[Архітектура польської незалежності

Архітектура польської незалежності

mnw_photo_c_copyright_by_piotr_ligier_wystawa_trasa_m-z.jpg, default, Національний музей у Варшаві, фото: Пьотр Ліґєр / Національний музей у Варшаві

#архітектура

#polska 100

Державотворчий символізм і монументалізм, а також сучасність і новаторство — це риси, які характеризували будівлі, зведені в Польщі після 1918 року.

Відновлення незалежності у 1918 році було не лише моментом великої радості, а й великим випробуванням. Треба було об’єднати регіони, які понад 100 років перебували під владою трьох країн, різні за мовою, рівнем розвитку, культурою та економікою. Важливо, що потрібно було не лише вирівняти численні диспропорції, але й відродити дух єдності та самобутності серед людей. Архітектура відігравала важливу роль у цій символічній інтеграції частин країни, які були розділені роками.

Таким чином, 1918 рік став важливим переломним моментом у розвитку польської архітектури. Хоча на початку ХХ століття польські архітектори постійно стикалися з новими трендами та віяннями, лише у вільній країні вони отримали можливість реалізувати їх згідно з власним баченням. Віра в те, що архітектура виконує не тільки певні функції, але й може нести пропагандистське повідомлення, сприяла будівництву багатьох інноваційних об’єктів, політичне та архітектурне значення яких є зрозумілим і сьогодні.

Головна будівля Сейму Республіки Польща, Варшава

Thumbnail — Сейм Республіки Польща, Варшава, фот. Войцєх Кринський / Forum

Важко уявити об’єкт із більшим символічним значенням для незалежної держави, ніж будівля її парламенту. З 1918 року новий польський сейм збирався в пристосованому до нових функцій будинку Александрійсько-Марійського інституту жіночого виховання, тобто в колишній жіночій середній школі на вулиці Вєйській. У 1925 році розширення будівлі було доручено Казімєжу Скуревичу, тодішньому куратору Королівського замку. Архітектор не підтримав поширене на той час переконання, що резиденція парламенту має нагадувати палац чи замок, і спроєктував простий чотириповерховий Будинок депутатів і візитівку закладу — залу засідань у формі амфітеатру, вписаного в ротонду, що нагадувала шатро. Її фасади, розділені напівколонами, прикрашені барельєфами — роботами Яна Щепковського з 1927–1928 років. Представлені там алегорії професій вважаються одним із найкращих зразків стилю ар-деко в Польщі. Камеральний масштаб і далеку від монументалізму форму парламентських будівель пізніше розвинув Богдан Пнєвський, який у 1949–1952 роках розбудував парламентський комплекс як композицію невеликих павільйонів, що потопають у зелені.

Національний музей у Варшаві

Національний музей у Варшаві як культурна інституція був заснований в 1916 році, але йому довелося досить довго чекати на свою власну будівлю. Перший конкурс на проєкт будинку (який спочатку мали звести в Уяздові) було оголошено в 1919 році, але його результати не задовольнили журі. У наступні роки було проведено ще два конкурси, але вони не принесли результатів. Цікаво, що подані до останнього конкурсу проєкти преса критикувала як другорядні та не дуже сучасні. Відому й досі використовувану споруду спроєктував Тадеуш Толвінський, який переміг у четвертому, цього разу закритому, архітектурному конкурсі. Толвінський запропонував будівлю, яка була настільки ж суворою, як і монументальною. Він позбавив будівлю деталей і прикрас, не посилався прямо на жодні історичні стилі. Фасади Національного музею оброблені шидловецьким пісковиком, цим же матеріалом, поряд із келецьким мармуром, оздоблено й елегантний, але скромний хол. Великою цінністю цієї споруди є її стриманість — на початку ХХ століття ще була жива традиція будівництва багатих, оздобних, парадних музейних будівель з класицистичними деталями. Тадеуш Толвінський не піддався цій моді і спроєктував дуже просту будівлю, про серйозність якої свідчить композиція геометричних форм і збалансованих пропорцій, а не декорації. Незважаючи на численні зміни, що відбулися в архітектурі Варшави з 1938 року, коли було відкрито будівлю Національного музею, її суворі форми зберегли свою величність.

Банк крайового господарства, Варшава

Банк крайового господарства був найбільшою банківською установою міжвоєнних років. Він був заснований у 1924 році з ініціативи тодішнього прем’єр-міністра та міністра фінансів Владислава Ґрабського та спеціалізувався на наданні довгострокових кредитів. Його клієнтами були насамперед державні установи та підприємства, а також органи місцевого самоврядування — заводи, житлові масиви та школи були побудовані за рахунок кредитів БКГ. Тобто тисячі об’єктів, які свідчать про прогрес і розвиток країни, яка щойно відновила незалежність.

