У цій оповіді є ще один воєнний краєвид – вода. У розділі «Отруєна земля» її джерелом є не природа, а рішення: російські окупаційні сили підривають дамбу Каховської гідроелектростанції, і стрімко прибуваюча хвиля затоплює десятки населених пунктів Херсонської області. У розділі «Отруєна земля» немає вибуху й фронту: «Вода напала зненацька», підступає до будинків, заповнює долину Інгульця і зрештою накриває дах 78-річного Олександра бурою поверхнею. Щодня він позначає на стовпі її рівень – «метри відчаю, сантиметри надії». Коли повертається до затопленого дому у вейдерсах, вода сягає йому по пояс, а зотлілі меблі пливуть, мов потопельники. З люстри він викручує лампочки, повні брудної води, щоб показати дружині, що дому вже немає. Ця частина книжки зміщує вагу оповіді: з раптового удару на тривале переживання катастрофи, з фронту – у бік отруєного краєвиду, в якому війна лишається в запаху мулу, у мертвій рибі й у порожніх подвір’ях Нововасилівки, сфотографованих з рівня землі.
Фотографії Мацея Станіка – чорно-білі, зняті в інтер’єрах і на місцях руйнувань – не ілюструють буквально події, а фіксують обличчя, тіла, фрагменти простору: порожні квартири, руїни під’їздів, портрети в напівтемряві. Вони створюють другий, візуальний наратив, що існує паралельно до тексту.
Книжка вийшла польською мовою – і це важливо. Це не переклад із чужої перспективи, а авторський репортаж журналістки, яка багато років мешкає в Польщі, адресований польському читачеві.
Водночас ця книжка потребує українського видання. Більшість героїв – українці; їхні свідчення мають звучати й у власному мовному середовищі. Англомовне видання так само необхідне – як джерело прямих свідчень про полон, окупацію, втрати й психічні наслідки війни, зафіксованих без посередництва вторинних переказів.
Тетяна Колесниченко – журналістка, яка з 2022 року документує російсько-українську війну; її тексти публікувалися, зокрема, на платформі «Нова Польща». Вона лауреатка премій ім. Даріуша Фікуса (2024, 2025), Grand Press (2024) та премії ім. Ришарда Капусцінського (2025). «Robaków rozgryzać nie wolno» – її перший книжковий репортаж.
Мацей Станік – фоторепортер, автор соціальних репортажів, лауреат Grand Press Photo (2021), премії ім. Даріуша Фікуса (2024) та Grand Press (2024); документував події в Сирії, Афганістані, Нагірному Карабасі.
Прем’єра відбудеться 23 лютого 2026 року; заплановано зустрічі у Варшаві, Кракові, Ґданську та Вроцлаві.