Нагороджений за найкращу операторську роботу на 48-му Польському кінофестивалі в Ґдині, Качмарек створив на екрані зернистий, трохи вицвілий світ родом зі шпигунської та кримінальної класики 1970-х. Завдяки йому «Doppelgänger» є одним із найкрасивіше знятих польських фільмів останніх років, художню силу якого сміливо можна порівняти з таким кінематографічним шедевром, як «Шпигун» Томаса Альфредсона з незабутньою операторською роботою Хойте ван Хойтеми.
Хоча за рівнем майстерності «Двійник» не осоромив би жоден світовий кінематограф, він залишається нереалізованим до кінця фільмом. В основному через драматургію. Розповідаючи про «близнюків», які живуть по обидва боки залізної завіси, творці фільму з часом втрачають розмах. Після прекрасної експозиції, під час якої сценаристи надають нам інформацію, необхідну для складання цієї мозаїчної історії в цілісну картину, розповіді просто починає бракувати пального, переплетені історії не впливають одна на одну, а фінальна послідовність іноді межує з автопародією.
Замість того, щоб акцентувати увагу на стосунках між двома чоловіками, Ґолда та Голоубек зосереджуються на суто шпигунській історії, роблячи її головним героєм Ганса, офіцера розвідки у виконанні наче народженого для таких ролей Якуба Ґєршала. Саме з ним ми беремо участь у небезпечних місіях, і його очима бачимо надзвичайний світ вільної Європи. Шкода, що історія Бонда з ПНР не має чіткого перебігу, великої мети, досягнення якої доповнило б історію героя і дозволило б глядачеві краще його зрозуміти і гаряче підтримати. У «Двійнику» ми стежимо за подальшими пригодами молодого агента, але його історії бракує внутрішньої ваги, і важко не піддатися враженню, що вона була б цікавішою, якби її розказали з погляду іншого героя фільму – молодого інженера з Сопота, який шукає своє коріння.