У 1927 році був оголошений конкурс на проєктування будівлі БКГ, будівництво якої було завершено через чотири роки. Будівлю спроєктував Рудольф Свєрчинський, співзасновник факультету архітектури Варшавського політехнічного університету та його декан у 1930-х роках. Незважаючи на те, що він був вихований у дусі класичної архітектури, як дизайнер і викладач Свєрчинський був прихильником сучасності. Будівля БКГ у Варшаві є найяскравішим прикладом того, як новітні тенденції та технічні рішення можна поєднати з формою, прийнятною для громадської будівлі. Стиль споруди називають модерністським класицизмом, у якому стримані форми поєднуються з сучасною каркасною конструкцією та стильними деталями ар-деко (вхідний портик, прикрашений рельєфами Яна Щепковського, а також численні елементи інтер’єру).

Цікаво, що розширення будівлі у 1950-х роках анітрохи їй не зашкодило — вона зберегла суворий, монументальний вигляд.

Будівля Міністерства релігійних конфесій і публічної просвіти (сьогодні Міністерство національної освіти), Варшава

Це перший міністерський будинок, збудований у ІІ Речі Посполитій. Будівля, спроєктована в 1925 році Здзіславом Монченським, вписується в стиль «низького» класицизму, який був надзвичайно популярним у Європі того часу. Хоча така будівля зберігала елементи традиційної забудови (портики, колонади, дворики, парадні сходи), їм надавали дуже спрощених форм. Так, у будівлі Міністерства релігійних конфесій і публічної просвіти портик підтримується простими стовпами, а не колонами, стовпи розміщено і в вестибюлі, який практично позбавлений будь-яких прикрас. Гладкі фасади будівлі пронизані вікнами без вигадливих рам, стіни не розділені карнизами, а сходи не прикрашені різьбленими балюстрадами. Дизайн інтер’єру в стилі ар-деко — робота Войцєха Ястжембовського.

Варшавська школа економіки, Варшава

Важливим елементом у створенні структур незалежної держави є також створення університетів — кузні майбутніх кадрів. Варшавська школа економіки, хоча назву їй було надано лише в 1933 році, була заснована в 1906 році як Приватні чоловічі економічні курси Авґуста Зелінського, пізніше перетворена на Вищі економічні курси ім. Авґуста Зєлінського, а потім — на Вищу школу економіки. У міжвоєнний період це був найбільший економічний університет країни. Його перший ректор Болеслав Міклашевський був натхненником і ініціатором будівництва університетського містечка у варшавському районі Мокотув. Проєкт комплексу будівель був створений у 1924 році Яном Віткевичем-Кошицем, який належав до групи архітекторів, які шукали «національний стиль», форм, що виникають із польської історії та традицій, що найкраще відображають місцевий дух.

До 1939 року для Варшавської школи економіки було побудовано два корпуси — Експериментальні заклади та бібліотеку; у 1950-х роках, за проєктом 1920-х років, був побудований і головний корпус — незважаючи на зміну політичного устрою, форми національної архітектури, вироблені до війни, припали до смаку соцреалістам.

Будинки ВШЕ будували на основі сучасної на той час каркасної конструкції, надаючи їм форму, яка була дуже вдалою сумішшю модернізму, експресіонізму та національного історизму. У формі та деталях будівель ВШЕ відчувається відгомін як народного мистецтва, так і модерну.

Гірничо-металургійна академія, Краків

Імператор Франц Йосиф I вирішив заснувати вищу гірничу школу в Кракові в 1913 році, але тільки через п’ять років університет почав самостійну діяльність. У 1923 році почалося будівництво університетського кампусу (який після Другої світової війни отримав назву Гірничо-металургійна академія) — найбільша інвестиція в будівництво в міжвоєнному Кракові. Найбільш виразної форми набув головний корпус університету, робота Славоміра Одживольського та його колег Адама Балленштедта та Вацлава Кжижановського.

Для цієї величезної будівлі архітектори знайшли компроміс: бічні фасади витримали в стилі модерн, але фасаду надали класицистичної форми. Центральним пунктом монументального симетричного фасаду є вхідний портик, що підтримується іонічною колонадою і увінчаний рельєфним карнизом і аттиком зі скульптурною композицією. У Кракові, який був набагато більше прив’язаний до традицій, ці класицистичні форми архітектури були більш відповідними та зрозумілими.

