Як з’явилися панельні будинки?

czuby_-lublin-ag.jpg, default, Люблін, вид на житловий масив Чуби з тераси офісного центру Gray Office Park, фот. Jakub Orzechowski/AG, Як з’явилися панельні будинки?

#архітектура

Третина поляків живе у панельних будинках. Попри те, що ці багатоповерхівки є постійним елементом пейзажу польських міст, вони овіяні численними міфами та легендами. Culture.pl з’ясовує, якою ж є їхня справжня історія?

Існують різні версії того, коли і де з’явилися перші панельні будинки. Зазвичай їхнім «винахідником» вважають Ле Корбюзьє, однак ідея будівництва простих багатоквартирних будинків для тих, кому бракує коштів на своє окреме житло, з’явилася ще в XIX столітті. Такі помешкання будували для робітників поряд із заводами. Вони мали досить традиційну форму – їх зводили з цегли, накривали двосхилими дахами. А прості, геометричні «кубики», що містять із десяток невеликих квартир, – справді знахідка модерністів. В умовах постійної нестачі житла в європейських містах, що динамічно розвивалися, а тим більше після руйнувань під час Першої світової війни, виникла гостра потреба у винайдені нової моделі житла: масового, доступного, простого в монтажі.

Thumbnail — Мікрорайон Ратаї, Познань, фот. Lukasz Cynalewski/AG

Порятунок для міст

У 1933 році на кораблі, що плив з Марселя до Афін, відбувся IV Міжнародний конгрес сучасної архітектури (Congrès Internationaux d'Architecture Moderne, CIAM), в якому взяли участь найпрогресивніші, авангардні й суспільно активні архітектори з усього світу. Саме тоді було прийнято «Афінську хартію» — найважливіший документ у історії сучасного містобудування, який затвердив правила будівництва й розширення сучасних міст. Своїми кварталами та житловими масивами світ багато в чому завдячує саме «Афінській хартії». Spiritus movens її появи був, звичайно, Ле Корбюзьє.

Початок ери домінування машин спричинив величезні розлади в поведінці людей, у їхньому заселенні земної кулі та в їхніх починаннях. Необмежене зосередження в містах (спричинене механічною швидкістю), часто брутальне, стало загальною небаченою досі в історії тенденцією. Хаос охопив міста.

Такий діагноз сучасним проблемам урбаністики ставили архітектори-підписанти «Афінської хартії». У забруднених і перенаселених європейських містах переважала характерна для доіндустріальної епохи і створена для заможних містян забудова. Тепер же потрібно було розвивати нову архітектуру – витягувати робітників із темних підвалів без води та світла. Ідея багатоквартирних панельних будинків і житлових масивів базувалася на соціальній відповідальності архітекторів, які усвідомлювали, що в них є можливість виправити цю ситуацію. Автори «Афінської хартії» погодилися з тим, що кожна жива істота потребує (у відповідних пропорціях) «сонця, відкритих просторів і зелені». Модерністські квартири не могли бути великими, однак компенсацією за брак місця стала звукоізоляція від вуличного шуму, оточення зеленими насадженнями, великі вікна та зручності (каналізація й електрика), які були рідкістю для найдешевших будинків того часу. Після розробки форми багатоквартирного будинку архітектори взялися за планування житлового мікрорайону, в якому багатоповерхівки мали стояти на досить великій одна від одної відстані (модерністи допускали різну їхню величину – від камерних до хмарочосів), а малу площу компенсував доступ до відпочинкової зони. В «Афінській хартії» зазначено:

Необхідно вимагати, щоб відтепер житлові мікрорайони займали найкращі терени міста, враховуючи його топографію, атмосферу, сонячне освітлення та відповідні зелені зони.

