польські архітектори у Харкові

Залізобетон і «готичні» шпилі: будівлі польських архітекторів у Харкові

stacja_selekcyjna_1913_architekt_zdzyslaw_harmanskij._charkow_heroiv_charkow_avenue_142._fot._wikipedia.jpg, default, Селекційна станція (1913 р.), архітектор – Здислав Харманський. Харків, пр. Героїв Харкова, 142. Фот. публічне надбання, Залізобетон і «готичні» шпилі: будівлі польських архітекторів у Харкові

#архітектура

#історія

Як українське прикордонне місто розбудовували у ХІХ столітті та яку роль у цьому зіграли архітектори польського походження.

Харків від початку заснування був відкритим містом, який притягував різних фахівців як простір можливостей. У ХІХ столітті в Харкові працювали й архітектори польського походження. Їхні імена з різних причин мало відомі і в Польщі, і в Україні: Болеслав Міхаловський (1830–1909), Здислав Харманський (1859–1924), Віктор Величко (1864–1923), Олександр Ржепишевський (1879–1930). Спроєктовані ними будинки розміщені на центральних вулицях Харкова: Сумській, Університетській, провулку Театральному, Полтавському шляху.

Усі вони здобули вищу освіту в Російській імперії, в місті Санкт-Петербург. Архітектурознавець Денис Вітченко наголошує на тому, що це була освіта різного рівня:

Петербург був основним місцем, де здобували архітектурну освіту в Російській імперії. Віктор Величко закінчив Академію мистецтв, а решта архітекторів – Інститут цивільних інженерів. Академія мистецтв орієнтувалася на підготовку архітекторів-знавців античної архітектури та її проявів у Європі від Ренесансу до класицизму. Випускники інституту цивільних інженерів орієнтувалися на задоволення практичних потреб, фактично вони були інженерами з архітектурними знаннями.

Польський історик Артур Кіяс, професор Університету Адама Міцкевича в Познані, автор словника про поляків на території Російської імперії, вважає, що Петербург був надто дорогим для поляків, а Москва – надто шовіністичною, тому вони не залишалися там. Складні обставини на малій батьківщині, зокрема поразка Листопадового (1830–1831 рр.) і Січневого (1863–1864 рр.) повстань, очевидно, також не сприяли поверненню на рідні землі. Тому вони свого часу обрали саме Харків, де брали активну участь у розбудові міста в другій половині ХІХ століття.

Яким у цей час був Харків? Історик і краєзнавець Андрій Парамонов розповідає, що головними перевагами міста було вигідне для торгівлі та обміну досвідом прикордонне розташування, розбудова залізничних комунікацій і навчальні заклади:

Харків завжди потужно розвивався. Коли він був центром полку, це було велике село. Ще на початку XVIII – в сер. XVIII століття його переважали і Охтирка, яка була другим містом на Лівобережжі після Ніжина, і Суми, і Валки. Але Харків зрештою переважив двома речами. По-перше, це потужна торгівля, можливість перевозити різні товари з півдня на північ, з півночі на південь. Харків був перевантажним пунктом то для армії, то для товарів цивільного призначення. Слобожанин завжди був готовий і воювати, і землю орати. По-друге, це духовний колегіум, який було засновано на початку XVIII століття. Потім з’явився університет. Торгівля й надалі розвивалася. Харків був губернським містом з потужним ярмарком. Отже, спочатку перевагами Харкова були торгівля і студентство, а потім новий поштовх дала поява залізниці.

Ярмарки відбувались у центрі міста, там було гамірно, тож еліта міста зводила собі будинки в інших, тихіших місцях. Розбудову Харкова обмежувало також те, що велика частина земель з північного боку належала університету, а з південного – родині Квіток. Однак, як розповідає Андрій Парамонов, усе змінилось у другій половині ХІХ століття:

У другій половині ХІХ століття Харків мав змогу розвиватися в будь-який бік. Ярмарки почали переносити на інші майдани – і так звільнили центр. На Сумській, що раніше була просто дорогою на Суми, з’явилася Харківська губернська земська управа, туди перейшла також частина інших офіційних установ і зрештою довкола почав розбудовуватися новий, елітний район.

До цього часу в Харкові вже розробили план міста як губернії. Першим міським архітектором був Андрій Тон (1800–1858). Він викладав архітектуру в Харківському університеті, був членом міської будівельної комісії. Проте генеральний план міста розроблявся аж наприкінці ХІХ століття, і серед його співавторів був і архітектор польського походження – Болеслав Міхаловський.