Центральний інститут фізичного виховання ім. Юзефа Пілсудського (нині Академія фізичного виховання), Варшава

На будівництво найбільшого в Європі спортивного комплексу на рубежі 1920–1930-х років знадобилося всього 30 місяців. У 1928 році Едґар Норверт спроєктував комплекс будівель Центрального інституту фізичного виховання (CIWF) на площі 80 га. Сам архітектор писав:

Метою Інституту є не лише підготовка спеціалістів у різних видах спорту чи професійних легкоатлетів. Він виправдовує своє існування на значно ширшій основі — формувати молодь, загартовану духом і тілом, привчаючи її до постійної та організованої праці, на відміну від істерії спонтанних учинків, яка є нібито нашою расовою ознакою.

Архітектура також мала втілювати цю концепцію. CIWF Норверт запланував як дуже сучасний комплекс — він порвав з академічним класицизмом, проєктуючи модерністські будівлі різного розміру, розташовані серед зелені. Нерегулярне розташування простих форм із гладкими фасадами, урізноманітненими лише ритмом вікон, переходами та просвітами, що інтегрували забудову, стало тлом для інноваційних методів розвитку фізичної підготовки. Візитною карткою об’єкта Норверт зробив димохід котельні, з’єднаний з водонапірною вежею та... шестиповерховим житловим будинком, прибудованим до критого басейну, що нагадує промислову архітектуру.

Іподром, Варшава

Перші скачки відбулися у Варшаві в 1841 році. Кілометрову трасу тоді збудували на Мокотовському полі, біля площі Люблінської унії. Зростаюча популярність цього виду спорту та успіхи польських коней стали приводом для будівництва нового, більшого об’єкта. У 1929 році група архітекторів під керівництвом Зиґмунта Платер-Зиберека створила проєкт сучасного комплексу з доріжками для перегонів, трьома трибунними будівлями та комплексом технічних споруд (стайні, споруди для сідл, склади тощо). У наступні роки на Служевці, розташованому на південній околиці Варшави, було збудовано один із найсучасніших на той час об’єктів у Європі. Використані на той час рішення функціонально не застаріли, а створена командою Платер-Зиберека архітектура захоплює як інтеграцією в ландшафт, так і модерністською формою, особливо вражаючою в будівлі представницької трибуни. Її виразний силует, округлі форми та контрастна чорно-біла обробка ідеально відповідають динаміці кінних перегонів.

Місто Ґдиня

Перетворення рибальського села на сучасне портове місто було найбільшим реалізованим проєктом часів ІІ Речі Посполитої. Будівництво Ґдині було фінансовим, політичним, містобудівним та матеріально-технічним викликом (у 1921 році, коли розпочалися роботи, у Ґдині проживало 1268 осіб, лише через п’ять років їх було вже 12 тисяч, у 1939 році — 127 тисяч).

Ґдиня — модерністське місто, спроєктоване у 1920-х роках відповідно до тогочасного стилю. Уздовж широких проспектів тут було зведено білі будинки, пересічені горизонтальними смугами вікон, із заокругленими кутами, а отже — форми, які тоді вважалися найсучаснішими і водночас відповідали достоїнствам громадських будівель. Такі споруди можна побачити й нині, зокрема це офісна будівля ZUS, а пізніше Польських океанських ліній (проєкт Романа Пьотровського), житловий будинок Пенсійного фонду БКГ (проєкт Станіслава Жьоловського), Дім польського мореплавця (проєкт Богдана Дамієнцького та Тадеуша Сєчковського), окружний суд (проєкт Зиґмунта Карпінського, Тадеуша Сєчковського, Романа Солтинського) та численні приватні кам’яниці.

Середмістя Катовиць

Розбудова центру Катовиць не була суцільним державним заходом, але вона мала велике пропагандистське значення та призвела до багатьох дуже сучасних рішень. Після поділу Верхньої Сілезії на польську та німецьку частини у 1921 році обидва регіони почали конкурувати між собою, і архітектура також стала частиною цих «перегонів» — сучасні, вражаючі будівлі були побудовані в містах Сілезії по обидва боки кордону і мали на меті довести силу країни.

У Катовицях було збудовано хмарочос (другий за висотою будинок у Польщі), монументальну будівлю Сілезького сейму, десятки ультрасучасних кам’яниць модерністських форм, а у 1927 році розпочато будівництво величезного собору (за проєктом Зиґмунта Ґавліка та Францішка Мончинського). Одним із найважливіших досягнень того часу мала бути будівля Сілезького музею, спроєктованого Каролем Шаєром. Модерністська споруда мала стати одним із найсучасніших музеїв Європи. У серпні 1939 року його будівництво добігало кінця; у 1940-х роках німці зруйнували будівлю.

Будівля Поштової ощадної каси, пізніше Банк PKO BP, Краків

Адольф Шишко-Богуш був не лише важливим проєктантом для розвитку архітектури ХХ століття, але й реставратором пам’яток та знавцем історичних стилів. Біограф архітектора Міхал Вишневський писав:

Він є одним із найвидатніших польських архітекторів першої половини ХХ століття, який суттєво сформував простір сучасного Кракова, а також був одним із творців національного міфу про відроджену Другу Річ Посполиту. […] Творчість архітектора, побудована на розриві, між традицією та пошуком нової форми в архітектурі, глибоко проникає в суть процесів, що відбуваються в архітектурі початку ХХ століття.

