Розповідаючи історію дівчини, Імєльська створює на екрані дуже інтимний портрет людини, яка перебуває у стані психічної кризи. Вона чуло придивляється до своєї героїні, її друзів і до найближчих їй людей, які також є жертвами хвороби. У «Послухай, що хочу тобі сказати» режисерка вводить нас у сам епіцентр справжнього життя героїв, але ми ні на мить не відчуваємо себе у ньому чужаками. Імєльська змушує нас поглянути на описуваний світ її очима, з чуйністю та емпатією, які долають бар’єри сорому та чужості. У цьому є велика заслуга кінооператорки Зузанни Захари-Хассаірі. Молода операторка, яка рік тому стала відомою завдяки прекрасним «Пташенятам» Лідії Дуди, у «Послухай...» знову показує, що вміє пригледітися до героїв, уникаючи підглядання, а коли підходить до них із камерою, то не в пошуках сенсації, а для того, щоб подивитися у вічі й показати те, що всередині.
У «Послухай...» Малґожата Імєльська не боїться сильних образів і слів. У її фільмі ми знайдемо матеріали, які записала героїня, і в яких Ґося розповідає про свою ненависть до себе та постійне відчуття власної несамодостатності. І хоча в багатьох фільмах ці зізнання могли б бути потрактовані як маніпуляції, у «Послухай...» вони стають невід’ємним елементом історії про людину і хворобу, про думку, яка завдає болю. Тут багато зворушливих сцен – хоча б та, в якій мати пацієнтки-підлітка усвідомлює, що одного разу її донька може накласти на себе руки, а смерть, ймовірно, стане для неї полегшенням.
