До тієї ж небесної сфери належить верхня частина центральної панелі, де на продовженні згаданої осі ми знову бачимо Марію: стоїть на колінах коронована на Королеву Неба і Землі особами Святої Трійці, в оточенні ангелів та святих патронів Королівства Польського – Войцеха і Станіслава. Про заслуги Марії, котрі були причиною цього неймовірного відзначення – визволення від страждань смерті, звільнення від розкладу тіла, тілесного вознесіння і небесної слави – також свідчать дрібні зображення старозавітних постатей, що заповнюють раму корпусу та його підставу (предель).
У парі з багатством і оригінальністю змісту «Маріацького вівтаря» йде мистецька довершеність. З віднайденого у 1533 році фундаційного документу підстави (відомого з пізніших копій і перекладів, бо оригінал зник) дізнаємося, що його творцем був Віт Ствош. Краківський вівтарний ансамбль є його найдавнішим підтвердженим твором, одразу зрілим, який, зрештою, ніколи ні за масштабом, ні за виразом, ні за концепцією не був перевершеним – справжнім opus magnum цього митця.
Хоча Ствош приїхав до Вісли із Нюрнберга з метою виконання «Маріацького вівтаря», він народився у швабському місті Хорб. Багато вказує на те, що свою майстерність митець здобув у Верхньому Рейні – у Страсбурзі, доповнюючи її під час «мандрівки учня», яка могла привести його аж до Нідерландів. У верхньорейнській метрополії Ствош зіткнувся з видатною творчістю Миколая з Лейди (Ніколауса Герхарта; прим. перекл.). Аналітичний натуралізм, присутній у скульптурах цього прибульця з Нідерландів, пояснює правдиві обличчя апостолів у корпусі «Маріацького вівтаря». Надприродні розміри постатей (висотою майже 3 метри!) були сміливо вирізані з великих брил липового дерева. У цьому повному володінні матеріалом також можна побачити урок, який Ствош міг отримати від Ніколауса – як учень і співробітник або ж проникливий спостерігач його творів. Незвичайно динамічні, що суперечать законам природи, драпіровані шати краківських апостолів живуть, ніби власним життям. Обличчя фігур, якими заповнена композиція (близько 250), передають інтенсивні внутрішні переживання. Це все – своєрідний знак Ствоша, що свідчить про його творчість на тлі мистецтва скульптури всього пізнього Середньовіччя.
Цей «внутрішній процес» буття постатей «Маріацького вівтаря», які слабо між собою пов’язані жестами чи позами (особливо у головній сцені), для яких оточення є радше фоном (сцени на рухомих панелях вівтаря), аніж життєвим простором, багато теж говорить про погляди Ствоша на людину. Homo цікавив цього митця, насамперед, як істота духовна. Таке бачення людини Ствош міг запозичити в іншого великого представника нідерландського мистецтва Рогіра ван дер Вейдена (помер у 1464 році). Вплив видатних картин цього художника чітко прочитується у краківському вівтарному ансамблі – як в деталях, так і в цілих композиціях.
Концепція одухотвореної людини, до глибини середньовічна, завдяки потужному таланту Ствоша здобула у краківських фігурах найдосконаліший вираз в кінці цієї епохи, водночас відокремлений і «запізнілий» напередодні новітнього гуманізму. «Маріацький вівтар», що виник у столиці потужної, але розташованої на околицях латинської Європи держави, сьогодні постає як синтез християнської антропології та середньовічного мистецтва – їхня «лебедина пісня» найчистішого тону.
Переклад: Надія Кіщук
Автор: Павел Фреус, листопад 2009
