Дон Хуан з Поділля, або Польський король єрба мате

polskim_statkiem_do_ameryki_poludniowej_lata_30_xx_wieku_polona_1802490.jpg, default, «На польському судні до Південної Америки», 1930-ті роки, фот. Polona.pl, Дон Хуан з Поділля, або Польський король єрба мате

#спадщина

Подейкують, що «він розбудив аргентинські ліси від сну» і «чув, як росте єрба». Ким був поляк, який став символом іммігрантського успіху в Південній Америці?

«Пливуть обличчя польських селян загадкові / [...] Ген за ними шумить польське село вечорове / [...] А у далі таємничій – море вихорове», – писав молодопольськй поет Юзеф Єдліч у вірші «Селяни-емігранти»». Виявляється, перша масова еміграція польських селян до Аргентини, ймовірно, була випадковою. З формальних причин (мабуть, через хвороби чи брак якихось документів) їх перенаправили не в США, а в Південну Америку. Німецьке судно «Антоніна» з кільканадцятьма селянськими сім’ями з Галичини вирушило з Гамбурґа й прибуло до Буенос-Айреса 9 червня 1897 року. Невдовзі за піонерами вирушили наступні групи поляків. У перший період масової еміграції (до 1903 р.) кожен поселенець отримував кошти в розмірі 5 песо на місяць, продуктові пайки, які складалися з півкілограма м'яса і кукурудзи, а також 300 грамів сала і солі. Крім того, кожній сім'ї виділяли пару волів, корову і коня. Емігранти платили за цей «набір» — як і за квиток на трансокеанську подорож — частинами з відтермінуванням на кілька років.

На межі XIX i XX століть інтерес галицьких селян до країн Південної Америки зріс. Це явище, відоме як «еміграційна лихоманка», було зумовлене обіцянкою швидкого збагачення по той бік Атлантики. Німецькі туристичні агенції, які організовували круїзи за океан, знали, як заманити потенційних клієнтів: вони розсилали рекламні листівки про Аргентину, в яких ішлося про дешеву землю та відсутність податків. Переїзду на інший континент, безсумнівно, сприяли тамтешні проеміграційні закони. В архівних журналах можна прочитати, що 1914 року в Аргентині проживало понад 65 тисяч осіб із теренів Речі Посполитої, а після Другої світової війни майже двісті тисяч (станом на 1947 рік). В основному це були селяни та робітники. З 1995 року 8 червня в Аргентині відзначають День польського поселенця (Día del Colono Polaco) – це єдине у світі державне свято польських емігрантів.

Першопроходець-підліток

Thumbnail — Ян Шиховський з дружиною Броніславою, Аргентина, 1936 р., фот. audiovis.nac.gov.pl

У 1900 році в групі польських селян до Аргентини прибуває одинадцятирічний Ян Шиховський, народжений у Борщові, син мельника. Але до їхнього місця призначення – району поселення, який запропонувала місцева влада, – було майже тисяча кілометрів. Кільканадцять сімей вирушили вгору по річці Парана до Посадаса, столиці провінції Місьйонес у північно-східній частині країни. Звідти вони ще три тижні йшли пішки до Апостолеса, використовуючи привезені з батьківщини й запряжені кіньми чотириколісні вози. Польські вози, які до сьогодні ще називають «carros polacos», пізніше виявилися кориснішими, ніж двоколісні запряжені мулами чи волами аргентинські «carretas». Підлітком Шиховський навчався у місцевого коваля, кував «carros polacos», де й проявився його справжній інженерно-конструкторський талант. Закінчивши лише кілька класів початкової школи на Поділлі, він міг самостійно проєктувати та будувати машини: зокрема Шиховський є творцем першого токарного верстата в Аргентині. В одній із майстерень він побачив привезене із Німеччини обладнання, а потім відтворив його, власноруч виготовивши всі необхідні елементи (наприклад, мостовий кран із відомого своєю особливою твердістю дерева, що належить до виду квебрахо). Мандрівник та інженер Віктор Островський, маючи на увазі поєднання недостатньої формальної освіти з винахідницьким талантом Шиховського, у книжці «Життя великої ріки» писав, що саме «надзвичайна проникливість дозволяла йому незвіданим шляхом робити реальні висновки».

Мате замість горілки

Саме на власноруч спроєктованому та змайстрованому токарному верстаті Шиховський створив елементи млина, який використовував для перемелювання єрба мате зі своєї плантації (плантація мала назву La Cachuera, що у місцевій мові означало «каскад»). Серед конструкторських досягнень польського емігранта, якого сусіди називали «дон Хуаном», були також дамба, електрогенератор, турбіна і навіть телефонна лінія. «Він розумів механізми і «бачив» конструкцію очима своєї уяви», — писав Островський, називаючи його досягнення «гордістю не лише аргентинської Полонії, а й усієї провінції Місьйонес». Не дивно, що інші поселенці та місцеві плантатори зверталися до Шиховського за технологічними консультаціями.

Yerba mate — це іспаномовна назва падуба парагвайського, символу економічного розвитку провінції Місьйонес у ХХ столітті (цікаво, що після 1926 року поселенці на законодавчому рівні були зобов’язані вирощувати цю рослину). Не буде перебільшенням сказати, що уособленням згаданого розвитку став саме Шиховський, який завдяки вирощуванню цього прибуткового вічнозеленого дерева – а в 1920-х роках його плантація налічувала майже 30 тисяч дерев – зумів накопичити статок у декількасот тисяч песо. Одним із найпопулярніших аргентинських брендів мате сьогодні є «Amanda», яку виготовляють з плантацій Шиховського (її біло-червона упаковка нагадує про походження першого власника «La Cachuera»).

