Ознакою широкоформатної, масивної композиції є монументальність, яка полягає насамперед у майстерному використанні простору та доборі засобів вираження. Розміри зображення різко контрастують із вибором мотиву та способом його виконання. На полотні немає нічого, крім темного, вкритого хмарами неба, поля і сумарно окреслених фігур волів і орача.
Робота була своєрідною візитівкою Фердинанда Рущица, завдяки чому митець майже одразу після дебюту опинився в авангарді молодого мистецтва Петербурга (участь у виставці «Світ мистецтва» у січні 1899 року та на Весняній виставці Петербурзької академії невдовзі після цього) і Варшави (персональна виставка в «Захенті» у грудні того ж року). Щоправда, Рущиц уже не був анонімним художником: двома роками раніше під час дипломної виставки Петербурзької академії його «Весну» придбав Павло Третьяков. Однак саме «Земля» міцно закріпила позицію художника, мабуть, найсильнішу серед усіх молодопольських художників Варшави, які здобули освіту в Росії (таких як Казімєж Стабровський, Едвард Окунь та Конрад Кшижановський). Це також зробило його найбільшою зіркою в очах варшавських критиків: мистецьких, але також, можливо, ще більшою мірою, літературних.
Цей останній факт частково дивує. Можна зрозуміти неабиякий інтерес письменників до молодопольського живопису, який часто вважають «літературним» з огляду на використані символи та розказувані у мистецькому творі історії. Проте живопис Рущица позбавлений наративних і символічних прикрас, він впливає на глядача лише образотворчими засобами. Однак мало яке з полотен «Молодої Польщі» було інтерпретоване аж стільки разів і так добре сприйняте в різних колах.
Обидва факти мають одне джерело. Сугестивність та інтерпретаційна здатність «Землі» спричинилася до того, що кожен бачив у ній щось своє. Так, Стефан Поповський і Зенон Пшесмицький тлумачили картину як алегорію людського буття, Цезарій Єлента – як опис незмінних законів природи, серед натуралістів і послідовників позитивізму твір вважали похвалою селянській праці, Антоній Холоневський бачив у ній ілюстрацію міцкевичівську візію людини між землею і небом, Леопольд Стафф (у вірші «Орка») прочитав її в контексті ніцшеанського «тріумфу волі», Генрик Пйонтковський — у доекзистенціалістському дусі, а Наполеон Роуба — у християнському. Найдальше, вже у міжвоєнний період, пішов Мечислав Лімановський (дружив із художником), який вважав «Землю» релігійною картиною, посилаючись водночас на воскресіння Христа та елевсинські містерії.
Ще більшою проблемою була — і залишається донині — форма образу, яку неможливо вписати в жодну з наявних течій. На думку самого Рущица (і деяких інтерпретаторів), форма твору апелювала до визнаних майстрів, видатних пейзажистів Івана Шишкіна та Архипа Куїнджі. Проте їхнє мистецтво було спокійнішим, споглядальним і ближчим до натуралістичного відображення дійсності. Хоч картину Рущица й започаткували студії на пленері неподалік його сімейної садиби в селі Богданово, що у Литві, вона за визначенням є виразом того, як художник ретельно формує спосіб зображення природи, а не того, як природа йому підказує це робити. Порівняння «Землі» з фотографіями Яна Булгака, на яких зображено той самий пагорб, свідчить про те, наскільки художник змінив реальність. Завдяки використаному прийому кадрування висота невеличкого пагорбка значно збільшилася, а для посилення драматичного ефекту художник подав у кадрі лише безлісну, зорану частину пагорба, яка фактично становила лише невеликий його шматок.
Коріння картини Рущица шукали у німецькій романтичній «релігії природи», шукали також, з огляду на його матір-данку, спорідненості зі скандинавським реалізмом. Проте, здається, це були відчайдушні спроби знайти формулу, яка б якось дозволила окреслити строгу монументальність твору. «Землю» прийнято, і не безпідставно, вважати картиною-маніфестом, але важче точно визначити, що саме вона покликана маніфестувати. Можливо, найбільше рації має Аґнєшка Моравінська, коли пов’язує образ Рущица з його поверненням до рідного Богданова. Для вихованого в космополітичній сім’ї юнака, який мандрував з міста в місто протягом десятка років свого життя, спочатку з сім’єю, а потім задля навчання, це було надзвичайно сильним рішенням – відшукати своє коріння та визначити свою ідентичність, як регіональну – литовську, так і національну – польську. Отже, твір міг виражати прив’язаність до землі, своєрідну декларацію «тутешності».
Існують разючі паралелі між долями двох «вундеркіндів» «Молодої Польщі», мабуть, найбільш незвичних талантів Варшави та Кракові того часу – Фердинанда Рущица та Войцеха Вайса. Обидва майже на старті досягають миттєвого успіху (дебютують у тому ж 1897 році), обидва блискавично у молодому віці досягають творчої зрілості (Рущиц у 28 років, Вайсові тоді виповнилося лише 23), обидва мають вирішальний вплив на мистецьке середовище, обидва врешті приймають приголомшливі рішення на піку своєї кар'єри, розділяючи своє життя на дві половини. Близько 1906 року Вайс повністю відмовився від модерністської поетики, свідомо повернувшись до (дуже творчо осмисленого) стилю салонного живопису, якому він залишиться вірним протягом наступних років. У 1908 році Рущиц відмовляється від живопису.
Після 1908 року Рущиц з великим успіхом працював як сценограф, проєктант ужиткової графіки і, насамперед, як педагог і професор Віленського університету. У міжвоєнні роки він також був одним із найбільш шанованих жителів міста. Митець переніс свої зацікавлення з формування живописної форми до формування реальності, досягнувши не менш чудових результатів на другому етапі свого життя. І все ж винятково унікальна й самобутня сторінка польського живопису, як у випадку з Вайсом, була перегорнута передчасно й безповоротно.
Переклад: Тарас Лильо
Автор: Конрад Ніцінський
- Фердинанд Рущиц, «Земля», 1898 р., полотно, олія, 164 х 219 см, власність Національного музею у Варшаві.