Польський архітектор Болеслав Міхаловський (1830—1909). Фот. публічне надбання

Перед тим, як приїхати до Харкова, Міхаловський працював у Твері (Росія) та в Полтаві, де переважно займався благоустроєм, будівництвом мостів і залізничних шляхів. З особливих проєктів Міхаловського того часу – проєкт п’ятибанної церкви в Ромнах і реставрація маєтку Кочубеїв у Диканьці (на жаль, 1919 року маєток був знищений).

Професорка авторка виставки «Польські архітектори і Харків. Багатоголосся кам’яної мелодії» Любов Жванко розповідає, що на Полтавщині його діяльність була дуже різноманітна:

Десять років, з 1862 по 1871 рік, він працював у моїй рідній Полтаві. Я сама родом з Полтавської області і тепер розумію, що коли я навчалася в педагогічному інституті і ходила по центру Полтави, то будівлі, які я бачила, – це були будівлі, відбудовані за зразками Міхаловського. Адже реконструкцією будинків, збудованих ще на початку 19 століття, займався саме він.

Міхаловський у Полтаві займався і будівництвом приватних будинків, і перебудовою будинків, і благоустроєм. Також у Полтаві він зробив проєкт кірхи. Потім цей проєкт реалізував інший архітектор. Однак кірха в 1930-ті роки була знищена. Я порівнювала відновлений за картинкою макет цієї кірхи з костелом у Харкові і помітила деякі схожі моменти, деталі.

Picture display

standardowy (864px desktop)

Професорка Любов Жванко, авторка виставки "Польські архітектори і Харків. Багатоголосся кам’яної мелодії". Фот. Інститут Полоніка

Picture image

prof._lyubov_zhvanko_autor_wystawy_polscy_architekci_i_charkow._wiele_glosow_kamiennej_melodii._fot._instytut_polonik.jpg

Катедральний костел Внебовзяття Найсвятішої Марії Діви в Харкові (Харків, вул.Гоголя, 4), архітектор — Болеслав Міхаловський. Фот. Інститут Полоніка

До Харкова Міхаловський прибув у 1874 році і прожив тут 35 років аж до смерті. Тут він теж спочатку будував мости, зокрема на річках Лопань і Харків. Професорка Любов Жванко розповідає, що в Харкові збережено 26 будинків, зведених за його проєктами, і що більшість з них віднесені до пам’яток культури, а найвідомішим є, звісно, костел на вул. Гоголя:

Костел Міхаловського – це перлина неоготичної архітектури. Коли я працювала в архіві, я знайшла листування костельної ради, яка пропонувала Болеславу Міхаловському взятися за проєктування цього костелу. Польські громади в Російській імперії будували костели за власні кошти. Міхаловському запропонували 500 рублів винагороди. На що він відповів, що бачить, як багато поляків жертвують кошти на будівництво цього костелу, тож готовий пожертвувати свою працю, щоб цей костел повстав. Костел зберігся до нашого часу, і це особлива доля, бо багато костелів просто було знищено в часи сталінізму.

Будівля поряд з головним градусником Харкова на розі Сумської і Мечникова (зараз тут ресторація «Пузата хата», Сумська, 2), театр ім. Тараса Шевченка (Сумська, 9), радіотехнікум (Сумська, 18/20, раніше – Будинок з’їзду гірськопромисловців Півдня Росії), університет Котляревського (раніше – цукерковий магазин Жоржа Бормана, майдан Конституції, 11) – все це добре відомі харків’янам споруди в центрі міста, які проєктував Болеслав Міхаловський. Архітектор будував усе – від малих будинків до великих заводів. Любов Жванко розповідає:

Болеслав Міхаловський, окрім того, що будував кількаповерхові будинки, будинки на замовлення, будинки адміністративні, звів будівлю паровозобудівельного заводу в Харкові. А працюючи в архіві, я знайшла креслення будинку на вул. Конторській, 3. Це одноповерховий приватний будиночок, який до цього часу зберігся. Тобто ми можемо ніби визначити таку амплітуду діяльності Болеслава Міхаловського: від величезних будівель типу паровозобудівного заводу і костелу до малесеньких приватних будиночків.

