Архітектурні родичі з Центральної Європи
Наслідком спільної політичної та економічної ситуації у країнах з-за «залізної завіси», а також панівних естетичних тенденцій того часу стала схожість деяких архітектурних проєктів. Погляньмо, які польські будівлі другої половини ХХ століття мають архітектурних братів у сусідніх країнах.
Ми живемо в епоху глобалізації та свободи, де потік інформації, ідей і взірців є плавним і постійним. Сьогодні ми також чудово розуміємо, що запозичення в архітектурі є чимось природним, так само як і наслідування трендів, моди. Проте такий обмін ідеями, переймання стилів аж ніяк не є новим явищем. В історії архітектури завжди були осередки, які подавали приклади й задавали моду, яку охоче копіювали інші проєктанти. Зрештою, завдяки саме цьому явищу в нас є бароковий палац у Вілянові, будівничих якого надихали схожі резиденції у Франції, а також кубічні форми житлового масиву WSM Rakowiec, що є безпосереднім наслідком поширення загальноєвропейського модернізму. Голландський архітектор Тильман ван Ґамерен, працюючи в Польщі у другій половині XVII століття, свідомо використовував проєкти Андреа Палладіо, який творив в Італії століттям раніше – адже вони були тоді дуже модними, як і сучасні скляні вежі офісних будинків, разюче схожі одна на одну незалежно від географічної широти, на якій їх збудували.
Різні тенденції формували й продовжують формувати наш архітектурний ландшафт. Так було навіть у часи, коли потік інформації ускладнювала політична ситуація. У другій половині ХХ століття, коли Польща та сусідні країни залишалися в сфері впливу СРСР і мали обмежений доступ до зразків «із Заходу», а архітектурну творчість регламентували державні приписи й промислове виробництво будівельних матеріалів, між розділеними від решти світу залізною завісою країнами постійно відбувався обмін ідеями.
Photo before
1440px-ostrava_poruba_hlavni_trida.jpg
Photo after
mdm-warszawa-fot-wojciech-krynski-forum-0429038458.jpg
Podpis obrazka
Поруба, Острава, фот. Wikimedia Commons; дільниця «Маршалковська» у Варшаві, фот. Wojciech Kryński / Forum
Важко сказати, що соцреалізм був модою – цей конкретний архітектурний напрямок мав тісний зв'язок із політичною ситуацією та насаджувався зверху (хоча його риси ніколи не були точно окреслені). Протягом кількох повоєнних років у деяких країнах, які залишалися під радянською владою, архітектурні проєкти підпорядковували ідеології. Саме тому варшавська житлова дільниця «Маршалковська» і краківська Нова Гута схожі на алеї Карла Маркса в Берліні та район Поруба в Остраві. Варшавський і берлінський проєкти – це багатофункціональні забудови в середмісті; Поруба й Нова Гута були побудовані як зразкові, окремі соціалістичні поселення, зумовлені розвитком промислових підприємств. Усі вони мають монументальну, вишукану архітектуру, яка утворює фасади широких проспектів і дещо скромнішу житлову забудовами позаду них.
Photo before
1280px-hotel_international_prague_img_0160.jpg
Photo after
pkin_forum_mniatura.jpg
Podpis obrazka
Готель «International» у Празі, фот. Simon Legner / Wikimedia Commons / CC 4.0; Палац культури і науки у Варшаві, фот. Andrzej Bogacz / FORUM
Нав'язаний наприкінці 1940-х років соцреалізм спричинився до появи у Варшаві однієї з найвідоміших і найбільших будівель – Палацу культури і науки. Хоча автором цього проєкту був радянський архітектор Лев Руднєв, над формальними деталями та оздобленням монументальної будівлі працювали польські архітектори, дизайнери й художники. Однак це не змінює того факту, що за основу Палац культури і науки взято радянську модель висотної будівлі, силует і оздоблення якої мали на меті реалізувати ідею «народної архітектури за формою і соціалістичної за змістом». Схожі «палаци» будували протягом багатьох років і в СРСР (наприклад, знамениті «Сім сестер» у Москві – сім сталінських хмарочосів, зведених у 1948-1953 років), але не тільки. Готель заввишки 88 метрів, що нагадує Палац культури і науки у Варшаві, відкрився у Празі в 1956 році. Тоді це був готель «Дружба», сьогодні – чотиризірковий готель «International». У празькій будівлі головний корпус, увінчаний високим шпилем, оточений шестиповерховими крилами, що містять майже 300 готельних номерів. Як і у Варшаві, інтер'єр празького «палацу» наповнюють ретельно спроєктовані декорації та деталі, від мармурових підлог і колон до фресок, барельєфів і люстр.