Проєктуючи будинок банку на незвичній трикутній ділянці на вулиці Вєлополе, Шишко-Богуш використав академічний класицизм, елегантний, навіть сповнений пафосу стиль. Помітний карниз і високий аттик підтримують величезні напівколони коринфського ордеру, а великі засклені ділянки обрамляють балясинові балюстради. У заокругленому куті будівлі розміщено операційну залу, спроєктовану на основі кола, натхненну римським Пантеоном. Монументальний силует будівлі заповнив простір на перехресті трьох вулиць, ефектно замикаючи оглядову вісь своїм колонним фасадом.

Костел св. Роха, Білосток

Рішення про побудову на горі св. Роха на місці старої каплиці величного костелу було прийнято в 1925 році. Проєкт храму обирали на архітектурному конкурсі. Його переможець Оскар Сосновський спроєктував будівлю на зіркоподібному плані, що відповідає запланованому зверненню церкви, взятому з марійної молитви «Поранна зоря». Інвестиція мала бути вираженням вдячності за відновлену незалежність (за переказами, під час Першої світової війни поляки присягнули в Римі, що відзначатимуть відновлення незалежності будівництвом храмів, натхненних закликами з Лоретанської літанії). Зрештою, будівля має в основі восьмикутник, але мотив зірки чітко простежується в архітектурних формах — на склепінні нави, аттиках, завершальній частині вежі, настінному декорі. Будівля храму — поєднання модерну та експресіонізму; спираючись на залізобетонний каркас, оснащений вражаючою 78-метровою вежею, вона містить натхнення з різних джерел. Є видимі посилання на ультрасучасні бетонні конструкції Огюста Перре, декоративні роботи краківських архітекторів, які шукали національного стилю, стрільчастої готики та динаміки німецького експресіонізму. Храм, який служить символом відновлення незалежності, є одним із найоригінальніших архітектурних втілень Другої Речі Посполитої.

Житлові масиви WSM Жолібож і Раковець, Варшава

Сучасність і прогрес в архітектурі початку ХХ століття — це не тільки залізобетонні конструкції, функціоналізм і хмарочоси. Це також інноваційні концепції, в яких містобудування та архітектура поєднувалися з соціально-економічними питаннями. Як-от діяльність варшавського житлового кооперативу WSM, заснованого у 1921 році. Тут архітектори та урбаністи-авангардисти співпрацювали разом із політиками, громадськими активістами, лікарями та освітянами, щоб розробити оптимальну форму житлового масиву, в якому малооплачуваний робітник та його родина могли б знайти комфортний та фінансово доступний дах над головою. Незважаючи на те, що перші будинки, побудовані WSM — на Жолібожі — виявилися занадто великими і занадто дорогими для працівників, які отримували найнижчу зарплатню, діяльність кооперативу не тільки збільшила обізнаність про житлові проблеми, але й підтримала розвиток архітектури та дизайну житлових масивів.

До того як Друга світова війна перервала розвідки діячів WSM, їм вдалося побудувати частину функціонального житлового масиву на Раковці у Варшаві (за проєктом Гелени та Шимона Сиркусів), який повністю відповідав кооперативним ідеям (крім багатоквартирних будинків було споруджено також Соціальний будинок).

Нездійснене бачення: район маршала Юзефа Пілсудського у Варшаві

Район маршала Юзефа Пілсудського, якби його побудували, був би, мабуть, найважливішим твором архітектури, пов’язаним із незалежністю, втіленням, яке відображало би пафос тих часів. Уже в 1920-х роках на Мокотовському Полі планувалося створити район громадських будівель; коли Юзеф Пілсудський помер у 1935 році, робота над новим районом прискорилася, а його урбаністичний план було змінено на значно більш монументальний. На величезній площі планували звести не лише площу завширшки 70 метрів, а й широкий проспект, ідеальний для проведення парадів (він мав бути майже 4 кілометри завдовжки й оточений трибунами). Навколо мали бути збудовані величезні монументальні споруди, а завершувати композицію мав Храм Провидіння та величезний пам’ятник маршалу Пілсудському.

Задуманий з розмахом район не мав шансів на реалізацію — у міста не було на це коштів. Проте сам проєкт віддзеркалював наддержавні прагнення ХХ століття та віру в силу архітектури як політичного інструменту.

Переклад: Марія Шагурі

Мова Ukrainian

польська архітектура

міжвоєнна Польща

міжвоєнна варшава