Рекомендації, які в 1933 році розробила міжнародна група архітекторів і містобудівників, залишили величезний слід у сучасному будівництві, особливо в країнах за залізною завісою. Модерністські концепції з самого початку були добре відомі в Польщі, в 1930-х роках польські архітектори брали участь у засіданнях Міжнародного конгресу сучасної архітектури (CIAM) і впроваджували положення «Афінської хартії» (найповнішим їхнім втіленням є варшавський житловий масив у мікрорайоні Раковець, спроєктований Шимоном і Геленою Сиркусами). Тому не можна стверджувати, що концепція великого будівництва багатоквартирних панельних будинків і житлових масивів другої половини ХХ століття з’явилася на берегах Вісли випадково. Вона була перероблена, частково спотворена (індустріалізація спричинила уніфікацію забудов), але передовсім масштабно реалізована.

Повоєнна реальність

Reconstruction works (demolition) in the Old Town, 1951, photo: Zbyszko Siemaszko / Forum — Відбудова Старого міста, демонтажні роботи, 1951 р., фот. Zbyszko Siemaszko / Forum

Щоб зрозуміти, як індустріалізація позначилася на житловому будівництві з усіма його вадами, потрібно усвідомити, як виглядала країна після Другої світової війни. У щорічнику Головного статистичного управління, в якому підсумовували масштаби руйнувань під час війни, читаємо:

На підставі обліку втрат під час війни, який провели воєводські відділення відбудови, встановлено, що 295,4 тис. об’єктів міської нерухомості було зруйновано або пошкоджено (147,6 тис., тобто 50 % на давніх землях, і 147,8 тис., тобто 50 % на західних і північних землях), загальним об’ємом відповідно 526,9 млн. м3 (221,8 млн. м3 – 42,1 % та 305,1 млн. м3 – 57,9 %).

Водночас пріоритетними влада вважала індустріалізацію і розвиток великих підприємств. Абстрагуючись від того, були ці концепції правильними чи ні, можна стверджувати, що вони спричинили докорінну зміну соціальної структури: йшов постійний потужний відтік сільського населення до міст. До того ж зросла народжуваність: лише в 1950–1970 роках кількість поляків збільшилася з 24,6 до 32 мільйонів. «Житловий голод» був не просто політичним гаслом, а цілком реальним явищем. Єдиним способом вирішення цієї проблеми стало масове промислове будівництво житла.

Ідеї індустріалізації житлового будівництва з’явилися в Польщі в середині 1950-х років. Раніше їх гальмувала панівна доктрина соцреалізму, яка протистояла модерністським формам (зрештою, висока вартість і великі часові затрати на зведення будинків у стилі соцреалізму стали одним із важливих чинників, що вплинули на поразку цієї доктрини). З відлигою 1956 року щезла заборона на модернізм і стало зрозуміло, що житлових багатоповерхівок істотно побільшає. А своєрідним містком між соцреалізмом і новими часами були перші в повоєнній Польщі будинки зі збірних конструкцій. Вони з’явилися у Мікрорайоні металургів у краківській соцреалістичній Новій Гуті.

Перед великопанельним будівництвом

У 1960-х роках багатоквартирні будинки в Польщі будували за різними технологіями: від цілком традиційних до таких, що використовували збірні елементи, а то й повністю складалися із виготовлених на заводі блоків. З 1959 р. на південних околицях Варшави, на території так званого Південного промислового району «Служевець» (PDPS), вже забудованого фабриками і заводами, почали зводити невеликий житловий масив, який перетворили на своєрідний експериментальний полігон.

Кожен будинок у мікрорайоні мав різні розміри та був побудований за іншою, експериментальною технологією префабрикації – на початку 1960-х років численні конструкторські бюро розробляли свої проєкти поповнення житлового фонду. Всупереч поширеній думці, польські багатоповерхівки не будували лише за запозиченою в НДР великопанельною технологією, а мали багато варіантів, авторами яких були польські інженери, архітектори та конструктори. У 1968 році в державному конкурсі на «розробку конструкційно-монтажної системи», яка мала стати основою будівельної промисловості, перемогла технологія W-70, яку запропонувала робоча група під керівництвом Марії та Казимира Пєхотків (вперше технологія W-70 була широко застосована при будівництві двох житлових мікрорайонів у Радомі – Над Потоком і Устронє; перші квартири були введені в експлуатацію 1972 року). W-70 швидко стала одним із найпопулярніших методів будівництва в країні. Марія Пєхотка писала:

Спосіб використання системи й архітектурна деталь будинку залежать від потреб, бажання, умінь і творчої винахідливості авторів та проєктантів конкретних реалізацій.

