Не секрет, що професійна освіта часто не є гарантією успішного майбутнього «за фахом». Вищі художні школи в цьому сенсі знаходяться серед лідерів за негативними показниками. Статистика нещадна й чітко вказує: навіть у найкращих закладах лише невеликий відсоток випускників у довгостроковій перспективі робить мистецьку кар’єру. Не дивно, що інколи пошук плану «Б» на майбутнє стає справжнім мистецьким проєктом. Цим шляхом пішов Адріан Колярчик, який у рамках написання диплому в університеті мистецтв у Познані вирішив… стати зварювальником. Використання таких навичок у мистецтві не є чимось новим — незабаром після Другої світової війни в США кар’єру зробили такі скульптори як Девід Сміт чи Сеймур Ліптон, які працювали з гострими, металевими, абстрактно-органічними формами. Їх називали «зварювальниками». Студент познанського університету пішов іще далі і зробив сам процес здобування професійних навичок основою свого проєкту. Матеріальною частиною «311-G» стали зварювальні зразки, які утворили інсталяцію, що викликає асоціації з мінімалістичною скульптурою, а нематеріальною частиною — документування процесу навчання на професійних курсах.
Оволодіння «ремеслом у руках», яке дозволяє вижити незалежно від мінливості світу мистецтва, іноді перетворюється на відправну точку для мистецької практики. Приклад Катки Бляйхерт показує, наскільки реміснича діяльність може переплітатися з художньою творчістю. Вона є художницею і засновницею салону «Ciach Fryzjer». Все почалося не з ретельно обдуманого плану, а майже випадково. «Правда в тому, що я ніколи не хотіла стати перукаркою, але, з іншого боку, стрижка волосся виявилася навичкою, завдяки якій мені не довелося працювати в інших місцях під час навчання, і я могла себе забезпечувати», — сказала художниця. З часом підробіток перетворився на успішний і популярний салон із чіткою візією, орієнтованою на мінімалізм та екологію. Ремісничі знання Бляйхерт отримала від родини — вона є перукаркою в четвертому поколінні, а з мистецького світу запозичила, зокрема, візуальну чутливість, яка виходить за рамки традиційних канонів — як у самій стрижці, так і в брендингу. Частиною візуального оформлення салону є, наприклад, календар під назвою «Дівчата і автомобіль», де замість моделей на капотах спортивних машин можна побачити Бляйхерт та її колежанку Уршулю Козак, що позують біля фольцвагена пассата у стилі, близькому до поєднання модного гламуру та натуралізму кадрів Юрґена Теллера.
Мистецтво проникає в салони Бляйхерт цілком буквально, оскільки один із них недавно став мікро-галереєю, де в рамках циклу «Kurtynka» щомісяця виставляється робота запрошеного художника або художниці. Реміснича практика також увійшла в чисто художню діяльність Бляйхерт, як-от у роботі «Дисципліна», де вона зосередила увагу на контролі та тиску, якому в культурі піддаються наші тіла, а особливо волосся.