Під керівництвом Міхаловського у 1893 році був також реконструйований театр на вулиці Сумській (зараз – Театр імені Т.Шевченка). Зовнішню і внутрішню обробку в цьому проєкті виконував архітектор Здислав Харманський, якому на той час було 34 роки. Харманський також мав польське походження і наприкінці життя повернувся у Варшаву. У Харкові він жив і працював з 1890 по 1917 роки, а перед цим – у Новочеркаську. Професорка Любов Жванко пояснює:

Саме Харків став тим місцем, де Харманський розкрив свій талант як архітектор. Про нього є 125 згадок на сторінках газети «Южний край». Про що ці згадки? Про його закордонні відрядження, про те, що він є головою комісії, про різні будівництва, зокрема про проєкт школи мистецтв в українському стилі. Цей проєкт відстоювали Євген Жуков і Микола Міхновський. Вони були гласними Харківської міської думи. І вони таки відстояли його. Так у Харкові з’явилася ця будівля, яка й сьогодні є еталонним зразком українського народного стилю в архітектурі

У харківський період своєї творчості Харманський працював у стилі українського модерну. Серед найвідоміших його будівель – Харківський іподром, Харківська сільськогосподарська селекційна станція (зараз – Інститут рослинництва і селекції генетики імені Василя Юр’єва, пр-т Героїв Харкова, 142), будинок і приватна клініка Мойсея Фабриканта (зараз – Будівля Харківської наукової медбібліотеки, пл. Поезії, 5), а також будинки на вул. Садовій, 11 і вул. Полтавський шлях, 35 (раніше – Торгове товариство гумової мануфактури «Трикутник» ) і 55. Після більшовицької окупації Харкова Здислав Харманський виїхав спочатку до Варшави, а потім до Вільнюса, де працював інженером і директором технічної школи. Любов Жванко розповідає:

У 1922 році він був скерований до Вільнюса , де став першим директором Державної технічної школи у тогочасному Вільно. Я була в цій будівлі, сфотографувала її. Фактично він був творцем цієї технічної школи у Вільнюсі. Він помер 6 серпня 1925 року. Я була на старому цвинтарі Роса, де він похований, і привезла йому на могилу торунське яблуко і краківські цукерки, як завжди робила моя бабуся.

Польський архітектор Віктор Величко. Фот. публічне надбання

Здислав Харманський під час свого харківського періоду співпрацював зі ще одним архітектором польського походження – Віктором Величком. Величко приїхав до Харкова на кілька років пізніше, ніж Харманський. Прізвище Величко нібито українське, але професорка Любов Жванко знайшла підтвердження його польського походження:

В архіві Варшавської архідієцезії я знайшла метричну книгу, де зафіксовано, що 8 липня 1864 року у Валеріана Величка народився син Хвалібок Віктор Величко, який був охрещений в костелі святого Александра у Варшаві. До речі, там же й одружувався Харманський. Тобто є абсолютне підтвердження того, що Віктор Величко був поляком, він народжений у Варшаві, навчався у Варшавській гімназії, а ще, до слова, його батько Валеріан Величко свого часу навчався на медичному факультеті Харківського університету.

Picture display

standardowy (864px desktop)

Будинок архітектора (Харків, вул. Дарвіна, 9), архітектор — Віктор Величко. Фот. публічне надбання

Picture image

dom_architekta_w_charkowie_architekt_wiktor_velychko._zdjecie_z_otwartych_zrodel.jpg

Віктор Величко ще в Петербурзі під час навчання познайомився з Олексієм Бекетовим і, очевидно, саме завдяки підтримці родини Бекетових приїхав у 1894 році до Харкова, де отримав посаду будівельного техніка в губерніальному управлінні Харківської губернії, а також архітектора Харківського навчального округу. Саме тому чимало навчальних закладів на Слобожанщині побудовані за його проєктами:

Це і будівлі навчальних закладів Харківської губернії, Воронезької губернії, Полтавської губернії, області війська Донського. Я знайшла навіть інформацію про те, що він будував будівлі в реальному училищі в Кременчуці. Усі ці будівлі збереглися до нашого часу. Також він збудував цілий комплекс будівель Харківського університету, ми можемо говорити про цілий ансамбль на вулиці Університетській: Університетська, 23, Університетська, 21 та Університетська, 27.

