Хвороба, кохання, Америка
Посвятовська народилася в Ченстохові у родині ремісників під ім’ям Галина Миґа. Визначальний вплив на її життя мали кілька днів дитинства: у 1945 році, під час визволення Ченстохови, батьки Галини переховувалися в підвалі. Через холод і вологу дівчинка тяжко захворіла – наслідком стала невиліковна вада серця. Її мати, Станіслава Миґова, згадувала в радіопередачі 1971 року:
Галшка вчилася сама, цілком могла б залишитися неписьменною. У віці дев’яти років вона захворіла. Якби не постійна цікавість до світу, як би вона жила? Галшка не хотіла життя в кріслі, не хотіла бездіяльності. Вона хотіла жити.
Молода поетка спочатку навчалася в гімназії «Наука і праця», потім – у жіночій загальноосвітній школі ім. Юліуша Словацького.
Через слабке здоров’я значну частину життя провела в лікарнях і санаторіях. У одному з них познайомилася з іншим пацієнтом – художником і студентом кіношколи Адольфом Ришардом Посвятовським, за якого – всупереч порадам лікарів – вийшла заміж у 1954 році. Вже через два роки овдовіла. У 1958 році їй зробили операцію на серці в Сполучених Штатах – кошти на неї, зокрема, зібрала американська полонія. Замість повернення до Польщі вона подала заявку на стипендію в престижному коледжі Смітс у Нортгемптоні, який закінчила через три роки. Попри можливість залишитися на докторантурі в Каліфорнії, вирішила повернутися на батьківщину. Оселилася в Домі літераторів у Кракові та вступила на філософський факультет Яґеллонського університету.
У 1967 році стан її здоров’я настільки погіршився, що вона зважилася на ще одну операцію – цього разу у Варшаві. Вісім днів по тому Галина померла.
Ізольда і Джульєтта
Галина Посвятовська, санаторій Дебора, Браунс-Міллс, 1958, фот. Федорович, архів Малґожати Порембської
Як поетка, Посвятовська дебютувала у 1956 році на шпальтах «Ченстоховської газети». Саме тому її зараховують до «покоління Сучасності», хоча сама вона не ототожнювала себе з жодною літературною групою. Її відкривачем вважають Тадеуша Ґєримського, який після смерті Посвятовської зізнався, що спочатку опікувався нею з жалощів, не покладаючи великих надій. Наставницею поетки була також Віслава Шимборська, до якої із проханням подбати про пригнічену горем молоду поетку звернувся її лікар, професор Юліан Александрович.
У 1957 році вийшла друком перша поетична збірка Посвятовської під назвою «Ідолопоклонський гімн». У 1961 році поетка також опублікувала репортаж про своє життя у США – «Американський щоденник», а у 1966 – автобіографічну книжку «Оповідь для друга», що частково базувалася на листуванні з іще одним важливим чоловіком у її житті – Єжи Моравським. Наступними поетичними збірками стали «Сьогоднішній день» (1963), «Ода до рук» (1966) і «Ще одна згадка» (1968, посмертне видання).
Любовна поезія Посвятовської, що часто асоціюється із сентиментальністю, насправді має виразну екзистенційну глибину: Ерос у ній тісно переплетений із Танатосом, а чуттєві рядки пронизані постійним передчуттям смерті. Прикладом може слугувати один з найвідоміших її віршів:
Коли я помру, коханий,
коли із сонцем розстанусь
і буду довгим, радше сумним предметом,
Чи тоді ти мене пригорнеш
руками огорнеш
виправиш те, що зіпсував злий фатум
