Син княгині разом із дружиною, ймовірно, особисто просив у папи допомоги для родини вигнанців із Києва. Ярополк Ізяславович знову з’являється на мініатюрі із зображенням коронації його та Кунеґунди Христом, який сидить на троні. На інших ілюстраціях відображено народження Ісуса, розп’яття та Марію з Дитям. Молитовник Ґертруди є, можливо, першим таким яскравим вшануванням материнства в польській літературній традиції.
Авторка кодексу говорить як мати і як жінка в першій особі, використовуючи слово ego (лат. «я»), що широко застосовувалося в середньовічних приватних молитвах для позначення кожного християнина. Новаторством, безумовно, є згадка власного імені, що свідчить про усвідомлене й індивідуальне звернення до Бога. Ґертруда називає себе також «служницею», «жалюгідною служницею», «негідною служницею» і навіть «рабинею».
Ґертруда справді потрапила в рабство. Після смерті Ізяслава за вдовою почав доглядати їхній наймолодший син Ярополк, який правив у Турові та Володимирі. Його конфлікт із колишнім союзником Мономахом призвів до ув’язнення княгині. Зрештою було укладено мир, і Ґертруда отримала свободу близько 1086 року. Незабаром її улюбленого сина було вбито, а київський трон зайняв Святополк Ізяславович. Ґертруда, ймовірно, більше не написала жодної молитви. Вона прожила майже 86 років.
Переклад: Марія Шагурі
Джерела: Grażyna Borkowska, Małgorzata Czermińska, Ursula Phillips, "Pisarki polskie od średniowiecza do współczesności. Przewodnik", Gdańsk 2000; Bożena Listkowska, "Gertruda Mieszkówna i jej modlitwy", Warszawa 2010; Teresa Michałowska, "Ego Gertruda", Warszawa 2001; gertruda.eu