Дві «Ляльки» за два тижні: чому роман Пруса екранізували двічі одночасно

LALKA_NETFLIX_FOT.R.PALKA_251125_093.jpg, default, Маґдалена Целецька та Сандра Джимальська в серіалі «Лялька» режисера Павла Масьльони, 2026, фот. Роберт Палка / Netflix

#кіно

У вересні 2026 року польські глядачі отримають одразу дві нові екранізації «Ляльки» Болеслава Пруса. 16 вересня Netflix покаже шестисерійний серіал Павла Масьльони, а вже 30 вересня в кінотеатрах з’явиться повнометражний фільм Мацея Кавальського. У першій версії Станіслава Вокульського грає Томаш Схухардт, у другій – Марцін Дороцінський. І це не спільний проєкт, розділений на дві форми, а дві незалежні продукції, які майже одночасно взялися за один із найвідоміших романів польської літератури. Як так сталося – і з якими попередниками доведеться змагатися новим Вокульським та Ізабелам?

У польській культурі важко знайти роман, який настільки міцно тримався б у каноні і водночас так уперто не хотів перетворюватися на музейний експонат. «Лялька» Болеслава Пруса, що вперше друкувалася частинами в «Kurier Codzienny» у 1887–1889 роках, і сьогодні залишається не лише шкільною класикою. Її читають як роман про кохання й соціальний аванс, про владу грошей, класові бар’єри, модернізацію, самотність і суспільство, яке не встигає за змінами. Не дивно, що вона регулярно повертається в театр, на телебачення й екран.

Дивує інше: чому у 2026 році таких повернень буде відразу два.

Вокульський проти Вокульського

Picture display

standardowy (864px desktop)

Сандра Джимальська та Томаш Схухардт у серіалі «Лялька» режисера Павла Масьльони, 2026, фот. Роберт Палка / Netflix

Picture image

THEDOLL_NETFLIX_FOT_R.PALKA_10.jpg

Першою до глядачів дістанеться «Лялька» Netflix. Прем’єру шестисерійного костюмного серіалу заплановано на 16 вересня. Режисер Павел Масьльона, відомий зокрема за фільмами «Атака паніки» та «Кос», написав сценарій разом із Павлом Демірським і Яґодою Дуткевич. Станіслава Вокульського зіграв Томаш Схухардт, Ізабелу Ленцьку – Сандра Джимальська, а Іґнація Жецького – Даріуш Хойнацький.

Творці від самого початку не приховують, що йдеться не про буквальне перенесення роману на екран. Netflix називає серіал «сучасною реінтерпретацією польської класики». У знайому фабулу додали нові сюжетні лінії – розслідування, родинні таємниці, конфлікти, пов’язані з прихованими інтересами персонажів. Автори обіцяють також менше романтичної ідеалізації й більше уваги до грошей, амбіцій, залежностей і становища героїв у соціальній ієрархії.

Picture display

standardowy (864px desktop)

Марцін Дороцінський (Станіслав Вокульський) та Аґата Кулєша (пані Мелітон). Кадр із фільму «Лялька» режисера Мацея Кавальського, 2026, фот. Kino Świat

Picture image

LALKA-Wokulski-i-pani-Meliton-1.jpg

Через два тижні, 30 вересня, на екрани польських кінотеатрів вийде інша «Лялька» – повнометражний фільм Мацея Кавальського. Тут Вокульського грає Марцін Дороцінський, Ізабелу – Каміла Ужендовська, а Жецького – Марек Кондрат, який після багаторічної перерви повернувся до великого кіно. Поруч із ними – Анджей Северин, Аґата Кулєша, Мая Коморовська, Кристина Янда, Мая Осташевська, Борис Шиц, Анджей Хира, Мацей Штур та інші відомі польські актори.

Якщо версія Netflix свідомо підкреслює право на вільну інтерпретацію, то фільм Кавальського рекламують насамперед як масштабне кіновидовище. На Краківському передмісті у Варшаві спеціально відтворювали фрагменти міста XIX століття й у натуральну величину побудували крамницю Вокульського. Продюсери називають стрічку однією з найбільших польських костюмних продукцій останніх десятиліть. Підготовка до зйомок тривала близько двох років.

Отже, восени матимемо не просто двох Вокульських. Це ще й дві різні відповіді на запитання, що сьогодні робити з літературною класикою: переосмислювати її за правилами сучасного серіалу чи спробувати повернути великому романові форму великого кіно.

