Владислав Шпільман (псевдонім Аль Леґро) – піаніст і композитор, народився 5 грудня 1911 року в Сосновці, помер 6 липня 2000 року у Варшаві.
Перші уроки гри на фортепіано отримав від матері. У 1926–1930 роках навчався у Вищій музичній школі ім. Фридерика Шопена у Варшаві (фортепіано – клас Юзефа Сьмідовича, теорія та контрапункт – Міхал Бєрнацький). Потім продовжив освіту в Академії мистецтв у Берліні (1930–1933), де вивчав гру на фортепіано під керівництвом Леоніда Кройцера й Артура Шнабля, а композицію – у Франца Шрекера. Повернувшись до Варшави, у 1933-1935 роках навчався також у класі Алєксандера Міхаловського.
Виступати на естраді Шпільман почав 1932 року. Разом із видатним скрипалем Броніславом Ґімпелем створив успішний дует. У 1935 році дебютував як автор популярної музики, написавши пісню «Jeśli kochasz się w dziewczynie» («Якщо ти закоханий у дівчину») на слова Емануеля Шлєхтера для музичної комедії «Кіт». Того ж року почав працювати на Польському радіо як піаніст, акомпаніатор, музикант камерних ансамблів, композитор та музичний ілюстратор.
У 1940 році Шпільман опинився у Варшавському ґетто, де заробляв на життя, виступаючи в кав’ярнях і невеликих концертних залах. У 1942 році дивом уникнув депортації до табору смерті в Треблінці. Після цього працював на примусових роботах, а згодом утік з ґетта. До липня 1944 року його переховували друзі – Чеслав і Гелєна Лєвіцькі, Анджей і Яніна Боґуцькі, а також музиканти: Еуґенія Умінська, Вітольд Лютославський, Едмунд Рудніцький, Пьотр Перковський та інші.
Після поразки Варшавського повстання залишився без підтримки, переховуючись у зруйнованому будинку на алеї Незалежності. Там його знайшов німецький офіцер Вільм Гозенфельд, який допомагав йому вижити, приносячи їжу.
Владислав Шпільман, фот. Jerzy Dorys / biblioteka POLONA / www.polona.pl
Свої воєнні переживання Шпільман описав у книжці «Смерть міста 1939–45» (про Варшаву), яка вийшла друком 1946 року в редакції Єжи Вальдорффа. Перевидання спогадів у 1998 році здобуло міжнародне визнання, а 2002 року Роман Поланський екранізував цю історію у фільмі «Піаніст», що отримав «Золоту пальмову гілку» та три «Оскари».
Після війни Шпільман повернувся на Польське радіо, де до 1963 року очолював Відділ легкої музики. Був диригентом оркестру, організатором конкурсів і фестивалів, серед яких – Міжнародний фестиваль пісні в Сопоті (1961). Активно концертував у Польщі й за кордоном, виступаючи із симфонічними оркестрами та у складі камерних ансамблів.
У дуетах Шпільман грав із Броніславом Ґімпелем, Тадеушем Вронським, Ідою Гендель, Генриком Шеринґом, Романом Тотенберґом. У 1962 році створив Варшавський фортепіанний квінтет, до складу якого увійшли Ґімпель, Вронський, Стефан Камаса (альт) та Алєксандер Цєханський (віолончель). Дебют відбувся в січні 1963 року в лондонському Wigmore Hall, після чого колектив провів понад 2000 концертів у Європі, США, Канаді, Мексиці, Індії й Японії. Дискографія квінтету налічує понад десяток альбомів, записаних у Польщі та за кордоном.
Шпільман став автором понад 500 естрадних пісень, 150 з яких здобули популярність. Серед найвідоміших – «Cicha noc» («Тиха ніч», сл. Романа Садовського), «Czerwony autobus» («Червоний автобус», сл. Казімєжа Вінклєра), «Deszcz» («Дощ», сл. К. І. Ґалчинського), «Do widzenia Teddy» («До побачення, Тедді», сл. Б. Хоінського й Я. Ґалковського), «Gdy się kogoś ma» («Коли когось маєш», сл. З. Ґоздави).
Композитор також створив джинґл для Польської кінохроніки, музику до радіоспектаклів (понад 50), дитячих пісень (понад 40), мюзиклів, кінофільмів і театральних постановок.
