Проте це лише одна з сюжетних ниток, які сплітає сценарист Якуб Ружило. Запущений у попередніх сезонах маховик неможливо зупинити, тому у восьми нових серіях вирішується доля суперництва з ненависним сусідом Анджеєм, кохання Івана-Павла і Зофії, яка пережила гомоеротичний роман, все ще висить на волосині, а колись одержимий Богдан забув, хто він, і намагається наново ідентифікувати себе, прагнучи помститися своїй мучительці. І нарешті, є Іван-Павло, який після пожежі в бібліотеці має довести (або здобути) свій шляхетський титул, щоб знову стати сарматом.
«1670» перенасичений подіями. Якуб Ружило й режисери серіалу Мацєй Бухвальд і Кордіан Кондзеля свідомо задали собі швидкий темп. А комедія – це жорстоко вимогливий жанр – один жарт наздоганяє інший, і все це має поєднатися у захопливому сюжеті – й саме тут виникає проблема. Якщо перший сезон створювали у шухляду впродовж тривалого часу, наступні народжувалися під часовим тиском, що змушувало сценаристів іти навпростець і спричиняло погіршення форми. Хоча у «1670» повно жартів, багато з них важко назвати влучними, а деякі – смішними. Це не означає, що новий сезон не цікавий: у ньому все ще багато блискучих ідей і дотепних жартів. Деякі з класистських жартів, ймовірно, увійдуть до щоденного мовлення, а персонаж шведського біженця, який десять років переховувався у Польщі й майстерно видавав себе за поляка, знаючи лише одну надзвичайно універсальну фразу „kurwa mać!”, є однією з найдотепніших ідей цього сезону. Також вдалими є «інсайдерські» жарти над хлопоманією мистецької еліти, яка переймалася боротьбою за просту людину. Але яке це має значення, коли серед безлічі екранних жартів є й такі, що викликають сумну, розчаровану посмішку або навіть зніяковіння.
