Їїсторії
Жінки були «маленькими цятками в морі чоловічого героїзму» у більшості розповідей. Відносно недавно – не в останню чергу завдяки статті Джоан Уоллах Скотт «Гендер як корисна категорія історичного аналізу» (1986 р.) – дослідники почали звертати увагу на те, що воєнний досвід жінок відрізняється від воєнного досвіду чоловіків. Цей жіночий досвід протягом тривалого часу маргіналізували, але й самі жінки довго покривали його пеленою мовчання. Як наголошує Зузанна Герцберґ:
Парадигма чоловічого героїзму виключала те, що ми всі знаємо сьогодні – те, що приватне й інтимне в екстремальних ситуаціях стає політичним, а тілесність, про що ми також знаємо, є полем боротьби. Причому жінка в цій боротьбі наражена на ризик значно більшою мірою, ніж чоловік.
Їїсторії – це фрагменти історії та перспективи її сприйняття, яких досі не було. Також надзвичайно важливо, щоб наступні покоління жінок говорили про жіночу солідарність, досвід спільноти та активізму.
Стратегії опору
Історії, зібрані в книжці, показують, що жінки були не лише зв’язковими та санітарками, а, за словами Вітки Кемпнер-Ковнер, «робили все, всі найбільш небезпечні речі». Зазвичай вони отримували вогнепальну зброю, яка під час повстання в гетто було дефіцитом, в другу чергу, після чоловіків. Тому передусім використовували коктейлі Молотова, лампочки, наповнені сіркою та динамітом, пляшки з соляною кислотою, та все ж вчилися стріляти і брали участь у боях.
Оповідання, з яких складається «Справа характеру», також показують, наскільки важливою була функція зв’язкової. Жінки, особливо з так званою «гарною зовнішністю», що тоді означало «неєврейка, безпечна», наприклад, світлоока, світловолоса і дуже мужня Франя Беатус, часто отримували цю функцію. Вважалося, що вони викликають менше підозр, можуть вільніше пересуватися на «арійській стороні». Їм також було легше змінити зовнішність за допомогою стильно підстриженого, освітленого волосся, макіяжу та елегантного вбрання. Жінки-зв’язкові не лише відіграли ключову роль в організації повстання у Варшавському гетто, але й, як Тося Альтман, переміщалися між різними гетто, зміцнювали почуття спільноти, приносили надію та досвід опору