Нанесений на половину тіла мисткині вишуканий макіяж мав на меті досягти протилежного ефекту: замість того, щоб приховати ознаки старіння та «омолодити» Партум, він додавав їй літ. Сюрреалістичний ефект її наполовину зміненої фізіономії нагадував фотографію, що ожила, у стилі «до і після» або два зображення, злиті в одне, прямо з «етапів життя жінки» минулих років. Чи вік і зовнішність мисткині впливають на те, як сприймають її роботу? Дайте собі відповідь на це питання самі – пропонує мисткиня, одночасно виставляючи перед глядачами своє молоде і старе тіло.
Майже через два десятиріччя, у 1997 році, Катажина Козира створила фільм «Лазня». Сцени, зняті в жіночій лазні Будапешта, на відміну від робіт Партум, були подані без жодної режисури: зафіксована прихованою камерою повсякденність у роботі Козири перетворена на багатоканальну кіноінсталяцію, яка двічі звертається до історії живопису. У першому випадку йдеться про ідеалізовану орієнталістсько-класицистичну фантазію Енґра «Турецька лазня», а в іншому – про одну з інтерпретацій Рембрандта на тему «Сусанна та старці». На відміну від тіл на обох картинах, відзняті в угорській лазні жінки – абсолютно звичайні, з різними пропорціями, в різних станах та різні за віком.
Дорота Ярецька писала, що Козира показує «те, що зазвичай не показують, про що всі знають, але приховують це знання або відкладають на потім. Це знання про наближення кінця і про те, що йому передує, і те, що в цивілізації молодості та здоров'я є відверто неприйнятним – про старість». Козира йде ще далі. Вона не лише показує звичайні, старіючі тіла замість поставних, по-маньєристськи вигнутих одалісок, а й, підсуваючи нам репродукцію «Сусанни і старців», вона віддає самим глядачам роль цих карикатурних, розпусних старих чоловіків-підглядачів.