Віктор Величко будував білі будівлі в псевдокласичному стилі, а також православні церкви. У Харкові найвідомішим і найупізнаванішим є його власний будинок на вулиці Дарвіна, 31 (колишня Садово-Куликовська), де чимало будинків – це роботи його друга, архітектора Олексія Бекетова. Маєток Величків – двоповерховий дім з готичними шпилями зверху. Загалом же у Харкові на сьогодні збереглося 22 будинки, архітектор яких – Віктор Величко. Найвідомішим з них є так звана Вілла Рижова, зараз це Будинок Архітектора:

Цей будинок був збудований протягом одного року: у 1911–1912 рр. Чому так швидко, за один рік від проєкту, повстав цей будинок? Тому що цей будинок у Віктора Величка замовив один із заможних купців Павло Рижов. І це був подарунок на день народження його дружині Валерії Рижовій.

Архітектурознавець, архітектор-реставратор Денис Вітченко визначає стиль, у якому працював Величко, як класицизм:

Величко, на мою думку, за талантом не поступався Бекетову.

Поряд із маєтком Величків і будинками авторства Бекетова на вулиці Дарвіна (Садово-Куликовській) є будинок ще одного архітектора польського походження – Олександра Ржепишевського. Це будинок під номером 29. Він був зроблений для українського актора і режисера Миколи Синельникова.

На думку Дениса Вітченка, будинки Ржепишевського – найбільш оригінальні з усього ґрона польських архітекторів у Харкові:

Міхаловський – митець більш старшого покоління, його роботам притаманна, зокрема, стилістика неоренесансу, провідного напрямку в архітектурі другій половині ХІХ століття. Він також вкладається в контекст історизму, що раніше зневажливо називали еклектикою. Харманський разом з Сердюком долучився до творення в стилі українського архітектурного модерну (комплекс будівель Селекційної станції). Найбільш оригінальними, на мою думку, є твори Ржепишевського. Розроблені в дусі модерну, з елементами середньовічної та ренесансної архітектури північної Європи, вони дуже індивідуальні, яскраво самобутні. На почерк Ржепишевського схожі роботі Івана Тенне, він був працівником контори Ржепишевського, його партнером. Звісно, були стильові запозичення із європейських взірців, але місцеві умови, особливості роботи з матеріалами, деталізація вносили елементи оригінальності та регіонального колориту.

Ржепишевський прибув до Харкова в 1910 році. Разом з іншим архітектором, Миколою Васильєвим, вони створили ескіз Купецького банку, який переміг у конкурсі. На першому поверсі були крамниці й пошта, на другому і третьому – банк і музей, а на четвертому – готель «Асторія». Під час будівництва Купецького банку вперше було використано каркас із залізобетону, який зараз є символом Харкова. Так само із залізобетонною основою була і наступна будівля Ржепишевського в Харкові – будинок купця Давида Кулаковського (Різдвяна, 19). Загалом ж протягом 1911–1915 рр. Ржепишевський спорудив у Харкові 27 будинків, з яких 25 збереглися до сьогодні. Готель «Асторія» був частково зруйнований під час одного з російських обстрілів міста на початку повномасштабного вторгнення.

Picture display

standardowy (864px desktop)

Готель «Асторія» (Харків, м-н Павлівський,10), архітектор - Олександр Ржепішевський, фот. публічне надбання

Picture image

hotel_astoria_architekt_o._rzepiszewski_fot._z_otwartych_zrodel.jpg

Денис Вітченко переконаний, що будівлі архітекторів польського походження визначають історичне обличчя Харкова:

Вони творили, коли Харків з великого, але провінційного губернського центру перетворювався на транспортний вузол, де зосередилися дирекції крупних промислових підприємств півдня Російської імперії, приватних залізниць і власних підприємств. У той час збільшувався архітектурний масштаб, виникла потреба в нових типах будівель, це були і багатоповерхові прибуткові будинки, і банки, і дирекції, іподром тощо.

«Польські архітектори і Харків. Багатоголосся кам’яної мелодії» – так називається мобільна виставка, створена на основі дослідження професорки Любові Жванко. З виставкою вже ознайомилися мешканці Любачова і Торуня. Інститут Полоніки планує показувати її і в інших містах Польщі, наголошуючи, що виставка – це нагода не тільки розповісти полякам про їхніх видатних співгромадян, але й привернути увагу до руйнувань культурної спадщини в Україні внаслідок воєнних дій Росії:

Нам важливо поширювати цю інформацію не тільки у великих містах, а й також у маленьких. У кожному місті, де вже виставка побувала, вона користується великм інтересом відвідувачів. Нам також важливо підкреслювати ті точки перетину, що є між польською та іншими культурами.

Інститут Полоніка планує презентувати виставку і в інших містах Польщі.

Мова Ukrainian