Однак ці ідеальні уявлення дуже швидко відкоригувала сувора реальність: політичний тиск, постійне скорочення витрат і, передовсім, поява домобудівних комбінатів призвели до того, що архітектори фактично втратили вплив на зовнішній вигляд будинків – це вирішував виконавець, тобто виробник будівельних матеріалів. Перший будівельний комбінат з привезеною з НДР виробничою лінією з’явився 17 липня 1969 року в Бзє-Замецькому, зараз це район міста Ястшембє-Здруй. Наступні комбінати готових «монтажних одиниць» були створені по всій Польщі, і в 1970-х вони стали лідерами на ринку будівництва житла.

Житловий масив у кожному місті

Якби не індустріалізація виробництва житла, сьогодні в Польщі не було б так багато панельних будинків. Дехто впевнений, що без них країна виглядала б набагато гарніше. Однак не можна забувати, що завдяки великопанельному будівництву і десяткам інших технологій з 1945 по 1988 рік було зведено понад 7 мільйонів квартир. Ніколи до і після цього не вдавалося досягти таких показників.

Мікрорайони – саме вони, а не окремі будинки, – створюють польський пейзаж. Їх ще називають житловими масивами, які мали періоди своїх злетів і падінь. У 1970-ті роки вони були омріяним місцем проживання обивателя, а також причиною його страждань (відсутність упродовж багатьох років інфраструктури: доріг, магазинів, зупинок громадського транспорту). У 1990-х всі заговорили про «блокерсів» (гопників) – субкультуру хуліганів, які виросли в панельних будинках (у польській мові панельний будинок – ‘blok’, прим. перекладача). У перші роки нового тисячоліття утеплення будинків пінополістиролом дало можливість фарбувати їх у яскраві кольори, а іноді навіть зображати повноцінні картини – відомими є намальовані величезні сонечка розміром багатоповерхівки, вітрильники, заходи сонця, дерева. Сьогодні мешканці багатоквартирних будинків борються зі спробами забудовників втиснути у «старі» мікрорайони якомога більше нових житлових комплексів. Попри недосконалий матеріал та невелику площу квартир, панельні житлові масиви – згідно з найважливішими положеннями «Афінської хартії» – зазвичай розташовані в хороших місцях, мають належне транспортне сполучення з іншими частинами міста та велику кількість зелених насаджень. Усе це робить їх ласим шматком для будівельних фірм.

Найкращі польські житлові мікрорайони

1._jadwiga_grabowska-hawrylak-maly.jpg — Житлово-сервісний комплекс на Ґрюнвальдській площі, 1969-1975 (проєкт 1963-1969 рр.), фот. Stefan Arczyński, 1977, з колекції Національного цифрового архіву

У панельних будинках сьогодні проживає 12 мільйонів поляків; у великих містах цей відсоток сягає 80% населення. Незважаючи на те, що в 1970-х роках побудовані в Польщі житлові масиви ставали дедалі більше схожими один на одного, багато збудованих у другій половині ХХ століття «панельних житлових масивів» варті уваги. Серед найвідоміших – оскільки він вирізняються своєю формою, урбаністичною ідеєю і технологіями – вроцлавський «Мангеттен», мікрорайон, який почали будувати в 1968 році на Ґрюнвальдській площі.