Photo before
upside_down_pyramid_bratislava_03-fot-thomas-ledl-cc-40.jpg
Photo after
dolmed-fot-mieczyslaw-michalak-2015-ag-mmi150919_016.jpg
Podpis obrazka
Словацьке радіо, Братислава, фот. Thomas Ledl / Wikimedia Commons / CC 4.0; Нижньосілезький медичний діагностичний центр «Dolmed» у Вроцлаві, 2015, фот. Mieczysław Michalak / Agencja Wyborcza
Будівля словацького радіо в Братиславі є однією з найбільш впізнаваних у місті. Величезна, 80-метрова споруда, яку видно здалеку, – це робота архітектурної команди у складі Стефана Светка, Штефана Дюрковича та Барнабаша Кісслінга. Незвичайна форма перевернутої піраміди будівлі складається з простягнутого назовні сталевого каркаса, заповненого збірними бетонними елементами. Хоча будівля була спроєктована в 1963 році, перша трансляція із розміщеної всередині студії відбулася лише 1984 року – саме стільки тривало будівництво цієї приголомшливої споруди. Її молодшим і меншим братом можна вважати Нижньосілезький медичний діагностичний центр «Dolmed», розташований на вулиці Леґніцькій у Вроцлаві. Проєкт Анни і Єжи Тарнавських реалізували у 1974-1977 роках. Тут теж маємо перевернуту піраміду, форма якої, за словами архітекторів, стала результатом адаптації конструкції до технічних вимог сучасного на той час комп'ютеризованого центру медичної діагностики та досліджень.
Photo before
wilno-sporto_rumai-cc-30.jpg
Photo after
hala_olivia_gdansk_20190228-cc-40.jpg
Podpis obrazka
Vilniaus sporto rūmai, Палац спорту, Вільнюс, фот. Wikimedia Commons / CC 3.0; Арена «Olivia» в Ґданську, фот. Deway / Wikimedia Commons / CC 4.0
Арена «Olivia» в Ґданську мала нагадувати не лише рибу, а й човен, що гойдається на хвилях. Архітектори Мацєй Ґінтовт і Мацєй Красінський (автори арени «Сподек» у Катовіце) та інженер-конструктор Станіслав Кусь виразну споруду, в якій розмістили льодовий майданчик з трибунами, спроектували у 1965 році; сім років по тому хокейний клуб «Сточньовець» (укр. «Корабельник»), в розпорядженні якого був цей об'єкт, вже міг тут тренуватися та проводити чемпіонати. Хоча арену «Olivia» постійно використовували, у ХХІ столітті вона занепала. Занедбана й обклеєна великоформатною рекламою її унікальна форма перестала захоплювати. На щастя, загрози знесення вдалося уникнути. Ба більше, впродовж 2010-2016 років будівлю капітально реконструювали і ця динамічна бетонна споруда повернула собі колишню славу. Її литовській сестрі, що з’явилася у Вільнюсі 1971 року, пощастило менше. Будівля, яку спроєктували Едуардас Хломаускас, Зіґмас Ляндзбергіс і Йонас Крюкеліс, є також спортивно-розважальною ареною, яку називають Палацом спорту. Вона стоїть пусткою з 2004 року (власник збанкрутував) і руйнується. Хоча її внесено до реєстру історичних пам'яток і повернуто у власність міста, будівлю досі не відремонтували. Єврейські організації протестують проти цього, оскільки Палац спорту у Вільнюсі збудований на місці колишнього єврейського кладовища, і досі не знайдено способу вшанувати пам'ять похованих там людей.
Photo before
rotunda-pamatnik_snp_bb.jpg
Photo after
panorama_raclawicka-fot-adam-hawalej-2006-pap_20060101_0rd.jpg
Podpis obrazka
Музей Словацького національного повстання, 2007, фот. Eryn Blaire / Wikimedia Commons / CC 3.0; Музей Рацлавицької панорами, Вроцлав, 2006, фот. Adam Hawałej / PAP
Бруталізм як архітектурний напрям виник невдовзі після Другої світової війни у Великій Британії у середовищі суспільно заангажованих архітекторів, які шукали належні архітектурні форми для континенту, що піднімався з руїн. Для них сірий, грубий бетон був відповіддю на нещодавно завершену трагедію. Однак із часом відвертість, суворість та виразність цього бетону почали надихати проєктантів, які шукали нові форми архітектурного вираження.
