Опера написана англійською, хоча розповідає про українок, які говорять українською, а в Херсоні часто також російською. Чи звучить ця багатомовність у виставі? Чи є англійська тут мовою «світу, який спостерігає»?
Так. Думаю, автори також прагнули зробити цю історію доступною для якомога ширшої аудиторії. Шкодую, що опера виконується не українською.
Чи були ви на київській прем’єрі твору в концертному виконанні?
На жаль, ні. Але знаю, що це була неймовірна подія. Власне, можна замислитися, чи «Матері Херсона» взагалі потребують сценічного втілення, адже все найважливіше відбувається тут у музичному просторі. Максим Коломієць сказав: «Було б краще, якби цій опері не довелося з’явитися на світ». Ми були б раді, якби цієї теми не існувало і якби ми могли й далі ставити класичний репертуар. Займатися тим, як і чому з’явилася «Ріголетто», і тим, що король був жахливим.
Король і досі жахливий.
Це правда. Але ми хотіли б, щоб такі історії залишилися в минулому. Щоб розповідати про зло як про нагадування й застереження, а не як про документальний театр.
Ви починали працювати над «Матерями Херсона» у зовсім іншій суспільній атмосфері. Протягом останніх місяців польсько-українські відносини суттєво погіршилися. Чи впливає це на вашу роботу?
Від самого початку вторгнення ми всією родиною дуже намагалися допомагати українцям. У квартирі моєї бабусі досі живуть мої українські подруги. Через наш дім пройшло багато родин з Ірпеня, Краматорська, Києва – дорослі, літні люди, немовлята, підлітки, вагітна жінка й один кіт. Я пам’ятаю їх усіх. Пам’ятаю близнюків, які хворіли на COVID, підлітку – чемпіонку зі спорту, нечуючу художницю й матір, яка плакала, вагаючись, чи повертатися до Києва, чи їхати до Франції. Пам’ятаю і власний сором, коли йшла Центральним вокзалом у Варшаві, вихоплюючи поглядом тих, хто найбільше потребував допомоги, і водночас оминаючи інших.
Думаю, значну роль у нинішньому погіршенні відносин відіграла польська політика. Радикалізація настроїв, що йде згори, потрапила на сприятливий ґрунт у тій частині суспільства, яка не вміє самостійно адекватно оцінювати ситуацію. Люди завжди шукають собі ворога. Кілька років тому ним були біженці, які перетинали білоруський кордон і шукали порятунку в Польщі. Зрештою, ця проблема й досі зовсім не розв’язана, там чиниться страшне зло.
На щастя, націоналісти не становлять більшості в Польщі. Думаю, величезна кількість людей бачить, що відбувається, а доля найуразливіших, тих, хто найбільше постраждав від війни, і далі залишається для нас важливою.