Традиція, згідно з якою Петро був єпископом Риму, з’являється лише в часи пізньої античності. Від II століття римські християни вважають Петра засновником своєї місцевої церкви, що, однак, не означає, що він був першим лідером громади. Ми знаємо, що римською християнською спільнотою ще в середині II століття не управляла одна особа. Як і у випадку інших громад, це була колегія осіб, яких називали управителями, тобто episkopoi (звідси наш єпископ), або старійшинами, тобто пресвітерами. Ці терміни взаємозамінні. Ситуація змінюється лише пізніше, приблизно в середині II століття. Безсумнівно, Петро був особливою постаттю, але незрозуміло, чи був він лідером християнської громади в Римі. Однак немає сумнівів, що в якийсь момент Петро прибув до Риму.
МШ: Сенкевич натякає, що за часів святого Петра християнство було не лише релігією нижчих верств, а й проникало в еліти, навіть наближені до імператорського двору. Чи існують хоча б якісь джерельні підтвердження цього явища?
РВ: Це ще одне дуже складне питання. Ми дуже мало знаємо про те, як функціонувала римська громада в I столітті. Варто згадати джерела, якими ми диспонуємо. Це останні фрагменти «Діянь апостолів», у яких ідеться про те, що Павло прибув до Риму й провів там два роки. Тацит і Светоній пишуть про переслідування християн після спалення Риму. Свідченням є також пізніше переконання римської громади, що Петро і Павло загинули за часів Нерона, хоча наші джерела не пов’язують цього факту із пожежею.
Тож дуже важко сказати, хто входив до римської християнської громади. Коли ми читаємо Послання Павла до римлян, складається враження, що він пише до людей, які знають Старий Заповіт. Це не дивно, оскільки в багатьох інших середземноморських регіонах нова релігія розвивалася серед євреїв з діаспори. Ймовірно, це були не лише нижчі верстви суспільства, а радше торговці та ремісники, тобто ділові люди, які подорожували імперією та приїжджали до Риму з різних її куточків. Ми бачимо їх у II столітті серед римських християн. Однак у нас немає жодних достовірних свідчень, що християнство проникало до імператорського двору. Перші підтверджені випадки християн серед сенаторів з’являються лише в IV столітті.
МШ: Згідно з романом Сенкевича, християни вважали Нерона Антихристом, який підпалив Рим, щоб боротися з християнами.
РВ: У ранньому християнстві існувало переконання, що з’явиться Антихрист. Це можна побачити в Апокаліпсисі Івана Богослова, написаному через покоління після правління Нерона. Однак немає підстав сумніватися, що це переконання існувало й раніше. Коли в Апокаліпсисі читаємо, що Великий Вавилон буде «спалено вогнем», не виникає сумнівів, що мова йде про Рим і що це свідчення віри в те, що пожежа в місті була провіщенням кінця світу. Однак ми не можемо бути впевнені, що Нерона вважали Антихристом, тією бестією, яка вже прийшла. Утім, безсумнівно, що віра в швидке пришестя Антихриста була поширена серед тодішніх християн.