку п. Юлію-Валерію Нєментовську, які мешкають на вул. Паркова №9. Це мішана сім’я, я вже в 1897 р. знала чоловіка п. Нєментовської, покійного Яна Нєментовського, поляка, як керівника школи у Трускавці. Знала я також єдиного сина п. Нєментовської Єжи Нєментовського, учасника битв за Незалежність Польщі під час першої світової війни, вбитого українською бандою. Він загинув у Яворові 28 листопада 1918 р. на посту члена громадянської міліції. Обидві пані мають тісний зв’язок з польською національністю, залишилися їй вірними і крім праці в літературі жодна політика їх не цікавила».

12 лютого 1946 року Гелена Гординська-Штіберова офіційним листом повідомляє «громадянок» Нєментовських, що Товариство приятелів солдата звернулося до воєводської влади з проханням про те, аби жінок залишили в Перемишлі («o pozostanie was w Przemyślu»). Мовляв, товариство зробило це з огляду на заслуги матері і доньки перед Польщею, а також зважаючи на заслуги загиблого Єжи Нєментовського. На той час, зазначено в документі, розгляд прохання тривав. Поки справу розглядали, Гординська-Штіберова дала ще одну довідку своїм підопічним. У ній діячка знову перелічує заслуги Нєментовських і наголошує на їхній лояльності до Польщі. Можна припустити, що вона це зробила з огляду на тодішню ситуацію в регіоні, де тривали масові депортації українців до СРСР. У цьому ж документі Гординська-Штіберова наголошує: «Беру на себе усю повноту відповідальності за цю сім’ю».

Судячи з того як склалася подальша доля Нєментовських, старання їхньої приятельки увінчалися успіхом. У серпні 1946 року Уляна Кравченко отримала польське пенсійне посвідчення, яке надавало їй пільги під час користування державним транспортом. А через рік після того як Гординська-Штіберова ручалася перед владою за письменницю та її доньку, 88-літня Уляна Кравченко відійшла у вічність. Вона померла 5 березня 1947 року в місті, де провела золоту осінь свого довгого життя. До сумнозвісної акції Вісла залишалося трохи більше місяця.

Picture display

standardowy [760 px]

Лист Гелени Гординської-Стіберової до Юлії Нєментовської зі словами співчуття з приводу смерті Уляни Кравченко. фот. Архів Отців Василіан у Варшаві

Picture image

wyrazy_wspolczucia_dla_julii_niementowskiej_od_heleny_stieberowej_-_archiwum_ojcow_bazylianow_w_warszawie.jpg

Після похорону матері Валерія Нєментовська отримала від Гелени Гординської-Cтіберової промовистого листа із словами співчуття. У ньому, зокрема, є такі рядки: «Дорога пані! Нехай Ваші страждання полегшить свідомість того, що Ваша Мати пішла від нас як чиста і світла людина, яка вічно житиме в українському народі! Але й у польському народі Вона заслужила на справжню симпатію та повагу! Честь її пам’яті!».

Гелена Гординська-Cтіберова, яка стала ангелом-хоронителем для Уляни Кравченко в останні роки її життя, пережила свою підопічну на 5 років й померла у міському шпиталі Перемишля.

Автор: Руслана Крамар

Мова Ukrainian

Гелена Гординська-Стіберова