«Добрий дім» Войцеха Смажовського: пекло за зачиненими дверима

Розповідаючи про жахіття домашнього насильства, Смажовський поєднує публіцистичну плакатність із візіонерською розповіддю про зманіпульований розум. Його «Добрий дім» – це болісний і важливий фільм, але водночас й до розчарування банальний.

Багато років тому Смажовський став самозванцем-гідом по Польщі як луна-парку жахів. У фільмі «Під міцним ангелом» він провів нас світом польського алкоголізму, у «Поганому домі» запросив до країни жорстокості й жадібності, у «Духовенстві» (пол. «Kler») розповів про наше лицемірство, а у другому «Весіллі» 2021 року представив історію про польський антисемітизм. У своєму найновішому фільмі він знову веде глядачів у подорож Польщею, яку ми воліли б не знати.

Цього разу тематичною домінантою фільму є домашнє насильство, різні обличчя якого показано в історії двадцятирічної Ґоськи (Аґата Туркот) та її старшого брата Ґжеська (Томаш Шухардт), політично впливового чиновника з маленького містечка. Режисер у прискореному темпі проводить нас через фази знайомства та захоплення одне одним, щоб нарешті запросити до титульного «Доброго дому», який виявляється справжньою катівнею.

Video embed

DOM DOBRY SEN ZŁY - zwiastun teaser

Смажовський веде головну героїню та глядачів через пекельні кола. Ґжесєк розперізується поступово – починає з недооцінювання своєї партнерки, малих сцен ревнощів, сварок, перш ніж почне принижувати, бити та ґвалтувати. Так само режисер поступово збільшує дозу насилля у фільмі, відважуючись на показ радикальніших злочинів.

Проблема полягає в тому, що в «Доброму домі» градація екранного насильства замінює класичну драматургію. Фільм Смажовського виявляється радше листівкою з повсякденного пекла, ніж історією про реальних людей, їхній складний вибір і їхні спроби подолати зовнішні та внутрішні перешкоди. Тут ми не знайдемо класичних поворотних моментів і причиново-наслідкових зв’язків. Режисера «Весілля» не цікавить кінорозповідь, а скоріше публіцистичний плакат. У цьому сенсі «Добрий дім» нагадує двогодинний рекламний фільм, що адресований жертвам насилля. І хоча режисер ускладнює цю газетну історію, суб’єктивуючи розповідь і балансуючи між реальністю та шаленим видовищем, його фільм обтяжений плакатною одновимірністю.

Picture display

standardowy (864px desktop)

Picture image

c_2025_lucky_bob_warner_bros._entertainment_inc._all_rights_reserved._fot._pawel_tybora_.jpg

Смажовський малює широкими мазками, а зображення другорядних персонажів – це радше однобарвні плями, ніж переповнені деталями замальовки. Маємо тут токсичну матір-п’яничку (Аґата Кулеша) та Ґосину сестру (Марія Собоцінська), домашню дівулю з чоловіком-імпотентом. Ролі другого плану також грає політична еліта провінційного містечка, разом із п'яним бурмістром, діячами, які після роботи б'ють своїх дружин, поліцейськими, які закривають очі на такі дії, а також соціальна працівниця, місцева свята, єдина, хто простягає руку допомоги головній героїні. Добрі та погані, гротескно підлі та по-ангельському безкорисливі – у Смажовського немає напівтіней, немає місця для амбівалентності.

«Добрий дім» відповідав би духові таблоїдів, якби режисер не потрактував цю історію як привід для формального експерименту. У руках Смажовського розповідь про зловживання стає запрошенням у внутрішній світ жінки-жертви насильства. Режисер щоразу змінює часопростори, представляючи глядачам альтернативні версії одних і тих же епізодів. Непомітні й чутливі сімейні сцени раптово розкривають те, що важко було зауважити спочатку: елементи насилля, яке накопичується, зростає і стає жорстокішим. Наративні петлі, в які нас заманює режисер, покликані поставити під сумнів правдивість історії. Вони роблять глядача співучасником драми головної героїні фільму, чоловік-маніпулятор якої намагається переконати її, що вона психічно хвора.

Picture display

standardowy (864px desktop)

Picture image

c_2025_lucky_bob_warner_bros._entertainment_inc._all_rights_reserved._fot._camila_warda.jpg

Однак формальна легковажність, яку дозволяє собі Смажовський, не рятує його фільм. Навпаки, швидко стає просто режисерською виставою, а наступні повторення не додають розповіді жодної новизни. Монтажні експерименти фактично віддаляють нас від головних героїв, які, як і другопланові персонажі, перетворюються з живих людей на ілюстрації становищ. Винятком є персонаж Томаша Шухардта, який завдяки харизмі актора балансує між демонічністю та невинністю, між тим, хто є жертвою насильства, і тим, хто насилує.

Довгоочікуваний фільм Войцеха Смажовського був заявлений як шокуюча історія про польське домашнє насильство. У цьому сенсі «Добрий дім» не розчаровує. Стрічка просякнута жорстокістю й привертає увагу до важливої суспільної проблеми. Однак шкода, що потреба в публіцистичній виразності та режисерське его, яке перетворює фільм на вражаючий експеримент, повністю домінує над персонажами, їхніми психологічними нюансами та над кіно, яке зачепило би глибше, ніж таблоїдні заголовки.

Переклад: Тарас Лильо

«Добрий дім». Сценарій і режисура: Войцех Смажовський. Оператор: Павел Тибора. Монтаж: Кшиштоф Командер. Художниця-постановниця: Йоанна Маха. Художниці-костюмерки: Маґдалена Ядвіґа Руткевич-Лютерек. У ролях: Аґата Туркот, Томаш Шухардт, Аґата Кулеша, Марія Собоцінська, Аркадіуш Якубік, Юлія Кійовська, Анджей Конопка, Аґнєшка Пшепьюрська, Домініка Беднарчик-Кшижовська. Прем'єра: 25 листопада 2025 року.

Войцєх Смажовський