Його авторка, Ядвіґа Грабовська-Гавриляк об’єднала панельні багатоповерхівки за допомогою торговельних павільйонів і надала будинкам незвичну форму (використовуючи власноруч спроєктовані префабрикати). В результаті з’явився унікальний комплекс, який виділяється на панорамі Вроцлава. За характерну форму та унікальний вигляд цінують Мікрорайон Тисячоліття в місті Катовіце — витвір конструкторського бюро Олександра Франти, Генрика Бушка й Тадеуша Шевчика, спроєктований у 1961 році. Останні будинки – знамениті «кукурудзи» – були введені в експлуатацію у 1980-х роках. Мікрорайон, як неодноразово підкреслювали архітектори, був задуманий як… ландшафтний парк. Великі, прості будинки розмістили на величезній зеленій території так, що фактично з кожного вікна видно зелені насадження. З мікрорайону забрали автомобільний рух й організували мережу пішохідних стежок, які ведуть до всіх важливих об’єктів (школи, магазини). Сьогодні катовіцький «Таузен» (жаргонне окреслення «Мікрорайону Тисячоліття») перемагає в рейтингах найкращих місць для проживання в Сілезії.

У тому ж році, що й «Мікрорайон Тисячоліття», Єжи Чиж, Ян Фурман та Анджей Скопінський спроєктували житловий масив «За залізною брамою» у Варшаві. На проєкт оголосили архітектурний конкурс, метою якого було вибрати форму будинків, які гармонійно вписалися б у центральну частину міста і підходили б для життя в мегаполісі. Архітектори запропонували спорудити величезні житлові «шафи», в яких на перших поверхах поруч були б магазини та заклади сфери послуг. Будівництво величезних панельних будинків дозволило ощадливо використовувати простір, зберігаючи великі відстані між будинками (це одна з головних вимог «Афінської хартії»). Авторів проєкту надихнула «житлова одиниця» Ле Корбюзьє. За задумом архітекторів, кожен будинок мікрорайону «За Залізною Брамою» став окремою сусідською спільнотою – для цього в будинках спроєктували просторі зали, які мали сприяти встановленню суспільних зв’язків. Однак ця ідея провалилася.

Серед житлових масивів, проєктанти яких намагалися поєднати потребу у великому та швидкому будівництві з цікавою архітектурою, варто також згадати спроєктоване 1959 року ґданське так зване «Велике Примор’я» (автори: Тадеуш Ружанський, Данута Олендзка, Тадеуш Познанський, Юзеф Хмєль, Януш Морек). Тут між меншими будинками збудували знамениті «фаловці» (пол. fala – «хвиля», прим. перекладача) – довгі та високі будівлі характерної хвилястої форми. Їхні силуети були навіяні морською береговою лінією. Завдяки цьому вдалося уникнути монотонності та пригніченості, які характерні для звичайних великопанельних будинків.

Не всі житлові масиви, побудовані за часів ПНР, складалися з панельних будинків. Мікрорайони «Жоліборські сади» та «Район кавалеристів», два варшавські проєкти Галини Скібнєвської, досі вважають взірцем добре продуманого, камерного, приємного для життя простору. Гармонію між панельними будинками та зеленню, багатоквартирною забудовою і оточенням шукали також Оскар і Зофія Хансени, коли у 1961 році створювали свій мікрорайон ім. Словацького в Любліні.

Мікрорайони для людей

Еволюцію в будівництві житлових кварталів у Польщі можна умовно поділити на етапи. Коли в 1956 році зазнала краху доктрина соцреалізму, архітектори почали звертатися до модерністських форм і знову могли створювати індивідуальні проєкти. У 1970-х роках це робити було дедалі складніше: виробництво квартир монополізували домобудівні комбінати, і будинки стали більш уніфікованими. Ситуацію знову змінила криза 1980-х років, коли закінчилися державні кошти і будівництво великих житлових масивів зупинили. Наслідком цього стала поява невеликих інвестицій, які знову набули авторського вигляду. Винятком тут є один мікрорайон – Північний Урсинув у Варшаві.

