У своїх міні есеях Пайончковська відмічає фотографії, які або не існують у музейних колекціях, або залишаються некаталогізованими, неописаними, загубленими в архівах, або походять із приватних колекцій (тобто переважно з домашніх альбомів). У «Непрозорих» не знайшлося б місця фотографіям малопольських сіл і містечок, зроблених етнографами (Северин Удзєля), вчителями, які використовували їх у науково-популярних цілях (Леопольд Венґжинович) чи художниками пера (Ян Щенсни Платковський ) і пензля (Валері Ельяш-Радзиковський), які трактували їх як ілюстрації чи етюдники для своїх робіт. Добірку таких кадрів представляє Етнографічний музей у Кракові на виставці «Час витримки / час проявлення» (виставка відкрита з 28 жовтня 2023 року до 5 квітня 2024 року). Однак варто замислитися не стільки над різницею між народною та етнографічною фотографією, скільки над їх близькістю і взаємопроникненням жанрів.
Образи з краківського Дому Естерки в оточенні звуків, записаних у місцях фотозйомки, передають певну театральність, іноді навіть пафосність продуманих композицій, поставлених портретів, ретельно відібраних представників селянства та поміщицької шляхти. Відразу видно, що вони зроблені з певною метою: щоби комусь подарувати, використати в наукових цілях, щось підтвердити чи довести. Це зовсім не применшує їхню цінність, а лише ставить їх у протилежну позицію відносно селянських фотографій, зроблених для особистого використання. Проте, якщо позбавити музейні фотографії контексту й на мить забути про походження та освіту їхніх авторів, ми помітимо схожі погляди, жести, знайоме оточення та «випадково» захоплених фонових персонажів. Зрештою, багато з цих зображень є анонімними. З’являються непоставлені кадри (наприклад, жінки, які копають картоплю), а святкове вбрання, яке є також у вернакулярній фотографії, змінюється повсякденним одягом. Зворушує старенька боса Бадужина, яка стоїть на тлі ґолуховицької хати, тримаючи за плечами кошик, наповнений бур’янами (автор невідомий). Бавить пастушок, який ховається від дощу в солом’яному хохолі (Венґжинович). Непокоять двоє священиків, які позують у зарослому саду: один у циліндрі та зі скрипкою, інший у капелюсі та з рушницею (Ельяш-Радзіковський). Дивує група людей (сім’я? сусіди?), що стоять на дорозі між хатою у селі Воля Духацька (тепер частина Кракова) і величезним полем — ймовірно, тютюновим (автор невідомий). Подібні емоції викликають фотографії з «Непрозорих».