Але навіщо було знімати дві «Ляльки» одночасно?

Picture display

standardowy (864px desktop)

Марія Дембська (Казімєра Вонсовська) та Матеуш Даменцький (Казімєж Старський). Кадр із фільму «Лялька» режисера Мацея Кавальського, 2026, фот. Kino Świat.

Picture image

LALKA-Wasowska-i-Starski-1.jpg

Найпростіша відповідь звучить прозаїчно: тому що це було можливо.

Обидві продукції виникли незалежно одна від одної. Серіал для Netflix виготовила Akson Studio, тоді як за фільм відповідає Gigant Films; його співпродюсерами зрештою стали TVN та Wytwórnia Filmów Fabularnych у Вроцлаві. Обидві команди вийшли на знімальні майданчики влітку 2025 року: Netflix розпочав зйомки 1 липня, а фільм Кавальського – 22 липня. Таким чином протягом кількох місяців у Польщі паралельно будували буквально дві версії Варшави часів Пруса.

Жодна зі сторін не мала монополії на сам роман. Болеслав Прус помер 1912 року, а майнові авторські права в Польщі за загальним правилом діють 70 років після смерті автора. Твори, для яких цей термін минув, переходять у суспільне надбання, тобто їх можна вільно адаптувати, дотримуючись особистих авторських прав. Тож продюсер однієї «Ляльки» не міг заборонити іншому продюсерові зробити власну версію.

Натомість певна напруга довкола двох проєктів таки виникла – передусім через участь польського публічного телебачення Telewizja Polska (TVP).

Спочатку TVP розглядала можливість співфінансування фільму Gigant Films і запропонувала продюсерові 10 мільйонів злотих. У липні 2025 року суспільний мовник повідомив, що в ситуації, коли паралельно Netflix знімає власний серіал, фінансування ще однієї дорогої адаптації з публічних коштів вважає сумнівним. Продюсер Радослав Драбік від пропозиції TVP зрештою відмовився, пояснивши це бізнесовими міркуваннями та можливістю знайти партнерів на кращих умовах. Невдовзі до проєкту долучився TVN.

Тож історія про «битву Netflix із TVP», яку певний час охоче підхоплювали медіа, швидко втратила актуальність. У фінальному вигляді маємо радше конкуренцію Netflix і приватно фінансованої кінопродукції за участю TVN. Причому творці фільму не демонструють особливої тривоги через суперника. Мацей Кавальський у розмовах про паралельний серіал наголошував, що сприймає це радше як доказ сили самого матеріалу: великий літературний твір допускає різні прочитання.

Великий попередник: «Лялька» Войцеха Єжи Гаса

Video embed

La Poupée (Lalka - 1968) - Bande annonce 2022 HD VOST

Нові постановки неминуче порівнюватимуть із двома попередніми екранізаціями. Перша з’явилася 1968 року. Режисером був Войцех Єжи Гас, Вокульського зіграв Маріуш Дмоховський, Ізабелу – Беата Тишкевич, Жецького – Тадеуш Фієвський. Музику написав Войцех Кіляр.

Гас створив не стільки ілюстрацію до роману, скільки власний, надзвичайно мальовничий світ. Його «Лялька» була однією з найбільших польських кінопродукцій свого часу: для неї підготували близько п’ятисот костюмів і двох тисяч елементів декорацій та реквізиту, залучили історичні карети й залізничні вагони. У фільмі було 87 акторських ролей і близько п’ятисот епізодичних появ.

Водночас саме необхідність умістити великий роман у повнометражний фільм змусила Гаса багато скорочувати. Зокрема, зникла важлива для структури книжки «Пам’ятка старого суб’єкта» Жецького. Та й самого Вокульського режисер прочитував сильніше як романтичного мрійника, який женеться за недосяжним, ніж як героя широкої суспільної панорами Пруса.

Цікаво, що й акторський вибір викликав тоді суперечки. Маріуш Дмоховський не відповідав усталеним уявленням частини читачів про зовнішність Вокульського, а Беата Тишкевич спершу взагалі не хотіла грати Ізабелу, вважаючи її глибоко несимпатичною героїнею. Згодом саме її Ленцька стала одним із найвідоміших образів польського кіно.

«Роман, створений для серіалу»

Video embed

"Lalka"

Мова Ukrainian