Саме тому Ева та Марек Дзєконські обрали цей матеріал, проєктуючи у 1956–1957 роках музейний павільйон, призначений для розміщення панорамного полотна Яна Стики та Войцеха Коссака. Хоча його будівництво повністю було завершено лише у 1980-х роках, бруталістську візію архітекторів було втілено в життя, помістивши картину «Битва під Рацлавицями» в циліндричну будівлю з відкритою колонною конструкцією. Архітектори передали характер цієї споруди як завдяки її нетиповій формі, так і виразному матеріалу.
Схожу ідею використав словацький архітектор Душан Кузма наприкінці 1960-х років під час проєктування Музею національного повстання Словаччини (події 1938–1945 років). У Банській Бистриці було споруджено масивну бетонну конструкцію, форма якої має викликати асоціації з мостом: вона складається з двох частин, сполучених скляним з'єднувачем. Експозиція і споруда повинні символізувати силу національної спільноти та єдності.
Photo before
berlin_mitte_leipziger_strasse_komplex_leipziger_strasse_01.jpg
Photo after
alfa-poznan-fot-piotr-skornicki-ag-ps200201_221306.jpg
Podpis obrazka
Комплекс на Лейпцигерштрассе, фот. Jörg Zägel / Wikimedia Commons / CC 3.0; Комплекс «Alfa» в Познані, фот. fot. Piotr Skórnicki / Agencja Wyborcza
У 1960-х роках Європа повільно оговтувалася від воєнних травм і руйнувань. Наслідком цього стали нові ідеї щодо облаштування простору, реалізація яких мала підкреслити характер сучасного великого міста. Такі задуми були втілені й за «залізною завісою» – у Берліні й Познані. В обох містах схожі проєкти були розроблені наприкінці 1960-х років. У Познані, на вулиці св. Марціна, зведено комплекс під назвою «Alfa», що складається з чотирьох хмарочосів, з’єднаних спільним багатоповерховим цоколем, призначеним для магазинів і закладів сфери обслуговування. Вище розмістили офіси й готель. Таку ж організацію міського простору розробили на Лейпцигерштрассе в берлінському районі Мітте. Команда під керівництвом Йоахіма Нетера й Вернера Штрассенмаєра спроєктувала комплекс із восьми 23- та 25-поверхових житлових будинків із торговельно-сервісними закладами між ними. Познанський центр «Alfa» збудовано в центрі міста, у той час як берлінський комплекс мав на меті створити переважно житловий простір, проте обидва були спроєктовані в сучасному стилі великого міста.
Універсальні житлові багатоповерхівки
Photo before
bloki-vasatkova_str_prague_cerny_most.jpg
Photo after
bloki-kamyk_sidliste_libus_panelak_v_ulici_pavlikova.jpg
Podpis obrazka
Прага, вулиця Вашаткова, фот. Packa / Wikimedia Commons / CC 3.0; Празький житловий квартал «Kamýk», фот. Wikimedia Commons
Багатоквартирні будинки є тим, що найчастіше спадає на думку, коли звертати увагу на архітектурні досягнення другої половини ХХ століття в нашій частині Європи. Великі житлові комплекси зі стандартних збірних елементів будували не лише за «залізною завісою», їх також споруджували у Великій Британії, Нідерландах, Франції. Однак саме в Польщі й в сусідніх з нею країнах вони істотно позначилися на міському ландшафті. Задовольнити повоєнний попит на житло могло лише масове економічно і соціально доцільне будівництво багатоквартирних будинків. І навіть якщо деякі з цих проєктів можна вважати надто громіздкими й приголомшливими з огляду на їхню масивність або напрочуд нав'язливими, наприклад, щодо ландшафту маленьких мальовничих містечок, важко не погодитися, що, на відміну від Західної Європи, «наші» житлові масиви не занепали і досі є добрими місцями для проживання як з соціального погляду, так і з погляду облаштування міського простору.
Переклад: Тарас Лильо