Проєкт з’явився на архітектурному конкурсі 1971 року; невдовзі його дещо змінили, коли після смерті головного проєктувальника Людвіка Боравського керівництво перейняв Марек Будзинський. Незважаючи на те, що мікрорайон складається з великопанельних будинків, він вирізняється унікальним камерним характером, наповнений зеленими насадженнями, продуманий так, щоб жити в ньому було приємно. Означення «кам’яні джунглі» Урсинову не підходить – різні за величиною будинки задумані як сусідські поселення. У 1975 році на сторінках журналу «Архітектура» Марек Будзинський писав:

Урсинув не може перетворитися на спальний район, він має стати новою, живою частиною Варшави. […] Ми хочемо, щоб Урсинув був не лише анонімною одиницею у звітах планувальників, а й районом міста зі своїм обличчям.

Мікрорайони – герої книжок

Сьогодні, майже через півстоліття після будівництва, Північний Урсинув є популярним місцем проживання. У 2016 році мікрорайон навіть став героєм книжки, що документує як процес народження проєкту, так і його реалізацію та подальшу експлуатацію. Книжка «Панельки на сонці» («Bloki w słońcu») Лідії Панькув — це захоплива розповідь про те, як з’явився і функціонував один із найбільших і найнезвичніших панельних житлових масивів у Польщі. Загалом варто зазначити, що панельні будинки та житлові масиви все частіше стають темою книжок – якщо раніше цієї архітектурної спадщини соромилися та ігнорували її, то сьогодні ми дедалі більше цінуємо переваги спальних районів. Парадоксально, але саме вони пропонують набагато кращі умови проживання, ніж новобудови. Таким чином, читачі охочіше ознайомлюються з історією свого мікрорайону, його архітектурою та задумом архітекторів.

Ще у 2011 році Ярослав Трибусь видав «Путівник по житлових масивах Варшави», описав їх як об’єкти, що варті уваги, хоч про них склалася несправедлива репутація як про нелюдські, гнітючі приклади тоталітарної архітектури. Вже кілька років Міський музей в Тихах видає книжки про це місто, яке збудували в епоху ПНР майже повністю з панелей. І знову стереотип про «кам’яні джунглі» не підтвердився. Виявилося, що в Тихах архітектура різноманітна, тут трапляються навіть справжні твори мистецтва, а також авторські проєкти (наприклад, архітектора Марека Дзєконьського). Вроцлавська філія Спілки польських архітекторів (SARP) вже кілька років видає серію невеликих брошур про вроцлавських архітекторів, багато з яких будували панельні будинки, використовували заводські префабрикати, але водночас намагалися створювати оригінальні об’єкти. Монографія краківського архітектора Вітольда Ценцкевича (видання Інституту архітектури 2015 року), який не тільки проєктував сам, але й впродовж багатьох років був головним архітектором міста, дозволяє нам усвідомити умови, в яких з’явилися тодішні панельні будинки та житлові масиви. Найбільш панорамно явище панельного будівництва розглядає Беата Хомонтовська у книжці «Бетонія», яку в 2018 році видало «Wydawnictwo Czarne». Авторка розглянула панельні будинки, побудовані не лише в Польщі, а й у Німеччині, Франції та Великобританії, і проаналізувала їх не тільки як архітектурні об’єкти, а й як політичне, соціальне та економічне явище, що позначається і на мешканцях, і на міському просторі загалом.

У тому, наскільки величезний вплив на польську культуру мало великопанельне будівництво, можна переконатися після перегляду серії документальних фільмів режисера Томаша Кніттеля. Виявляється, що саме в панельних будинках народилося багато пісень, романів і віршів, фільмів, творів образотворчого мистецтва, які мають важливе значення для польської історії.

Панельні будинки є невід’ємною частиною нашого довкілля.

Про них варто щось знати, більше їх відвідувати, а деякі навіть… полюбити.

Переклад: Тарас Лильо

Автор: Анна Цимер

Мова Ukrainian

архітектура

міста