Клімат Місьйонеса – спекотний і вологий, до того ж його червонувато-коричневий ґрунт був непридатний для вирощування знаних польським фермерам рослин, таких як пшениця чи жито. Поселенці змирилися з цим після років безуспішних спроб створити плантації цих злакових культур – з часом вони на власному досвіді переконалися, що найкраще вирощувати падуб парагвайський, який, як писав Мєчислав Фулярський в еміграційному журналі «Wychodźca» (1927 р.), «дає можливість набути чималих статків». Єрбу вважали не тільки джерелом добробуту – їй також приписували надзвичайні, майже магічні властивості. Тадеуш Хростовський, орнітолог і мандрівник, у книжці «Парана. Спогади про подорож 1914 року» цитує такий фрагмент статті ще одного південноамериканського емігранта Станіслава Клобуковського в журналі «Kolonista»:

Що ж, мате набагато швидше розслабляє, ніж алкоголь, без будь-яких поганих наслідків, він одразу усуває відчай, фізичну і моральну втому, тобто небажання працювати, і вливає світло в мозок, а оптимізм у серце. Він обов'язково повинен замінити горілку.

Maте з парафінової печі

Цитований вище мандрівник Віктор Островський був одним із гостей ювілею, організованого в 1950 році з нагоди 50-річчя прибуття першої нечисельної групи емігрантів з Польщі («це був справжній збір польських селян, їхніх дітей та онуків», – написав він). Свої враження Островський виклав у книжці «Життя великої ріки», яку Ярослав Івашкевич назвав «однією з найкращих книжок про подорожі за останні роки». Польський Дон Хуан, за словами Островського, жив у гарному двоповерховому будинку, «що потопав у повені екзотичних квітів». У п’ятикімнатній садибі Шиховських варіння мате було чи не щоденним ритуалом: «У спальні, між ліжками, він ставив парафінову піч і нагрівав воду для мате. Запарений, ароматний мате він подавав своїй дружині, яка ще відпочивала», — описував мандрівник у майже агіографічному розділі про Шиховського. Дружину, до якої польський поселенець ставився з ніжністю, звали Броніслава Круховська, і вона приїхала до Місьйонеса в одній з ним групі. Жінка була неписьменною і не вміла читати, але самотужки навчалася і навіть зуміла дати освіту своїм дітям (подружжя мало вісьмох, народжених в Аргентині дітей: чотирьох синів і чотирьох дочок). Один із синів, Юзеф Альбін Шиховський – згодом міністр сільського господарства провінції – через багато років зізнався, що коли батько отримав аргентинське громадянство в 1949 році, «помітним було його велике зворушення, почуття, яке він зрідка показував, його безмежну радість».

Могила з видом

Ян Шиховський помер у 1960 році. За його власним бажанням, Шиховського поховали на пагорбку з видом на плантацію. Коли Віктор Островський оголосив про свій візит на ювілейний зліт, родина «дон Хуана» попросила його привезти горстку землі з Польщі. Землю висипали на аргентинську могилу Шиховського. Польська діаспорна газета «Dziennik Związkowy», що виходить з 1908 року і є найстаршим польськомовним друкованим часописом у Сполучених Штатах Америки, свого часу опублікувала коротку статтю, в якій Шиховського названо «патріархом роду», завдяки якому «слово «Polaco» стало в Місьйонесі синонім наполегливої, працьовитої людини». Наприкінці 1990-х років в Апостолесі було засновано Історичний музей Яна Шиховського (колекція включає машини та обладнання, які створив Шиховський, а також вози, меблі та фотографії; екскурсії виставками проводять, зокрема, онуки відомого емігранта). А місто досі перетинають два проспекти з назвами, що нагадують галицьких поселенців: Полонія та Україна.

Переклад: Тарас Лильо

Джерела: W. Ostrowski, “Życie wielkiej rzeki”, Warszawa 1985; “Polacy, Rusini i Ukraińcy, Argentyńczycy : osadnictwo w Misiones 1892-2009”, red. nauk. Ryszard Stemplowski, Warszawa 2011; Słowianie w argentyńskim Misiones 1897-1977 : zbiór studiów / Leopoldo J. Bartolomé, Danuta Łukasz, Ryszard Stemplowski ; pod red. R. Stemplowskiego, Warszawa 1991; Polonia argentyńska w piśmiennictwie polskim : antologia / wstęp, wybór i oprac. Marta Bryszewska, Janusz Gmitruk, Jerzy Mazurek, Buenos Aires 2004; “Szlakiem wychodźców”, Gazeta Uniwersytetu Śląskiego; kierunekargentyna.pl; https://archiwa.org/archiwa/muzeum-historyczne-juana-szychowskiego; T. Chrostowski, “Parana : wspomnienia z podróży w roku 1914”, Warszawa 1922; Wychodźca : tygodnik poświęcony sprawom emigracji i reemigracji R. 6, nr 23 (5 czerwca 1927); P. Wasilewski, “120 lat polskiej obecności w Argentynie (1897-2017). Historia i teraźniejszość”, Roczniki Humanistyczne 67(2):175.

Мова Ukrainian